ше від Великих Будищ.
Горбанівка – село на північ від Полтави. Зараз злилося з містом.

І занедбав мою Лависю;Чи трохи в світі панночок?Ну, взяв би Муньку або Прісю ,Шатнувсь то в сей, то в той куток:В Івашки , Мильці , Пушкарівку ,І в Будища , і в Горбанівку ,Тепер дівчат, хоть гать гати;Тепер на сей товар не скудно,І замужню украсть не трудно,Аби по норову найти». [123] На слово се прийшла АматаІ зараз в Турна і вп’ялась;Лобзала в губи стратилатаІ од плачу над тим тряслась.«В напасть, – сказала, – не вдавайсяІ битися не поспішайся,Як луснеш ти, то згину я;Без тебе нас боги покинуть,Латинці і рутульці згинуть,І пропаде дочка моя». [124] Но Турн на се не уважає,І байдуже ні сльоз, ні слов;Гінця к Енею посилає,Щоб битись завтра був готов.Еней і сам трусивсь до бою,Щоб сильною своєй рукоюГоловку Турну одчесать.А щоб повірить Турна слову,Тож посила зробить умову,Як завтра виставляти рать. [125] На завтра, тілько що світало,Уже народ заворушивсь;Все вешталося, все кишало,На бой дивитись всяк галивсь.Межовщики там розміряли,Кілочки в землю забивали,На знак, де військові стоять.Жреці молитви зачитали,Олімпським в жертву убивалиЦапів, баранів, поросят. [126] Тут військо стройними рядамиВ параді йшло, мовби на бой;В празничній збруї, з прапорами,Всяк ратник чванився собой.Обидві армії стоялиНа тих межах, що показали;Між ними був просторий плець;Народ за військом копошився,Всяк товпився, всяк ліз, тіснився,Побоїщу щоб зріть кінець. Кликнула мавку вод Ютурну – Юнона покликала німфу, сестру Турна. Німфи – нижчі божества, що жили, за віруванням стародавніх римлян, у морях, річках, полях, луках, лісах тощо як втілення відповідних сил природи.

Юнона, як богиня, знала,Що Турну прийдеться пропасть,Іще в мізку коверзовала,Щоб одвернуть таку напасть;Кликнула мавку вод Ютурну(Бо ся була сестриця Турну)І розказала їй свій страх;Веліла швидче умудриться,На всякі хитрості пуститься,Щоб брата не строщили в прах. [128] Як так на небі дві хитрили,Тут лагодились два на бой;Всі за свого богів молили,Щоб власною своєй рукойІзміг врага в яєшню зм’яти.Рутульці ж стали розмишляти,Що Турн їх може скиксовать;Уже заздалегідь смутився,Іще нічого, а скривився,Не лучче б бой сей перервать. Камерта вид на себе взявши – союзника Турна, одного з проводирів латинського війська.

На сей-то час Ютурна-мавкаВ рутульський подоспіла строй;І там вертілася, як шавка,І всіх скуйовдила собой.Камерта вид на себе взявши,Тут всіх учила, толковавши,Що сором Турна видавать;Стид всім стоять, згорнувши руки,Як згине Турн, терпіти муки,Дать шиї в кандали ковать. Розмир – тут у значенні: перемир'я.
Тулумній к битві підтруняв – йдеться про рутульського віщуна Тулумнія, гарячого прихильника Турна. Щоб зірвати перемир'я між воюючими сторонами і не допустити поєдинку Енея з Турном, він метнув свого списа в ряди противника і вбив одного з дев'яти синів грека з Аркади Гілліпа. І знову розгорівся бій.

Все військо сумно мурмотало,Сперва тихенько, послі в гласГукнули разом: «Все пропало!»Щоб розмир перервать в той час.Ютурна фиглі їм робила,Шпаками кібця затровила,І заєць вовка покусав.Такії чуда небуваліЛаврентці в добре толковали,Тулумній к битві підтруняв. [131] І перший стрелив на троянців,Гиллипенка на смерть убив;А сей був родом із аркадців,То земляків на гнів підвів.Отак оп’ять зірвали січу!Біжать один другому встрічу,Хто з шаблею, хто з палашем;Кричать, стріляють, б’ють, рубають,Лежать, втікають, доганяють;Все вмиг зробилось кулішем. Спотиньга – несподівано.

Еней, правдивий чолов’яга,Побачивши такий нелад,Що вража, зрадивши, ватагаПослать фрігійців дума в ад,Кричить: «Чи ви осатаніли?Адже ми розмир утвердили!Ми з Турном поб’ємось одні».Но відкіль стрілка не взяласяІ спотиньга в стегно вп’ялася,І кров забризкала штани. [133] Еней од рани шкандибаєВ крові із строю в свій намет;Його Асканій проводжає,Либонь, і під руку ведеть.Уздрів се Турн, возвеселився,Розприндився і розхрабривсяІ на троянців полетів:То б’є, то пха або рубає,Із трупів бурти насипає,Хоть би варить на сто котлів. [134] І перших Філа, ТамарісаНа землю махом поваляв;Потім Хлорея, Себаріса,Мовби комашок, потоптав;Дерету, Главку, ФерсілогуПоранив руки, шию, ногу;Навік каліками зробив.Побив багацько Турн заклятий,Не трохи потоптав зикратий,В крові так, мов в багні, бродив. Япид, цилюрик лазаретний – у Вергілія – Япіг, троянський віщун і знахар. Щоб продовжити віку своєму батькові, Іасові, він вивчив цілющі трави і глибоко опанував лікарське мистецтво.
Цирульник (цилюрик) – в часи І. Котляревського в російській армії так звали лікаря. Одночасно він виконував також обов'язки перукаря.

Коробилась душа Енея,Що Турн троянців так локшив;Стогнав жалчіше Прометея,Бо був од рани єлє жив.Япид, цилюрик лазаретний,Був знахур в порошках нешпетний,Лічить Енея приступав:По локті руки засукає,За пояс поли затикає
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98