Вигідно купити чи продати, надміру розхваливши товар, заінтригувати продавця чи покупця – звичайна річ. Ось зразок подібної словесної гри з українського фольклору: «Добривечір, кумо! Чи не телячила моїх бачок?» – «Телячила, телячила! Під моїм ночом стогували, мої брехи засобачили, так вони задрали лози та й побігли в хвости». «Добрий вечір, кумо! Чи не бачила моїх телят?» – «Бачила, бачила! Під моїм стогом ночували, мої собаки забрехали, так вони задрали хвости та й побігли в лози» (Н о м и с. – С. 253).

Борщів як три не поденькуєш,На моторошні засердчить;І зараз тяглом закишкуєш,І в буркоті закендюшить.Коли ж що напхом з’язикаєшІ в тереб добре зживотаєш,То на веселі занутрить;Об лихо вдаром заземлюєш,І ввесь забуд свій зголодуєш,І біг до горя зачортить. [2] Та що абищоти верзлялом,Не казку кормом солов’ять:Ось ну, закалиткуй брязкалом,То радощі заденежать.Коли давало сп’ятакуєш,То, може, чуло зновинуєш,Якщо з тобою спередить:Куди на плавах човновати,Як угодили ЮнонатиІ як Еней замінервить. [3] Мене за сю не лайте мову,Не я її скомпоновав;Сівіллу лайте безтолкову,Її се мізок змусовав:Се так вона коверзовала,Енеєві пророковала,Йому де поступатись як;Хотіла мізок закрутити,Щоб грошей більше улупити,Хоть бідний був Еней і так. [4] Та треба з лиха догадаться,Як прийде узлом до чогось;А з відьмою не торговаться,Щоб хлипати не довелось.Подяковав старую сукуЕней за добрую науку,Шагів з дванадцять в руку дав.Сівілла грошики в калитку,Піднявши пелену і свитку, –Ізслизла, мов лихий злигав. Дати швабу – дати прочуханки, покарати.

Еней, ізбувши сучу бабу,Якмога швидше на човни,Щоб не дала Юнона швабу,Що опинився б в сатани.Троянці, в човни посідавшиІ швидко їх поодпихавши,По вітру гарно поплили;Гребли з диявола всі дружно,Що деяким аж стало душно,По хвилі весельця гули. [6] Пливуть – аж вітри забурчалиІ закрутили не шутя,Завили різно, засвистали,Нема Енеєві пуття!І зачало човни бурхати,То сторч, то набік колихати,Що враг устоїть на ногах;Троянці з ляку задрижали,Як лиху помогти – не знали;Іграли тілько на зубах. Нар.: Налякав міх, то й торби страшно (Номис. – С. 112).

Як ось став вітер ущухати,І хвилі трохи уляглись;Став місяць з хмари виглядати,І звізди на небі блись-блись!Агу! Троянцям легче стало,І тяжке горе з серця спало,Уже-бо думали пропасть.З людьми на світі так буває:Коли кого міх налякає,То послі торба спать не дасть. Меньки, миньки, минь – прісноводна риба.

Уже троянці вгамовались,Могоричу всі потягли;І, мов меньки, повивертались,Безпечно спати залягли;Аж ось поромщик їх, проноза,На землю впав, як міх із воза,І, мов на пуп, репетовав:«Пропали всі ми з головами,Прощаймось з тілом і душами,Остатній наш народ пропав. Заклятий острів перед нами – йдеться про міфічний острів Ея, згадуваний у десятій пісні «Одіссеї» Гомера, а потім – у«Енеїді» Вергілія. На острові жила чарівниця Цірцея, або Кіркея. Коли до неї потрапив під час блукань по морю Одіссей, Цірцея перетворила частину його супутників у свиней і на вмовляння хитромудрого царя Ітаки вернути їм людську подобу запропонувала Одіссеєві залишитися на острові і розділити її любов. Той мусив прийняти пропозицію Цірцеї, попросивши чарівницю поклястися, що вона не зробить йому нічого поганого і поверне супутникам людську подобу. Через рік Одіссей умовив Цірцею відпустити його разом з товаришами, і вони попливли далі.

Заклятий острів перед нами,І ми його не минемо,Не пропливем нігде човнами,А на йому пропадемо;Живе на острові царицяЦірцея, люта чарівницяІ дуже злая на людей;Які лиш не остережуться,А їй на острів попадуться,Тих переверне на звірей. У 10 – 14-й строфах цікавий з історико-етнографічного боку погляд на риси національного характеру ближчих і дальших сусідів українців, переважно як він відбився в українському фольклорі. Починається з гумористичної, з гірким присмаком самохарактеристики українця, потім ідуть поляки, росіяни, прусаки (німці), австрійці, італійці, французи і т. д.
По нашому хахлацьку строю – українських козаків за довгі чуби на голові – оселедці – прозвали «хохлами» (прозвище, певне, з'явилося десь у XVII ст.). Потім воно поширилося на всіх українців.
Бровар – пивовар.
Бовкун – упряжка з одного вола. Бовкун – ознака бідняцького господарства.

Не будеш тут ходить на парі,А зараз підеш чотирма;Пропали, як сірко в базарі!Готовте шиї до ярма!По нашому хахлацьку строюНе будеш цапом, ні козою,А вже запевне що волом:І будеш в плузі походжати,До броваря дрова таскати,А може, підеш бовкуном. І «не позвалям» там забуде – тобто право вето. Польська шляхта на державних сеймах мала право відхилити проект будь-якого законодавчого акту вигуком «не позвалям!». В останній період існування феодально-шляхетської Польщі як самостійної держави (період загострення боротьби між великими магнатами і шляхтою та ослаблення влади короля) право вето майже паралі
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98