Щоб збити з пантелику, виграти час, затримати піднесений над головою друга палаш. А ще мав надію, що Волсент хоч на якийсь момент прийме його за людину з свого табору, адже зрозуміле тільки бурсакам арго служило свого роду паролем.

І замахнувсь на Евріала,Щоб знять головку палашем;Тут храбрість Низова пропала,І серце стало кулішем.Біжить, летить, кричить щосили:« Пеккатум робиш, фратер милийНевинному морс задаєш:Я стультус , лятро , розбишака, Неквіссімус і гайдамака;Постій! невинную кров ллєш». [102] Но, замахнувшись, не вдержався,Волсент головку одчесав:Головка, мов кавун качався,Язик невнятно белькотав.Уста коральні посиніли,Рум’яні щоки поблідніли,І білий цвіт в лиці пожовк;Закрилися і ясні очі,Покрились тьмою вічной ночі,Навіки милий глас умовк. [103] Уздрівши Низ труп Евріала,Од ярості осатанів;Всіх злостей випустивши жала,К Волсенту просто полетів,Як блискавка проходить тучу,Він так пробіг врагів між кучуІ до Волсента докосивсь:Схватив його за чуб рукою,Меч в серце засадив другою,Волсент і духу тут пустивсь. [104] Як іскра, порох запаливши,Сама з ним вкупі пропада;Так Низ, Волсентія убивши,І сам лишився живота;Бо всі на його і напали,На смерть звертіли і зім’ялиІ голову зняли з плечей.Так кончили жизнь козарлюги,Зробивши славнії услугиНа вічность пам’яті своєй. [105] Латинці зараз ізробилиАбияк мари із дрючків;На них Волсента положилиІ понесли до земляків.А буйні голови поклалиВ мішок і теж з собой помчали,Мов пару гарних дубівок.Но в лагері найшли різниці,Лежали битих м’яс копиці,Печінок, легкого, кишок. [106] Як тілько що восток зардівся,Світилка Фебова взійшла;То Турн тогді уже наївся,Оп’ять о битві помишляв.Велів тривогу бить в клепало,Щоб військо к бою виступало,Оддать троянцям з баришкомЗа зроблену вночі потіху;Для більшого ж з троянців сміхуВелів взять голови з мішком. [107] Свого ж держася уговору,Троянці в кріпості сидять,Забилися, мов миші в нору,Лукаву кішку як уздрять.Но дать одпор були готовіІ до остатнєй каплі кровіСвою свободу боронитьІ нову Трою защищати,Рутульцям перегону датиІ Турна лютость осрамить. [108] На перву рутулян попиткуТроянці так дали в одвіт,Що Турн собі розчухав литку,Од стиду скорчило живіт.Звелів з досади, гніву, злостіНа глум підняти мертві кості,На щогли голови наткнутьНещасних Низа з ЕвріаломПеред самим троянським валом,Щоб сим врагів своїх кольнуть. [109] Троянці зараз одгадали,Чиї то голови стримлять;Од жалю сльози попускали,Таких лишившись паруб’ят.Об мертвих вість скрізь пронеслася,Вся рать троянська потряслася,І душі смутку предались.Як мати вість таку почула,То тілько вічно не заснула,Бо зуби у неї стялись. [110] А одійшовши, в груди билась,Волосся рвала з голови,Ревла, щипалася, дрочилась,Мов ум змішався у вдови:Побігла з криком вокруг валаІ голову коли пізналаСвого синочка Евруся,То на валу і розпласталась,Кричала, гедзалась, качалась,Кувікала, мов порося. Ці строфи написані в дусі народних голосінь матері за сином-одинаком.

І диким голосом завила:«О сину! світ моїх очей!Чи я ж тебе на те родила,Щоб згинув ти од злих людей?Щоб ти мене – стару, слабую,Завівши в землю сю чужую,На вічний вік осиротив.Моя ти радість і одрада,Моя заслона і ограда;Мене од всіх ти боронив. [112] Тепер до кого прихилюся,Хто злую долю облегчить?Куди в біді я притулюся?Слабу ніхто не приглядить!Тепер прощайте всі поклони,Що получала во дні ониОд вдов, дівчат і молодиць;За дивні брови соболині,За очі ясні соколині,Що здатний був до вечерниць. [113] Коли б мені твій труп достатиІ тіло білеє обмить,І з похороном поховати,До ями з миром проводить.О боги! як ви допустили,Щоб і одинчика убилиІ настромили на віхуЙого козацькую головку;Десь світ вертиться сей без толку,Що тут дають і добрим тьху. [114] А ви, що Евруся згубили,Щоб ваш пропав собачий рід!Щоб ваші ж діти вас побили,Щоб з потрухом погиб ваш плід!Ох! Чом не звір я, чом не львиця?Чом не скажена я вовчиця?Щоб мні рутульців розідрать;Щоб серце вирвать з требухою,Умазать морду їх мазкою;Щоб маслаки їх посмоктать». Що мов на його сап напав – тут сап – утруднене, свистяче дихання через закладений ніс.

Сей галас і репетованняТроян всіх в смуток привело;Плаксивеє з синком прощанняУ всіх з очей слізки тягло.Асканій більше всіх тут хлипавІ губи так собі задрипав,Що мов на його сап напав.К старій з поклоном підступивши,На оберемок ухвативши,В землянку з валу потаскав. …Брат брата в батька луплять – лаються.
Так в мідні клекотить гарячій – мідня – підприємство, де плавлять мідь.
Так в кабаці кричить піддячий – кабак (рос.) – шинок. У старі часи було прийнято різні урядові укази та розпорядження читати в людних місцях: на ярмарках, площах, у шинках тощо. Звичайно, піддячому особливо доводилося підвищувати голос у шинках, щоб перекричати п'яний гамір.

А тут кричать та в труби сурмлять,Свистять в свистілки, дмуть в роги,Квилять, брат брата в батька луплять;В наскок яряться вороги.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98