в нашім, значить, переводіБуцімто ось він що сказав:«Не ворог, хто уже дублений,Не супостат, чий труп нікчемнийНа полі без душі лежить.Позволь тіла убитой раті,Як водиться, землі предати;Нехай князь милость сю явить». Ще один зразок макаронічної мови на бурсацький лад. Подаємо підрядковий переклад промови Енея перед латинськими послами:

Латин цар єсть невгомонний,
А Турн найгірший дурак.
І навіщо воювать вам зі мною?
Латина вважаю за сліпого,
А вас, сенатори, без ума;
Латину рад мир дати,
Дозволю мертвих поховати,
І злості на вас нема.
Один єсть Турн ворог мій,
Сам, отже, повинен воювать;
Велить так доля, щоб Еней
Вам був цар, Аматі зять.
Щоб привести до кінця війну,
Ми зробим з Турном поєдинок,
Про що всім кров проливать?
Чи Турн буде, чи Еней
Латинським скіпетром управлять –
Укажеть меч або бог.


Еней, к добру з натури склонний,Сказав послам латинським так:« Латинус рекс єсть невгомонний,А Турнус пессімус дурак.І кваре воювать вам мекум ? Латинуса буть путо цекум ,А вас, сеньйорес , без ума; Латинусу рад пацем даре , Пермітто мертвих поховаре ,І злості корам вас нема, [85] Один єсть Турнус ворог меус ,Сам, ерго , дебет воювать;Велять так фата , ут Енеус Вам буде рекс , Аматі зять.Щоб привести ад фінем беллюм ,Ми зробим з Турнусом дуеллюм ,Про що всіх сангвіс проливать?Чи Турнус буде, чи Енеус ,Укажеть глядіус , вель деус ,Латинським сцептро управлять». Дрансес – у Вергілія Драк, рутулець, вороже настроєний проти Турна.

Латинськії посли ззиркнулись,По серцю їм ся річ була;Знечев’я трохи схаменулись,Дрансеса смілость тут взяла:«О князю, – крикнув, – пресловутий!Великим ти родився бути!Ми все в Латинові устаВнесем, дрібнесенько розкажемІ щиро, щиро те докажем,Що з Турном дружба єсть пуста». [87] І мировую тут зробилиНа тиждень, два або і три,І в договорі положили,Щоб теслі і другі майстриЛатинські помогли троянам,Сим ланцям, голякам, прочанам,Достроїть новий городок;Щоб нарубать дали соснини,Кленків, дубків і берестини,На крокви годних осичок. [88] За сим тут началось гуляння,І чарочка пішла кругом;Розкази, сміхи, обнімання,Ділились дружно тютюном.Які пили, які трудилисьІ над убитими возились;В лісах же страшна стукотня.В коротке мировеє врем’яЛатинське і троянське плем’яБуло як близькая рідня. [89] Тепер би треба описатиЕвандра батьківську печальІ хлипання все розказати,І крик, і охання, і жаль.Та ба! не всякий так змудрує,Як сам Вергілій намалює,А я ж до жалю не мастак;Я сліз і охання боюсяІ сам ніколи не журюся;Нехай собі се піде так. Трахон – у Вергілія Тархон, воєначальник етруських загонів, що виступали на боці Енея. Разом з Енеєм підійшов на допомогу оточеним у фортеці троянцям.

Як тілько світова зірницяНа небі зачала моргать,То вся троянськая станицяВзялася мертвих зволікать.Еней з Трахоном роз’їзжає,К трудам дружину понуждає,Кладуть із мертвих тіл костри;Соломой їх обволікають,Олію з дьогтем поливаютьНа всякий зруб разів по три. У стародавніх римлян існував звичай спалювати трупи на вогнищі. При цьому прийнято було кидати у вогонь різні речі, які могли згодитися небіжчикові у загробному житті. Чим ціннішу річ кидали у вогнище, тим більшу шану віддавали покійному.
Келеп – бойова палиця з булавою або металевим тягарем якоїсь іншої форми.
Трохи, тороки – ремені коло задньої луки (вигину) сідла для закріплення сумок, одягу, зброї та ін.
Волоки – мотузки чи ремінці, якими зав'язують постоли та обв'язують онучі на нозі.

Потім солому підпалили,І плам’я трупи обняло,І вічну пам’ять заквилили,Аж сумно слухати було.Тут кость, і плоть, і жир шкварчали,Тут інші смалець істочали,У інших репався живіт;Смрад, чад і дим кругом носились,Жерці найбільше тут трудились,Ісконє бє халтурний рід. [92] Други, товариші і кревні,Батьки, сини, куми, свати,На віки вічні незабвенні,А може, хто із суєти,В огонь шпурляли різну збрую,Одежу, обув дорогую,Шаблі, ладунки, келепи,Шапки, свитки, кульбаки, троки,Онучі, постоли, волокиШпурлялись, як на тік снопи. Лаврент – місто в Лації, столиця царя Латина. Було розташовано серед лаврових лісів.
Поспульство, поспільство – народ.

Не тілько в полі так робилось,В Лавренті сумно тож було;Багацько трупа там палилось,Поспульство ж на чім світ ревло.Там батько сина-парубійкуОплаковав і кляв злодійкуВійну і ветхого царя;Тут дівка вельми убивалась,Що без вінця вдовой осталась,Утративши богатиря. [94] Жінки, порозпускавши коси,Розхристані і без свиток,Розтрьопані, простоволосіГаласовали на ввесь рот.По мертвих жалібно кричали,По грудях билися, стогнали,Латинів проклинали рід;Про Турна ж всі кричали сміло,Що за своє любовне ділоПогубить даром ввесь нарід. Брехун, юриста, крюк, підтяга – піти в юристи у феодально-кріпосницькій Російській імперії означало піти, за виразом самого І. Котляревського, в «п'явки людські
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98