ТОП авторов и книг ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ
.
Тут всі Ентелла вихваляли,Еней з панами реготавсь,З Дареса ж дуже глузовали,Що силою він величавсь.Звелів Еней його підняти,На вітрі щоб поколихатиОд ляпаса і щоб прочхавсь;Ентеллові ж дав на кабакуТрохи не цілую гривнякуЗа те, що так він показавсь. Литва, литвини – жителі степової України так звали не тільки литовців, а всіх, хто жив на північ від Десни (див.: Основа. – 1861. – Кн. 1. – С. 265). Отже, литвинами звали жителів як Білоруського, так і Українського Полісся. «Отож під ім'ям Литва, що… в історичних джерелах вперше згадується під 1009 роком, впродовж століть виступали, крім власне литовців, також і латиші, і поляки, і білоруси, й українці Полісся… Саме в світлі цього й слід сприймати популярність на Україні прізвищ типу Литвин, Литвиненко, Литвяк тощо та відповідних назв населених пунктів» (Непокупний А. П. Балтійські родичі слов'ян. – К., 1979. – С. 42).
Еней же, сим не вдовольнившись,Іще гуляти захотівІ цупко пінної напившись,Ведмедів привести звелів.Литва на труби засурмила,Ведмедів зараз зупинила,Заставила їх танцьовать.Сердешний звір перекидався,Плигав, вертівся і качався,Забув і бджоли піддерать. Ярміз, ярміс – спосіб, засіб; учиняти ярміз – тут у значенні: повернути на свій лад, зробити по-своєму, накоїти лиха.
Патинки – жіночі черевики, туфлі.
Пішла в Ірисині будинки – в античній міфології Ірися (Ірида) – богиня райдуги, прислужниця богів, передовсім Юнони. Виступає посередницею між богами і людьми (як райдуга з'єднує небо і землю).
Як пан Еней так забавлявся,То лиха він собі не ждав,Не думав і не сподівався,Щоб хто з Олімпа кучму дав.Но те Юнона повернула,І в голові так коверзнула,Щоб зараз учинить ярміз;Набула без панчіх патинки,Пішла в Ірисині будинки,Бо хитра ся була, як біс. Хижа, хижка – кладовка, чулан у хаті; вхід туди – із сіней. Хижка не мала вікон.
Принесла лепорт – принесла рапорт. Вираз із тогочасної армійської термінології.
Ліжник – домоткана, груба шерстяна ковдра.
Прийшла, Ірисі підморгнула,Черкнули разом в хижу вдвох,І на ухо щось їй шепнула,Щоб не підслухав який бог;І пальцем цупко прикрутила,Щоб зараз все то ізробилаІ їй би принесла лепорт;Ірися низько поклонилась,І в ліжник зараз нарядилась,Побігла з неба, як би хорт. Пригадаймо, що троянці мандрують без жінок. Вони ніде не фігурують до цього епізоду, і далі І. Котляревський зовсім забуде про них. Змальовуючи картини українського побуту, подаючи у травестійній формі той чи інший епізод Вергілієвої «Енеїди», письменник бере те, що йому в даний момент потрібне, трактує героїв так, як йому зараз треба, зовсім не зважаючи на те, в образі кого вони вже з'являлися або ще з'являться в поемі. Це важлива прикмета «Енеїди». Приміром, у першій її частині Венера відвідує свого батька Зевса в образі старосвітської української молодиці (І, 14). У другій частині – прибуває до Нептуна «в своїм ридвані, Мов сотника якого пані» (II, 69). У п'ятій – приносить сину Енеєві викуване Вулканом бойове спорядження в образі осяйної небожительки «на хмарі» (V, 43). На початку шостої частини постає в образі бідової маркитанки (VI, 6). Дослідник «Енеїди» Ієремія Айзеншток слушно підкреслював: «Цілком очевидно, що цей образ творився в кожному окремому випадку самостійно, не оглядаючись на інші згадки про нього в поемі. Будь-яка згадка про Венеру в поемі має ряд конкретних живих побутових деталей, але ці окремі деталі живуть розрізнено, кожна сама по собі, вони не мають найменших претензій дати в своїй цілості якийсь єдиний, цільний образ, тим більше – образ типовий» (Котляревский Й. Сочинения. – М., 1969. – С. 26). Те саме стосується образа Енея, інших персонажів поеми. Еней втілює в собі окремі риси українського національного характеру, зокрема відчайдушного, щирого в дружбі і грізного в бою козака-запорожця, але він не має сугубо індивідуальних, тільки йому притаманних рис. У кожній ролі (женихання з Дідоною, поминки по Анхізові, мандрівка в пекло, гостювання у Латина і т. д.) він живе обособлено, про якийсь суцільний характер, тим більше поданий у розвитку, говорити не доводиться.
Зумовлена загальним історико-літературним розвитком відмінність між Енеєм перших і останніх частин поеми – то вже зовсім інша річ.
В Сіцілію якраз спустилась,Човни троянські де були;І між троянок помістилась,Которі човнів стерегли.В кружку сердешні сі сиділиІ кисло на море гляділи,Бо їх не кликали гулять,Де чоловіки їх гуляли,Медок, сивушку попивалиБез просипу неділь із п’ять. Нар.: Сняться комусь кислиці, та не знає к чому (кислиці бачить у сні – також і проти плачу. – Номис. – С. 168).
Дівчата з лиха горювали,Нудило тяжко молодиць;Лиш слинку з голоду ковтали,Як хочеться кому кислиць.Своїх троянців проклинали,Що через їх так горювали,Ді
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98
Тут всі Ентелла вихваляли,Еней з панами реготавсь,З Дареса ж дуже глузовали,Що силою він величавсь.Звелів Еней його підняти,На вітрі щоб поколихатиОд ляпаса і щоб прочхавсь;Ентеллові ж дав на кабакуТрохи не цілую гривнякуЗа те, що так він показавсь. Литва, литвини – жителі степової України так звали не тільки литовців, а всіх, хто жив на північ від Десни (див.: Основа. – 1861. – Кн. 1. – С. 265). Отже, литвинами звали жителів як Білоруського, так і Українського Полісся. «Отож під ім'ям Литва, що… в історичних джерелах вперше згадується під 1009 роком, впродовж століть виступали, крім власне литовців, також і латиші, і поляки, і білоруси, й українці Полісся… Саме в світлі цього й слід сприймати популярність на Україні прізвищ типу Литвин, Литвиненко, Литвяк тощо та відповідних назв населених пунктів» (Непокупний А. П. Балтійські родичі слов'ян. – К., 1979. – С. 42).
Еней же, сим не вдовольнившись,Іще гуляти захотівІ цупко пінної напившись,Ведмедів привести звелів.Литва на труби засурмила,Ведмедів зараз зупинила,Заставила їх танцьовать.Сердешний звір перекидався,Плигав, вертівся і качався,Забув і бджоли піддерать. Ярміз, ярміс – спосіб, засіб; учиняти ярміз – тут у значенні: повернути на свій лад, зробити по-своєму, накоїти лиха.
Патинки – жіночі черевики, туфлі.
Пішла в Ірисині будинки – в античній міфології Ірися (Ірида) – богиня райдуги, прислужниця богів, передовсім Юнони. Виступає посередницею між богами і людьми (як райдуга з'єднує небо і землю).
Як пан Еней так забавлявся,То лиха він собі не ждав,Не думав і не сподівався,Щоб хто з Олімпа кучму дав.Но те Юнона повернула,І в голові так коверзнула,Щоб зараз учинить ярміз;Набула без панчіх патинки,Пішла в Ірисині будинки,Бо хитра ся була, як біс. Хижа, хижка – кладовка, чулан у хаті; вхід туди – із сіней. Хижка не мала вікон.
Принесла лепорт – принесла рапорт. Вираз із тогочасної армійської термінології.
Ліжник – домоткана, груба шерстяна ковдра.
Прийшла, Ірисі підморгнула,Черкнули разом в хижу вдвох,І на ухо щось їй шепнула,Щоб не підслухав який бог;І пальцем цупко прикрутила,Щоб зараз все то ізробилаІ їй би принесла лепорт;Ірися низько поклонилась,І в ліжник зараз нарядилась,Побігла з неба, як би хорт. Пригадаймо, що троянці мандрують без жінок. Вони ніде не фігурують до цього епізоду, і далі І. Котляревський зовсім забуде про них. Змальовуючи картини українського побуту, подаючи у травестійній формі той чи інший епізод Вергілієвої «Енеїди», письменник бере те, що йому в даний момент потрібне, трактує героїв так, як йому зараз треба, зовсім не зважаючи на те, в образі кого вони вже з'являлися або ще з'являться в поемі. Це важлива прикмета «Енеїди». Приміром, у першій її частині Венера відвідує свого батька Зевса в образі старосвітської української молодиці (І, 14). У другій частині – прибуває до Нептуна «в своїм ридвані, Мов сотника якого пані» (II, 69). У п'ятій – приносить сину Енеєві викуване Вулканом бойове спорядження в образі осяйної небожительки «на хмарі» (V, 43). На початку шостої частини постає в образі бідової маркитанки (VI, 6). Дослідник «Енеїди» Ієремія Айзеншток слушно підкреслював: «Цілком очевидно, що цей образ творився в кожному окремому випадку самостійно, не оглядаючись на інші згадки про нього в поемі. Будь-яка згадка про Венеру в поемі має ряд конкретних живих побутових деталей, але ці окремі деталі живуть розрізнено, кожна сама по собі, вони не мають найменших претензій дати в своїй цілості якийсь єдиний, цільний образ, тим більше – образ типовий» (Котляревский Й. Сочинения. – М., 1969. – С. 26). Те саме стосується образа Енея, інших персонажів поеми. Еней втілює в собі окремі риси українського національного характеру, зокрема відчайдушного, щирого в дружбі і грізного в бою козака-запорожця, але він не має сугубо індивідуальних, тільки йому притаманних рис. У кожній ролі (женихання з Дідоною, поминки по Анхізові, мандрівка в пекло, гостювання у Латина і т. д.) він живе обособлено, про якийсь суцільний характер, тим більше поданий у розвитку, говорити не доводиться.
Зумовлена загальним історико-літературним розвитком відмінність між Енеєм перших і останніх частин поеми – то вже зовсім інша річ.
В Сіцілію якраз спустилась,Човни троянські де були;І між троянок помістилась,Которі човнів стерегли.В кружку сердешні сі сиділиІ кисло на море гляділи,Бо їх не кликали гулять,Де чоловіки їх гуляли,Медок, сивушку попивалиБез просипу неділь із п’ять. Нар.: Сняться комусь кислиці, та не знає к чому (кислиці бачить у сні – також і проти плачу. – Номис. – С. 168).
Дівчата з лиха горювали,Нудило тяжко молодиць;Лиш слинку з голоду ковтали,Як хочеться кому кислиць.Своїх троянців проклинали,Що через їх так горювали,Ді
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98