ТОП авторов и книг     ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ

 


Он говорил, что праздник жизни,
Великий праздник, божий дар,
Должно пожертвовать отчизне,
Должно поставить под удар.
Он говорил о страсти нежной;
Он тихо, грустно говорил,
И умолкал!..

Свiте тихий, краю милий,
Моя Украєно!
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш?
Чи ти рано до схiд сонця
Богу не молилась?
Чи ти дiточок непевних
Звичаю не вчила?
<Молилася, турбувалась,
День i нiч не спала,
Малих дiток доглядала,
Звичаю навчала.
Виростали моє квiти,
Моє добрi дiти,
Панувала i я колись
На широкiм свiтi,-
Панувала: Ой Богдане!2
Нерозумний сину!
Подивись тепер на матiр,
На свою Вкраєну,
Що, колишучи, спiвала
Про свою недолю,
Що, спiваючи, ридала,
Виглядала волю.
Ой Богдане, Богданочку!
Якби була знала,
У колисцi б задушила,
Пiд серцем приспала.
Степи моє запроданi
Жидовi, нiмотi1
Сини моє на чужинi,
На чужiй роботi.
Днiпро, брат мiй, висихау,
Мене покидау,
I могили моє милi
Москаль розривау: 2
Нехай риу, розкопуу,
Не своу шукау,
А тим часом перевертнi3
Нехай пiдростають
Та поможуть москалевi
Господарювати,
Та з матерi полатану
Сорочку знiмати.
Помагайте, недолюдки,
Матiр катувати>.я:
Стоєть в селi Суботовi4
На горi високiй
Домовина Украєни,
Широка, глибока.
Ото церков Богданова.
Там-то вiн молився,
Щоб москаль добром i лихом
З козаком дiлився.
Мир душi твоєй, Богдане!
Не так воно стало;
Москалики, що заздрiли,
То все очухрали.
Могили вже розривають
Та грошей шукають,
Льохи твоє розкопують
Та тебе ж i лають,
Що й за труди не находять!
Отак-то, Богдане!
Занапастив уси вбогу
Сироту Украйну!
За те ж тобi така й дяка.
Церков-домовину
Нема кому полагодить!!
На тiй Украєнi,
На тiй самiй, що з тобою
Ляха задавила!
Байстрюки ткатерини
Сараною сiли.
Отаке-то, Зiновiю,
Олексiєв друже!1
Ти все оддав приятелям,
А єм i байдуже.
Кажуть, бачиш, що все то те
Таки й було наше,
Що вони тiлько наймали
Татарам на пашу
Та полякам: Може, й справдi!
Нехай i так буде!
Так смiються ж з Украєни
Стороннiє люди!
Не смiйтеся, чужi люде!
Церков-домовина
Розвалиться: i з-пiд неє
Встане Украєна.
I розвiу тьму неволi,
Свiт правди засвiтить,
I помоляться на волi
Невольничi дiти!..


1
Блаженний муж на лукаву
Не вступау раду,
I не стане на путь злого,
I з лютим не сяде.
А в законi господньому
Серце його й воля
Навчауться; i стане вiн -
Як на добрiм полi
Над водою посаджене
Древо зеленiу,
Плодом вкрите. Так i муж той
В добрi своєм спiу.
А лукавих, нечестивих
I слiд пропадау,-
Як той попiл, над землею
Вiтер розмахау,
I не встануть з праведними
Злiє з домовини.
Дiла добрих обновляться,
Дiла злих загинуть.
52
:Пребезумний в серцi скаже,
Що бога немау,
В беззаконiє мерзiу,
Не творить благая.
А бог дивиться, чи у ще
Взискающий бога?
Нема добро творящого,
Нема нi одного!
Коли вони, неситiє,
Грiхами дознають?
Єдять люде замiсть хлiба,
Бога не згадають,
Там бояться, лякаються,
Де страху й не буде.
Так самi себе бояться
Лукавiє люде.
Хто ж пошле нам спасенiу,
Верне добру долю?
Колись бог нам верне волю,
Розiбу неволю.
Восхвалимо тебе, боже,
Хваленiум всяким;
Возрадууться Iзраєль
I святий Iаков.
53
Боже, спаси, суди мене
Ти по своєй волi.
Молюсь: господи, внуши єм
Уст моєх глаголи,
Бо на душу мою встали
Сильнiє чужiє,
Не зрять бога над собою,
Не знають, що дiють,
А бог менi помагау,
Мене заступау
I єм правдою своую
Вертау єх злая.
Помолюся господевi
Серцем одиноким
I на злих моєх погляну
Незлим моєм оком.
81
Мiж царями й судiями
На радi великiй
Став земних владик судити
Небесний владика:
<Доколi будете стяжати
I кров невинну розливать
Людей убогих? а багатим
Судом лукавим помагать?
Вдовi убогiй поможiте,
Не осудiте сироти
I виведiть iз тiсноти
На волю тихих, заступiте
Од рук неситих>. Не хотять
Познать, розбити тьму неволi,
I всуу господа глаголи,
I всуу трепетна земля.
Царi, раби - однаковi
Сини перед богом;
I ви вмрете, як i князь ваш,
I ваш раб убогий.
Встань же, боже, суди землю
I судей лукавих.
На всiм свiтi твоя правда,
I воля, i слава.
93
Господь бог лихих карау -
Душа моя знау.
Встань же, боже,- твою славу
Гордий зневажау.
Вознесися над землею
Високо, високо,
Закрий славою своую
Слiпе, горде око.
Доки, господи, лукавi
Хваляться, доколi
Неправдою? Твоє люде
Во тьму i в неволю
Закували: добро твоу
Кровю потопили.
Зарiзали прохожого,
Вдову задавили
I сказали: <Не зрить господь,
Нiже теу знау>.
Умудрiтеся, немудрi;
Хто свiт оглядау,
Той i серце ваше знау,
I розум лукавий.я:


Во днi фельдфебеля-царя2
Капрал Гаврилович Безрукий3
Та унтер пяний Долгорукий4
Украйну правили. Добра
Таки чимало натворили,
Чимало люду оголили
Оцi сатрапи-ундiра,
А надто стрижений Гаврилич
З своєм уфрейтором малим5
Та жвавим, на лихо лихим,
До того люд домуштрували,
Що сам фельдфебель дивувались
I маршировкою, i всiм,
I <благосклоннi> пребивали
Всегда к уфрейторам своєм>.
А ми дивились, та мовчали,
Та мовчки чухали чуби.
Нiмiє, подлiє раби,
Пiднiжки царськiє, лакеє
Капрала пяного! Не вам,
Не вам, в мережанiй лiвреє
Донощики i фарисеє,
За правду пресвятую стать
I за свободу. Розпинать,
А не любить ви вчились брата!
О роде суутний, проклятий,
Коли ти видохнеш? Коли
Ми дiждемося Вашiнгтона
З новим i праведним законом?
А дiждемось-таки колись!я:
:Безбожний царю! творче зла!
Правди гонителю жестокий!
Чого накоєв на землi!
А ти, всевидящеу око!
Чи ти дивилося звисока,
Як сотнями в кайданах гнали
В Сибiр невольникiв святих,1
Як мордували, розпинали
I вiшали. А ти не знало?
I ти дивилося на них
I не ослiпло. Око, око!
Не дуже бачиш ти глибоко!
Ти спиш в кiотi, а царi:
Та цур єм, тим царям поганим!
Нехай верзуться єм кайдани,
А я полину на Сибiр,
Аж за Байкал; загляну в гори,
В вертепи темнiє i в нори
Без дна глибокiє, i вас,
Споборники святоє волi,
Iз тьми, iз смрада i з неволi
Царям i людям на показ
На свiт вас виведу надалi
Рядами довгими в кайданах:




1. Бог создав свiт: небо i землю, i населив усякими тварями,
i поставив над усею тварю чоловiка, i казав йому плодитися
i множитися, i постановив, щоб род чоловiчеський подiлився на колiна i племена, а кожному колiновi i племену даровав край жити, щоб кожне колiно i кожне племено шукало Бога, котрий од чоловiка недалеко, i поклонялись би Йому всi люди, i вiровали в Йо
го, i любили б Його, i були б усi щасливi.
2. Але род чоловiчий забув Бога i оддався дияволу, а кожне племено вимислило собi богiв, а в кожному племенi народи повидумували собi богiв, i стали за тих бо-гiв биться, i почала земля поливатися кровю i усiватися попелом i костями, i на всiм свiтi
сталось горе, i бiднота, i хвороба,
i нещастя, i незгода.
3. I так покарав людей справедливий Господь потом, войнами, мором i найгiрше неволею.я:
57. Племено славянське ще до принятiя вiри не ймiло анi царей, анi панiв
i всi були рiвнi, i не було у них iдолiв, i не кланялись Славяни одному Богу Вседержителю, ще його й не знаючи.я:
60. Але було два лиха у Славян: одно - незгода мiж собою,
а друге те, що вони, як меншi брати, усе переймали од старших, чи до дiла, чи не до дiла, не бачучи того, що у єх було лучче, нiж братiвське.
61. I поприймали Славяни од Нiмцiв королiв i князiв, i бояр,
i панiв, а преж того королi були в єх вибранi урядники i не чванились перед народом, а обiдали з самим простим чоловiком зарiвно, i самi землю орали, а то вже у єх стала пиха, i помпа, i гвардiя i двор.
62. I панiв у Славян не було, а були старшини, хто старiший лiтами i до того розумнiший, того на радi слухають, а то вже стали пани, а у єх невольники.
63. I покарав Господь Славянське племено гiрше, нiж другiє племена; бо сам Господь сказав: <Кому дано бiльше, з того бiльше i зищиться>. I попадали Славяни в неволю до чужих, Чехи
i Полабцi до Нiмцiв, Серби i Болгари до Грекiв i до Турок, Москаль до Татар.я:
72. I не любила Украєна нi царя, нi пана, а скомпонувала собi козацтво, усть то iстеу брацтво, куди кожний пристаючи, був братом других - чи був вiн преж того паном, чи невольником, аби христианини, i були козаки мiж собою всi рiвнi, i старшини вибир
ались на радi i повиннi були слуговати всiм по слову Христовому, i жадноє помпи панськоє i титула не було мiж козаками.я:
76. I день одо дня росло, умножалося козацтво, i незабаром були б на Вкраєнi усi козаки, усi вiльнi i рiвнi, i не мала б Украєна над собою нi царя, нi пана, опрiч Бога удиного, i дивлячись на Украєну, так би зробилось i в Польщi, а там i у других сла
вян-ських краях.я:
94. I Славянщина хоч терпiла i терпить неволю, то не сама єє сотворила, бо i цар, i панство не славянським духом сотворено,
а нiмецьким, або татарським. I тепер в Росiє хоч i у деспот цар, одначе вiн не Славянин, а Нiмець, тим i урядники його Нiмцi; оттого i пани хоч усть в Росiє, та вони швидко перевертуються або в Нiмця, або в Француза, а iстий Славянин не любить нi ц
аря, нi пана, а любить i памятау одного Бога Iисуса Христа, царя над небом i землею.
Так воно було прежде, так i тепер зосталось.
95. Лежить в могилi Украєна, але не вмерла.
96. Бо голос єє, голос, що звав всю Славянщину на свободу
i братство, розiйшовся по свiту славянському. I одiзвався вiн, той голос Украєни, в Польщi:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250

загрузка...

ТОП авторов и книг     ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ    

Рубрики

Рубрики