Сам Хома почув вiстку, мовчки пiдняв правий кулак i витер очi. А лiвою
шапку зняв. Пiсля за великого морозу конi запрiг i п'ятдесят верстов до
Дерманя поїхав, щоб з "очевидцем", як було дiлр, поговорити. Очевидець
Кулешник, однорiчник Мирона, i оповiв усе, що знав про нiмця, про "штика",
про кров, що ротом i носом хлинула з нього. Бондарець вернувся назад i
голова його посивiла подвiйно.
А про Василя нiяких чуток. Навiть Кулешник нiчого не знав. Знав, що
первий "звод" пiшов у контратаку, а що далi? Хто може сказати. То ж,
чуєте, вiйна.
Одарка всi ночi проплакала. То ж був її перший, добрий, працьовитий,
розумний. Люди його любили i вiн людей. Може, в полон попав? О, Боже! Та
ще й до нiмцiв. Чому якраз до нiмцiв, ах, чому?! Кажуть, то самий крутий
народ. То ж вони будуть його мучити, катувати. Того доброго привiтливого з
синiми ясними очима хлопця, який навiть нiкого поганим словом не назвав,
худобини не образив.
Плаче Одарка, так плаче, що Господи. Почав їй навiть ввижатися. Боялася
у темнотi сама лишитись. Ввижався їй обвiшаний торбами, як жебрак,
обдертий, голодний, з впалими очима. Мамо! Так i чула це слово. Ти родила
мене, ти ночей не спала, кормила, доглядала. Вирятуй мене!...
А Єлисей недiльними ранками старого дiдового, у шкiряних полiтурках,
"Канонiка" до рук брав i тремтячим протяжним голосом акафист Iсусу
Сладчайшему вичитував. Читає книгу, а сльози по рудiй бородi спадають.
Давав i на молебен, але хто знає, чи живий. Навiть не знаєш, чи записувати
в "Грамотку", чи нi. Сестра Палажка вiд плачу червонi очi мала, чорнi
одяги носила. Пiсля очi розболiлися i мусiла звернутися до лiкаря.
- Останнiй раз, люди мої, бачила в Здовбуновi,- оповiдає крiзь сльози
Одарка.- Перед Рiздвом пише вiн, наш голубчик: "любi i дорогiї мої папаша
i мамаша. Наше ученiє уже скiнчилося i ми, такого-то й такого числа,
будемо через Здовбуново на германський фронт їхати. Приїдьте, то
зобачимося".
Як же не поїхати. Напекла я, що могла - мазуркiв на маслi, курочку (тут
Одарка сякає у запаску носа i витирає очi). Боже, Боже! Взяла, чуєте,
ковбаси, шинки, запрiг старий конi i нас троє - "вiн", я та Палажка,
виїхали. До Здовбунова 16 верстов, а тут Заверюха така знялася, що свiта
не видно. Дорогу замiтає, свище, реве... Конята ледве-ледве тюпкають.
Приїхали ми туди... А на станцiї москалiв... Господи! Анi стати нема
мiсця. А поїзди все їдуть, все їдуть. А "їх" там сердешних повнiсiнько
понабивано. Однi туди, а другi назад. Тяжко ранених везуть... Ох, що я там
надивилася. Серце окипає, як згадаєш. А надворi аж пече мороз. Москалi
їдуть, руками вимахують - прощай, мамаша. Я плачу, Палажка плаче, старий
тупцяє валянками по морозi. Людей, як i ми, з усiх сiл понаїздило. Матерi
падають.
I що то там за "позiцiя", i нащо та, чуєте, вiйна? I нащо там того
народу стiльки - тьма-тьменна, як хмари, як води. Все, кажуть, на Варшаву.
Дивимося ми, розпитуємо, коли то 151-й полк їхатиме. Чекаємо, день
тягнеться, мороз дошкулює, ноги одмерзають... Боже мiй милий! Вечiр
приходить, нiч, а його нема. Нема та й нема. А я цiлiсiнький день рiсочки
в устах не мала, i не кортить нiчого... Навiть забула, що їсти тра... Все
очiкую, все жду. Цiлiсiньку нiч в товкотнi, в тiснотi на зачовганiй
пiдлозi просовались. Свiтає, день... А його нема... А що, як вони вже
проїхали? А може, в дорозi задержались. Хто його знає. Старий все
розпитувати ходить. Кажуть чекати, приїде i 151-й. Але коли. Ми вже й
стояти не маємо сили. А додому не хочеться. Здається, до смертi чекала б
на нього, хай краще вмерти, анiж не бачити.
Ждемо ще день. Вечорiє. Старий турбується за конi. Овес вийшов, сiно
вийшло. Ще померзнуть на морозi. Почав вiн розпитувати скрiзь у вищого
начальства, кондукторам у руку - тому карбованець, тому два... Кажуть
почекати ще i перевели нас до якоїсь теплiшої хати, а конi також десь там
пiд накриття затягнули.
Йде найвищий начальник. Старий шапку зняв: "Ваше високоблагородiє!
Скажiть, прошу вас, чи буде сьогоднi 151-й полк їхати".- Та три рублi йому
в руку тикнув. Взяв той три рублi i десь побiг. Каже, зачекайте. Побiг,
думаємо, i три рублi побiгли, але нi... Видно, якась чесна людина (хай
йому Бог дасть здоров'я)... Вернувся i каже: "151-й полк скоро приїде. Вiн
мав приїхати ще вчера, але через сильнi навали глибоких снiгiв спiзнився".
О-о-о, вирвалось у мене. Хвала тобi. Боже! А холод, аж до кiсток
допiкає. Але вже не йдемо до ждальнi. Вже стоїмо i цiпнемо на перонi.
Старий десь окропу роздобув i ми з Палажкою трохи цукрованої води випили.
Стало дещо теплiше.
А поїзд за поїздом, поїзд за поїздом - все сунуть i сунуть. Деякi
зупиняються, iншi їдуть не зупинившися. Все обснiженi такi. Видно, в полях
метелиця.
Коли смеркло, приїхав довгечий, облiплений снiгом поїзд. Паровик
шипить, прискає парою. Дивимось - висипають москалики... Озираюся
навкруги, чи не узрiю i "його". Нi. Не видно. Питаємо одного, чи це не
151-й полк? - "Так, так, мамо! Це вiн..." Боже мiй! Я пiдскочила, як на
огнi, i оглянулася. О, сину мiй... (Тут Одарка уриває оповiдання. Сльози
не дають можливостi говорити)... О, кажу, сину мiй! I... бiльше... не
могла, чуєте, нiчого вимовити. У горлi голосу не стало, язик занiмiв... Ми
всi нiби постовпiли. Вiн обнiмає нас, довгий такий, високий. "Шинеля" на
ньому довга, на плечах торба. Усе московське... Ми стоїмо i не знаємо, що
далi... Старий почав грошi доставати, а руки йому пограбiли i навiть
пуляреса не вiдчинить. Звiдки ти, кажу, прилетiв? Де ти був? О, сину мiй,
сину мiй! - одно тiльки i вимовлю. Засвистав поїзд. "Їдемо!" - каже вiн.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353