I де тi
очерети та стависька, та верболози з бугаями, i що це за бугаї такi?
Володько вичуває, що нот йому в колiнах терпнуть, але вставати нiяк не має
сили. Усе тягне i тягне та вода... Хочеться надивитися, бо хто знає, чи не
втече вона одного разу зовсiм у безвiсть.
- Хведоте,не вiдриваючи зору вiд води, нагло каже Володько.
Хведот здригається, не чекав такого, шморгнув голосно носом i
перелякано вiдповiдає:
-Сцо?
- Знаєш ти що?
- Не знаю, нi...
- А забожись, що не будеш бiльше плакати, то скажу.
- А ти не сказис мамi, як бозитимусь?
- От дурний. Щоб я ще й мамi казав... Божись!
- Їй-бо, не буду.
- Що ти не будеш?
- Не буду плакати.
Володько глянув на Хведота з виразом - "чи можна ще твоїй божбi няти
вiри", бо вигляд того рiшуче мало викликає довiр'я. На щоках позасихали
патьоки слiз, носеня брудно-червоне, очi переляканi. Та все-таки Володько
звiвся, надто кортiло йому сповнити свiй задум, i промовив:
- Знаєш що, Хведоте? Давай пiдемо отак... Знаєш? Отак туди... До
Лебедiв. Як тече рiчка. Добре? - i вказав рукою напрямок.
- Добре,згодився одразу Хведот, шморгнув веселiше носом i
пiдбадьорився. Вiн ще не забув, що "другим разом не вiзьму тебе огонь
класти".
- Ми,пояснює Володько,- побачимо, куди тече та рiчка. У Лебедях став
великий-великий, а на ставу лебедi плавають. Гммм! Ти ще не знаєш, що це
таке.
- Не знаю,щиросердечно признається Хведот...
- Такi, як гуси. Знаєш?
- Мгу,шморгнув той носом.
- Ну, то ходiм.
З мiсця рушають i йдуть. Володько веде Хведота за руку. Йдуть просто
здовж рiчки, i що їм до того, що сонце ось зовсiм ховається, що потягнуло
дошкульним вiтром з полiв вiд Михалкового хутора, що темiнь покрила лiс по
тамтому боцi долини. Перед ними виразна мета, i досягти її вони
будь-що-будь мусять.
I воно було б ще несугiрше, коли б рiчка не робила отих осоружних
закрутiв, бо саме на тих закутках буває найцiкавiше зупинитися, поглянути
у воду, помiркувати, що i як. Тут також завжди кущi вiльшини чи верболозу
ростуть, а в кущах трапляються ожини. Часом якийсь птах звiдти випурхне i
цiкаво глянути, чи не має вiн там, бува, свого гнiзда. А вода на закрутах
бурлить, та вирує, та на всi боки лiниво повертається i все то так дуже
цiкаво.
Але час також бiжить i треба йти далi. i мандрiвцi йдуть. I коли
вiдiйшли так далеко, що їх хата зникла з овиду, їм почало робитись
нiяково. До всього почало виразно сутенiти.
А ставу з лебедями все нема та й нема. Володько, розумiється, першим
збагнув становище, хоча вiн ще мовчить. Хведот натомiсть нiчого не
помiчає, вiн весь сповнений вiрою, i тому вiн почуває себе зовсiм бадьоро.
Володько ж вже тихцем подумує, чи не краще б воно повернутися, бо тут вже,
як звичайно, прочуханом запахло.
I вiн зупинився... i дивиться перед собою... i мiркує. На Хведота також
находить непевнiсть, вiн здивовано дивиться на Володька, хоча не смiє щось
питати. Не його дiло втручатися до таких важливих справ.
I враз рiшення запало. Володько круто мiняє свiй намiр. Не питаючи
Хведота, вiн повертає назад, але iншою дорогою, навпростець, через болото,
до польової стежки. Хведот не розумiє, що з тим дiється, але що тут багато
розважати - iти так iти. I спочатку йшлося гаразд, пiд ногами твердий
грунт, але згодом той грунт стає м'якшим i м'якшим, аж нарештi дiйшли до
такого, що нi сюди нi туди. Ноги по самi колiна грузнуть в драглину, з-пiд
них чвиркає брудна, iржава, шипуча рiдина. Стрибають з купини на купину,
Хведот грузне, падає, й незабаром його скромна постать перетворилася у
найсумнiше видовище. Нi обличчя, нi очей - суцiльна руда пляма.
Але вiн все-таки йде, довго тримається, хоча плач висить йому на устах,
на носi, на очах. Пам'ятає свою присягу, i, може б, воно обiйшлося все
гаразд, та в одному мiсцi хлопчисько раптом спотикається i летить у багно
сливе з головою. Вiн мало не тоне. Володько кинувся його рятувати, але не
має досить сили. I тут вже Хведот не втримався i заревiв на цiле горло.
От тобi й на. От i повiр iншим разом, коли хтось божиться. Ну й що його
тепер робити? I як його з'явитися на очi матерi, а ще гiрше - батька? Знов
те "вiн до всього приводець" задзвенiло в ухах...
- Цить! Чуєш? Цить, кажу тобi. Хведот реве.
- Цить! - розпачливо кричить Володько. Хведот реве.
- Ах, ти! Ти ж забожився! Дадуть тобi мама. Я скажу, що ти... божився,-
це останнє вирвалось з Володька через плач.
Хведот миттю перестав ревiти; йому тяжко, йому холодно, вiн увесь
дрижить, але вiн уже мовчить. Боже, що може бути страшнiшим, нiж коли вiн
присунеться до хати в такому виглядi, а до всього з такими страшними
злочинами. Тож божиться у них найсуворiше заборонено, i це Хведот дуже
добре знає.
Володько вдоволений зi своєї витiвки, вiн би й так нiколи не сказав
мамi, бо ж на кому все то скоїться, але добре, що той повiрив. Сяк-так
iдуть далi i ось вилiзли на сухе... I лише тут Володько зрозумiв i збагнув
справжнє значення свого пiдприємства. З них обох стiкали бруднi патьоки,
тяжкий, непрошений жаль огорнув хороброго мандрiвця, i вiн сам не
видержав... Заревiв на цiлу губу - боляче i ображено. Вiн же тут
зовсiм-зовсiм не винен, все так само сталося... Хведот негайно пiддержав
йому товариство, i дружний плач рознiсся в темрявi понад лугом i полями.
Пiзно, зовсiм пiзно, голоднi й холоднi присунулись вони до своєї хати.
Хведот уже не плакав, хлипав лише сам Володько. Вiн зовсiм виразно вичував
на своєму задку дотики батькової попруги, i це порядно його бентежило.
Але коли увiйшли до хати, там було темно i безлюдно. Значить, нiкого
нема дома, значить, не все ще втрачено.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353