Як вони можуть так скоро пiзнати його. Почекайте лиш,
дайте оглянутись, знайти себе. Дайте йому можливiсть врости в оточення,
навчитися смiливо ступати по широких залах, голосно й отверто вимовляти
слова, яких є повнi уста, але яких не пускають назовнi скромнiсть,
непевнiсть, сором. А тодi знов розгорнеться Володько, i всi побачите, що
ви помилилися.
I так сталося. Володько швидко вростає у тверде середовище школи.
Першим вiдкриває його вчитель, той самий, що не хотiв його прийняти. Пiсля
першого запиту на лекцiї Володько виходить iз честю. Другий пiдкреслює
його вагу. Третiй змiцнює i закрiпляє її. Сусiди - перший Володимир
Галабурда, другий Леонiд Товстий, що не вимовляє лiтери р, м'якшають,
рохманiють. Вони ще, правда, величнi й недосяжнi, але погляди їх час вiд
часу спадають iз недосяжної висоти i на Володька. Решта товаришiв також
наближаються до нього мiлiметровими кроками. А Володько все росте, все
ширшає. Ось вiн вже i ступає смiло. Якоїсь суботи достукується до
бiблiотеки. Там повно книг, i Володько може їх читати. Просто - бери i
читав. Скiльки хоч, читай. Майн-Рiд, Жюль Верн, Марк Твен. Боже, скiльки
тих чудернацьких назв. Якi дивовижi, якi чудеснi краї, якi люди. Хiба ж
можна жити отак i не спробувати зробити мандрiвку на мiсяць, познайомитися
з чудесним капiтаном Немо, об'їздити з ним усi бiгуни попiд морями й
океанами? А хiба ж не золотi приятелi Том Соєр та Гек Фiн? Хiба не розкiш
проїхатися з ними по повних водах казкової Мiссiсiпi, пережити стiльки
дивовижних пригод, здобути великi скарби? Так! Розкiшне, гарно, чудесно!
Добре погрузнути в таке життя, жити ним i ще раз жити, гризтися з
потворами, полiпами його глибин, збагачувати себе скарбами найглибшого
його дна, захованого там колишнiми мандрiвниками. Рости, ширшати. Знати
всi смiхи, всi болi, всi розкопи душевного прагнення, що не знає тих меж,
за котрими вже не знайшлося б нiчого, що притягало б людську цiкавiсть.
Революцiя росте. Смутнi вiстки долiтають iз далекої пiвночi. "Аврора",
"Смольний". Большевики. Назви, що якось ширяться, ростуть, хвилюють
мужикiв.
- Земля i воля! Усе народовi!
- Помiщицькi землi без викупу! Так. Без викупу. За що кров проливали?
По десять десятин на душу.
Мов буревiй летять домагання з душi мужика. Встав, оглянувся, направо й
налiво пiдозрiло зирнув: можна! Так. "Слабода"! Скрiзь "слабода". Ось лiси
вiковiчнi якоїсь княгинi, що живе десь у Парижi. Он сiножатi, поля, двiр.
Пiдходь смiло, закладай пилку пiд товстючу сосну, вали її i при до себе.
Маленький чоловiчок з "раскосимi очамi" осiдлав iмперiю, пхнув на неї
всi пiдземнi сили. Розгойдався мужик, запiнився люттю робiтник. Солдат
повертає цiвку рушницi, гарматне гирло в обличчя "родiни". Зiркатi очi,
засмальцьованi тупi носи. Стискаються кулаки i кривляться, в лють
покусанi, синi уста.
А в Києвi "дєд Чорномор" зручною рукою кермує нервовою сектою "щирих".
Грибами ростуть вони у спiлки, союзи, комiтети, ради. Зiбрання, засiдання,
палкi слова, патлатi голови, звiти, привiти.
I поплили на села першi "оголошення". Ось i в Дерманi на брамах
приходської церкви, на липах коло Яна з'явились вони на барвистому паперi
й "мовою" промовили:
- Українцi! Увага!
- Хто такi українцi? Звiдки вони взялися? Далой! Чотири роки з одного
"котелка" їли i тепер вiддiляться. Нє желаєм! Сукини сини, пiд мужика
пiдшиваються!
- Правильно! Далой!
Володько ходить до школа в товариствi Климового Петра. Обидва
однолiтки, сусiди, ще малими дiтьми разом бавилися"
Володьковi кепсько. З дому нiяких вiсток, а тут сталася прикрiсть. Нема
бiлизни, розлiтаються чоботи. Дядина вже нарiкати пробує.
У саму прикру годину; коли берегами, кудою треба ходити до школи, вода,
мокрий снiг, Володьковi чоботя "зовсiм добрi", перешитi з Василевих,
ганебно зраджують свого володаря
Ось квапляться хлопцi до школи. Володько навмисне пiдкульгує на праву
ногу, бо вiдчуває, що пiдстава зовсiм вiд мовляється надалi триматися
свого законного мiсця.
Гарна це година. Володько любив, коли олов'яне небо заложить цiле
склепiння, з якого виринають i легко спливають донизу лапатi рушинки.
Вiльхи стоять непорушне, мов птахи, що наслухують якусь небезпеку. На
землi росте бiлий килiiм, що лiг геть скрiзь - море не море, гора не гора.
Он там килим промок, i видається, нiби там розлив хто рiдкого олова. Там
он зовсiм чисто i м'яко. Зайдiть от собi i сядьте отам пiд вiльхою на
кiпчику. Сядьте, посидьте, послухайте, як тихо торкаються снiжинки
снiжинок...
Але Володько з Петром не мають на це зовсiм часу. Вони ж квапляться.
Западеннi перелази... Скачи по них, мов скажений собака.
- Стiй,- i Володько лайнувся. Клята пiдошва, брудна i мерзенна, з
погнилими дерев'яними штифтами таки вiдлетiла. Он лежить, чортова паскуда,
i кпиться з Володька. Червонi пальцi ноги й собi вигулькнули з розквашеної
онучi. Ага. Он якраз верба i пiд нею зовсiм добре можна собi присiсти.
Володько й сам бачить те мiсце. Йде, сiдає, стягає чобiт, розмотує онучу.
Нiчого не лишається iншого, як видерти з онучi страпка та добре загнуздати
чобота. Що ж iншого робити? Петро не хоче чекати. Але скорше. Чорт зна,
якi поганi чоботи носить той Володько. Через них приходиться спiзнитися до
школи.
I спiзнилися. Учитель уже в класi. Он сидить за катедрою. Розстелив
свiй журнал i перекликає учнiв.
- Ааа, моє поважання, панове спiзняйки! Ну, ну. Почекайте сiдати.
Постiйте собi он там.
Хлопцi стоять, усмiхаються. Володькiв чобiт бажав би десь провалитися
краще крiзь землю, нiж тут на очах усього класу стирчати.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353