Володько поволi обтирав носа.
Вийняв з кишенi шматок брудної матерiї i витирав кров. На деякий час його
лишили, а один навiть пiдiйшов i спитав:
- Їв що?
- Сьогоднi ще нi,- байдуже вiдповiв Володько.
Той пiдiйшов до полицi, зняв шмат хлiба i обрiзану з пляшки склянку зi
смальцем... Вiдкраяв окраєць чорного хлiба, намазав смальцем i подав
Володьковi. Обтираючи далi кров, Володько взяв окраєць, байдуже подякував
i почав їсти.
Цей наглий випадок вплинув на Володька добре. Болiла голова, але сон
проминув. Мiг принаймнi триматися на ногах або сидiти з пiднятою головою.
Оглядав поволi камеру. Той, що частував його хлiбом, здавалось, був йому
трохи знайомий. Десь його бачив. Середнього зросту, молодий, у цивiльному
одязi, не селянського вигляду, парубок. Мабуть вже сидить довше... Блiдий
i нiби опухлий.
О третiй годинi камера йшла на прохiдку. Володько йшов також, хоча це
було для нього зайве. Вiн i так чорний вiд сонця, вiтру i дощу. Навiть
синцi обличчя, що їх дiстав на полiцiї, майже непомiтнi. В'язнi не ходили
вколо, як це вiн уявляв подiбнi прохiдки, а ходили по залитому сонцем
подвiр'ю свобiдно, пустували, бавились, перекидалися словами зi знайомими
з iнших камер пiд оклики "вiддiлового", що стояв з рушницею на сторожовiй
будцi понад частоколом.
До Володька також пiдiйшов незнайомий молодий парубок iнтелiгентного,
здавалось, вигляду, який запитав:
- Слухай. Ти часом не з Погорець?
- Нi,вiдповiв Володько.
- А менi видалось... Ми, здається, десь бачились,- казав той. На ньому
дуже брудна, пропечена, розхристана, з позакачуваними до самих плечей
рукавами, синьо-смугаста сорочка.
- Не пригадую вас,- каже Володько.
- Чи не мiг би ти позичити менi на короткий час свого пояса? - запитав
той. До речi, Володько справдi мав доброго, нового, жовтої шкiри пояса, що
кожному падало у вiчi.
- У нас,каже той,- позабирали пояси, а ми потребуємо нагострити
бритву...
Володько подивився на нього пiдозрiло й недовiрливо, але чомусь зняв
свого пояса i подав його незнайомому.
- На,- казав вiн,- поверни до сьомої камери.
Той забрав пояса, вiдiйшов, на ходу подякував i зник у темнiй норi
коридору. Володько залишився без пояса, йому спадали штани, пiдтримував їх
рукою, мав розiрвану, поплямлену кров'ю блузу, з-пiд якої визирала брудна,
промочена дощами i потом, давно не бiла, а майже руда сорочка... I
виглядав, нiби обмолочений цiпом, снiп збiжжя... I був неймовiрно вибитий
зi свого звичайного поточного, дотеперiшнього життєвого наставлення, так
нiби його раптом переселили на якусь iншу позаземську планету зi зовсiм
вiдмiнними щоденними iнтересами. Все ще був пiд тим ударом, що його дiстав
на самiй границi тiєї темної, дощової, бурхливої ночi одним тим словом
"стуй!".
I що це мало те "стуй" значити? Яке його приречення? Добре? Зле?
Фатальне? Спасенне? Поки що це лиш шок, удар, прокляття. Розсипались всi
його гарячi прагнення, а перед ним лиш цiлий ряд гострих нових
неприємностей. Але досить про це. Його мозок i так пухне вiд думок, що
розпирають його, мов динамiт.
О шостiй годинi розносили коридором велику, чорну дiжку з паруючою
юшкою, яка своїм запахом нагадувала старi, залежанi лахи. Це був варений у
чистiй, благороднiй водi погано дертий пенцак, або "перлова крупа", що мiг
зватися також шротом для ладування зброї. На цю появу, з винятковим
грюкотом, вiдчинялися однi за одними дверi i з їх отворiв витикалися
переважно голi i худi руки зi всiлякими черепками, до яких мiцний, з
облiзлою, мов старий кожух, головою кухар великим дерев'яним черпаком
наливав юшку. Володько не мав ще своєї посудини, але йому хтось подав
поливаний глечик чи краще пiв глечика, черепок з вiдбитою шийкою, i йому
налили його майже по вiнця... Перша тепла, за кiлька днiв, рiдина, яка
могла навiть дуже добре замiняти їжу...
А двi години пiзнiше - молитва. Всi ставали у два ряди, чоловiчок зi
золотим зубом польською мовою давав команду, всi решта старослов'янською
мовою грубими голосами спiвали "Отченаш"... Всi вiкна всього будинку були
вiдчиненi i з їх загратованих отворiв виривався одночасно той "Отченаш" i
понад частоколами летiв просто у високе, вечiрнє небо, на якому все ще
десь горiло також сонце...
Пiсля цiєї церемонiї залишалась ще одна подiбна з назвою "апель". Ще
раз всi ставали у два ряди, ще раз падала та сама команда, дуже помпезно,
нiби генерал, ходив старший, високий у напнутiй шапцi дозорець з книгою в
руках, за ним появлявся його помiчник з довгим дерев'яним молотком.
Старший вислухував "мельдунки" i рахував присутнiх, молодший постукував
молотком грати, оглядав помiст, а далi "добранiч" з "добранiч, пане
старший", дверi зачинялися, замикалися i починалась друга, темна половина
доби - нiч.
Володько дiстав мiсце на стертому, набитому нiби сiчкою, заяложеному
сiннику на долiвцi пiд самим вiкном... I як тiльки до нього торкнувся -
стрiмголов провалюся i знак.! Це був сон. Майже смерть. Провалля, царство
демонiв, небуття.
I коли його хтось штуркнув нiском отпорка пiд ребро, вiн нагло
прокинувся. На диво це був, без сумнiву, ранок, день другий, ще якийсь
один небувалий шматок часу. На коридорi розпачливо дзвенiв дзвiнок, до
вiкна лилось справжнє ранiшнє сонце, на протилежнiй замацанiй долонями
стiнi чiтко зарисовувались квадрати грат. Володько деяку мить не мiг
отямитись... Де вiн? Де вiн? Де вiн? Ага! Є! Он бiля дверей параша, i над
нею за чергою стоять цибатi, голi, волохатi ноги. А який це день? Субота?
Боже мiй! Тож завтра Зеленi свята i.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353