ТОП авторов и книг     ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ

А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  AZ

 

- питав той далi.
- Не до большевикiв... На Україну.
- То, чоловiче, Совдепiя. Окрема планета. Затямте собi це... Раз
назавжди! - Вiн висловив це з таким притиском, що Володько вiдчув удар. Те
"депiя", щось як деспотiя... Подражнена уява верталася до рокiв недавнього
минулого... Большевики, курява, їх обози, їх бруднi обличчя, пошарпане
лахмiття, матюки... Пролетiли ватагами на худих конях i думалось, зникли.
Нi. Вони десь є. За тiєю границею. Там їх царство. Совдепiя.
Розмови на цю тему множились, Володько довiдався бiльше, дальше, глибше
про ГПУ, про "допри", про "радянське правосудiє", про тисячi вигнаних,
засланих, знищених, розбитих, змарнованих. Вiд цього ставало сумно,
соромно, тiсно. Не хотiлось вiрити, але вiрилось i дивувалось, чому саме
все це мусило дiятись на землi наших предкiв.
А трохи згодом Володьковi випадково пощастило побувати кiлька днiв у
найбiльшiй гущi совдепських жертв дванадцятої камери. Пiвсотнi люду - тiло
на тiлi - голоднi, сухоребрi, блiдi, нагi i бруднi. I справдi вирванi i
викинутi пiд ноги життя.
Володько нiколи не був большевиком, вiн лиш з болем мирився з цим
все-таки людським явищем, але пiсля дванадцятої камери йому спротивилась
сама ця назва. Вiн її зненавидiв. Йому хотiлось плюнути в її лице, вирвати
її зi словника, випекти з уяви...
Камера дванадцять не стояла на мiсцi. Вона йшла. Вона поволi текла.
Кожного дня притiкало i витiкало п'ять, десять, дванадцять - бiльше,
менше, все iнших, але все тих самих. Скiльки протече їх за рiк? За два? За
десять? Куди жене їх той садизм. Чого шукають вони у свiтi? Де були до
цього часу?
I пiсля цього Володько пригадував собi всю Волинь... Мiсто... Той
червоний кут з Марксом... Своє село з Йоном... Тi патетичнi люди в
кепках... Яка глибинна безодня жорстокої, первiсної, дитинно-чистої
наївностi. Яка армiя напоєних дурманом патологiчних покручiв. "Нiколи, нi
одно столiття, анi тисячолiття не простить большевизму. Нiхто його не
виправдає. Вiн буде вiчним мiнусом в iсторiї людства" - слова Платона.
Коли б їх висловив бородатий професор, чи побожний проповiдник, чи знаний
президент, чи великий мистець - Володько не так повiрив би в них, як тепер
з уст цього обiдраного велетня з дванадцятої камери. Слова легко кидати у
простiр або класти на папiр, але вони мають виправдання лишень тодi, коли
походять з уст, на яких позначилась спрага пекла.
Червень, липень - лiто. Були i проходили чудовi днi за мурами, за
гратами, за частоколом. Володька викликали на допити, вимагали
признання... Чого йшов? Що там шукав? А чи справдi з власної волi? I сам?
Хто його посилав? I з якою метою? Пороли одяги, взуття - шукали доказiв.
Не вiрили нi одному його слову... Та, зрештою, не легко було i повiрити,
що вiн хотiв лишень до Києва, а тому ламав границi й порушував закони. А
йому хотiлося крикнути їм у вiчi: для мене вашi границi не границi, а
кайдани! I я не визнаю їх нiде й нiколи!! вони це по-своєму також
розумiли, а тому вiн не мiг знати, коли вiн звiльниться з цього павутиння
i чи звiльниться взагалi. Формально це мало б бути лишень три мiсяцi i
п'ятсот злотих, що мало б значити три додатковi мiсяцi, бо нiяких злотих
вiн не мiг платити. А до того - додатковий суд за вiдiбранi золотi монета,
яких вiн не мав права виносити за кордон... А ще до того - не вирiвненi
залеглостi у справi пашпорту. А на завершення, слiдство з вимогами
признання до неiснуючих грiхiв. Направду цей хлопець мав над чим думати,
бо вiдчував, що грунт пiд ним западає i вiн грузне й грузне в якесь багно
i що годi з нього вирватись. Вiн був ще, далебi, надто молодий i не конче
вправний до такої безглуздої акробатики цього трагiкумедного цирку.
Були ще й деякi iншi, також дошкульно болючi, але все-таки зрозумiлiшi
моменти його теперiшнього борюкання за життя. Кожного понедiлка i кожної
п'ятницi пiд тiюремну браму приходили мати або сестра i приносили тi
ославленi "передачi". Приходили, просили побачення, їм вiдмовляли, але
вони все-таки вперто i довго чекали безнадiйно надiючись. Засуджених,
звичайно, випускали за браму, вони могли бачитись з рiдними, але Володько,
як пiдслiдний, до таких не належав. Та одного разу... Падав якраз дощ...
Володько випадково був на подвiр'ї i йому пощастило пiдбiгти до брами i
через дiрку виглянути назовнi. Побачив багато людей, переважно жiиок з
пакунками, якi просто пiд дощем без нiякого накриття чекали перед брамою,
i мiж ними побачив також i свою таку знану, близьку, рiдну i таку
несказанно скорбну, втомлену матiр, яка мусила дуже рано вставати, зробити
пiшки п'ятнадцять кiлометрiв дороги i стояти тут пiд дощем у тому своєму
старенькому темно-синьому жакетику, пов'язана старосвiтською, обрядовою
пов'язкою "тернової хустки", з тим повним рогозовим кошиком... її глибокi,
сiрi, вигорiлi були впертi в браму, а її округле, порiзане зморшками
обличчя, як здавалось, було мокре не лишень вiд дощу, але й вiд слiз...
Потiм вона пiдiйшла до дозорця у свiтлiй синьо-сiрiй унiформi, що стояв з
рушницею бiля брами, i мiшаниною українсько-польської мови просила:
- Пане! А може б, ви пустили! Прошу, прошу!
- Казав же вам, що не можна! - такою ж мiшаниною вiдповiдав дозорець. -
Не од мене це залежить. Йдiть до слiдчого - хай вам дасть дозвiл.
Мати не знала, що далi робити, вона повернулася, розгублено постояла,
верхом долонi обтерла очi i вiдiйшла вiд ворiт...
Володька це ранило, гнобило, викликало почуття вини, бо в його роду ще
нiхто нiколи не бував за гратами, а також ще нiколи нiчия мати не мусила
переходити такого тяжкого пониження.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353

ТОП авторов и книг     ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ    

Рубрики

Рубрики