.. Наталчине весiлля... Вiн ще раз на
хвилинку закрив очi...
Але лишень на хвилинку... Над ним i бiля нього дуже наглий обов'язок
безвладної замкненої людини ва самому днi iснування. Вiн мусить швидко
зриватися, згортати свого сiнника, митися, виносити парашу, бiгти за тим,
за iншим, мовчати i не думати...
Але ж як не думати? Вiн зараз весь переповнений найдошкульнiшими
враженнями свого життя, вiн увiйшов у одно ще незнане буття на цiй землi,
за яким, можливо, починається безлюддя. Он той щуплий, сухорлявий, рудий
зi золотим зубом - звичайний кишеньковий злодiй з Лодзi. Верткий,
рухливий, неспокiйний... Дитина вулицi i пiдсвiту. Йому не можна нi
довiритись, нi повiрити, нi сполягтись. Вiн може тебе вкусити кожної
хвилини у кожне мiсце. Вiн бреше, вiн хвалиться, вiн залякує, вiн бере
пiдступом. Нiяка мораль його не обов'язує. З ним мусиш бути обережний, мов
з гiєною... Iм'я йому Слюсарський, i вiн тут головує - староста келiї i
коридорний писар.
Той он, що вилив на Володька воду - "пан Будний", або "Баня", опинився
тут за згвалтування нелiтньої дiвчини, за що мусить тут перебути шiсть
рокiв... Куций i череватий з рудуватою, твердою мефiстофельською мичкою на
бородi. Єхидний, пiдлесливий, трiйливий... Легкодух i тиран одночасно...
Ворог всiх добрих чеснот, що завжди носиться з молитовником.
Той блiдий iз зарослою бородою - колишнiй царський старшина... Твердої
волi i добрих намiрiв i оскаржений за вбивство власного батька на тлi
любовної трагедiї з власною жiнкою. Одинадцять мiсяцiв чекає на закiнчення
слiдства i всiх докруги запевняє, що вiн лиш жертва неймовiрного збiгу
обставин.
А мiж ними i той, що подав Володьковi шматок хлiба. Молодий,
натхненний, з ясними блискучими, синiми очима i сидить вiн, загальнознано,
"за Україну"... Поповнення найбiльшого злочину доби... Поборюваного
писаними, а ще бiльше не писаними законами i надзаконами молодого ладу
двох держав, побудованого пiсля останньої великої вiйни. Вiн тут вперто
мовчав. Така глумлива неспiвзвучнiсть душ i сердець, що годi знайти для
цього потрiбне слово. Але з Володьком вiн мiг говорити, а що вiн був поет
серця, вiн намагався сказати бiльше, нiж мiг сказати, бо висловити цей
згусток надмiрної його правди було для нього найвищою вимогою.
- Знаєте, що таке Україна? - питав вiн з тихим пафосом, i очi його
горiли тим огником святостi, що його можна бачити лишень у натхненно
вiруючих.- Це наш закон... Мораль... Приречення. Це не тiльки те, що
бачимо, а також те, що не бачимо... Запiзнене вийшло з минулого i йде
неухильно назустрiч, як день, як нiч, як смерть, як народження. З
глибинностi життя, вiд серця планети, з кожного нас... З частинок нашого
щоденного думання, з болiв наших, нервiв i кожного тiльця кровi...
Поколiння, iсторiя, могили, коханi люди, народження i костi в землi... Iя
вам, ще такому молодому, хочу сказати: України до цього часу ще не було...
Вона щойно тепер на наших очах родиться... Воiстину, вона щойно родиться.
Вони, звичайно, ходили поруч по камерi зi заложеними назад руками
кiлька крокiв вперед, кiлька крокiв назад, як це роблять часто замкнутi до
клiтки звiрi, i їм здавалося, що саме вони є учасниками такого народження.
I нiхто не звертав на них уваги тут у цьому маленькому просторi, але
здавалося, що їх бачили з багатьох високих мiсць ген там у просторах поза
гратами.
- Ви,- казав той поет,- йшли "туди"... Не шукайте її виключно там.
Шукайте її також в Нью-Йорку, Лондонi, Харбiнi. Вона в цiлому свiтi, у
всiй планетi... Хiба ви цього не чуєте?
Володьковi хотiлось iнодi залягати, за що саме конкретно його пiслали
сюди, але вiдчував, що таке питання зайве. Навiть Слюсарський, навiть Баня
знали його параграф, i всiм їм тут здавалося, що це один з найбiльших й
найнебезпечнiших злочинцiв свiту, їх карають i тут i там, i завжди за те
саме. Бо вони родилися не так i не там, як це подобається багатьом iншим.
Трохи згодом Володько довiдався, що тих "за Україну" у цьому повiтовому
ув'язненнi багато бiльше. Вiн знайомився з ними по всiх камерах i пiзнавав
їх серед людських вiдпадкiв на перший погляд ока. Вони були всi рiзнi, але
в чомусь також подiбнi. Завжди незалежнi, не пов'язанi з цим мiсцем, з
думками у якомусь, для них знаному, просторi майбутнього.
I особливо цiкавила Володька камера число I2, а згодом також II. Там
"закордоннi", їх пригонили цiлими юрбами майже щодня. Однаково всi босi,
завжди обiдранi, так нiби вони верталися з якоїсь довгої подорожi по
недоступних диких країнах. "I чого вони йдуть сюди?" - питав себе
Володько, маючи на увазi свою останню мандрiвку "туди". Вiн намагався їх
пiзнати i почути їх думку. Але всi вони були нiмi i не тiльки замкнутi на
замки камер, але також самi в собi. Кожний з них був силою вирваний зi
землi предкiв, i його тисячолiтнє корiння кривавилось тяжкими згустками
болю... Кiлька разiв то там, то сям зустрiчав свого знайомого Платона Дуба
(хто його знає, яке його справжнє прiзвище), з вiтався з ним, намагався
розмовитись, але той, так само як i iншi, виглядав понуро i не
прозраджував намiру наближення. Володько приносив йому кусники хлiба, якi
вiн почав дiставати через сестру Василину, з дому, той приймав хлiб раз
мовчазно без подяки, другий раз подякував, за третiм разом посмiхнувся...
Ще iншим разом промовив кiлька слiв. Володько не був настирливим...
Зустрiчалися в робiтнi кошикiв, десь випадково на коридорi, на дворi пiд
час прохiдок... I одного разу Дуб запитав:
- Ви, напевно, тутешнiй?
- Так,вiдповiв Володько.
- Ви йшли до большевикiв?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353