Тому й любив. Тому,
коли вiдвозили Василя, примостився на мiшку оброку i цiлу дорогу, аж до
школи, ковтав твердi сучки, що, клятi, невпинно пiдлазили пiд горло. А
коли востаннє цiлувалися, не видержав i соромливо спустив сльози. Ах, коли
б принаймнi всi зi школи не так витрiщали на нього отi зiрки. Ганка
все-таки невесела. Може, згадала, як проводила тата, що десь "поляг у
первих боях".
У сiчнi прийшли вiд Василя першi поклони. Кому тiльки не кланявся до
самої землi i чиїх не обцiлував "сахарних уст i бiлих ручок". Так уже
казав закон. Сам Матвiй вiдписував йому "подробно", як i що. Пiдписував
великим, чiтким письмом: "твой отєц Матвiй Довбенко" з добiрним, лапатим
гачком над й, який, здавалось, хотiв на подобу шулiки здiйнятись у
височiнь i бозна-куди вiдлетiти.
...а у березнi сталася революцiя.

Революцiя
- Ну, дiти,сказала одного ранку матушка-учителька.- Сьогоднi не будемо
вчитися. Прийшла телеграма, що наш цар Нiколай Алєксандровiч вiдрiкся
престолу.
Щооо? - став вад дiтьми довгий запит. Голови всiх звернулися на стiну,
де висiли в позолочених рямцях два портрети: царя з добрим ласкавим
поглядом i червонощокого наследника у вовнянiй шапцi.
Дiти принишкли. Нiхто нiчого не каже, але вогляди розгублено бiгають по
класу з невiдомими запитами. Не вiриться! Кажiть що хочете, але не
вiриться.
Пiсля ж учителька сказала сторожевi зняти портрети царiв. Незграбний, у
величезних вояцьких чоботях, сторож ступав на лавицю i мовчки знiмав не
тiльки царя i наслiдника, а також "царя-миротворця" Александра
Александровича i "царя-освободителя" Александра Нiколаєвича.
Всiх їх сторож Євмен обережно зняв, поставив спочатку в кут, а далi
один за другим заставив за грубку. На стiнах залишилися тiльки мiсця, якi
ще довго нагадуватимуть про портрети.
- А тепер усi ставайте парами i пiдемо до церкви. Помолимося за
"нiзверженiє" царя, що так довго тримав Росiю у кайданах неволi. Тепер
засяє над нами сонце свободи i наша Росiя буде зватися республiкою.
Навiть Володько дивився на все витрiщеними очима. Решта слухали так
дивно i разом так байдуже, що сама учителька нiяковiла. Сторож Євмен обтер
руки об "палатковi" штани i також нiяково запитав:
- Так я, матушко, можу вже йти? - i обернувся до дверей. У дверях
чомусь зупинився i кинув: - Вiрте, матушко, менi чи не вiрте, але ото все,
що ви кажете... Ой! Боюся я, що тут щось не те... Цар штука собi, кажiть
не кажiть, не така проста...- i вийшов.
Матушка, як могла, пояснює, чому цар вiдрiкся престолу.
Мабуть, тому, що покаявся, бо чує за собою велику вину, але як же тепер
без царя? Хто буде правити? Добре собi сказати - республiка... А що то
таке? Що каже душi i серцю те дивне слово, вiд котрого мало язик не
поломиться?.. Хто в нiй буде царем, бо ж без царя, кажiть не кажiть, а
жити таки не можна... Хтось мусить правити народом...
Так розважають селяни. Так говорять вони, зiбравшись того дня на
колодках. А школярi йдуть з прапорцями до церкви, кричать "ура", слухають
"благодарствений молебен".
Матвiй з приводу всього того заявив:
- Но... Я казав i кажу: не був вiн хазяїн... Росiї не такого царя
треба.
- Ну. а хто ж тепер буде? - питав Володько. Це уперше зацiкавила його
полiтика. Матвiй не має з ким подiлитися своїми, з цього приводу,
мiркуваннями. Нi Стратона, нi Iвана Кушки. Один Володько.
- Хто ж,каже вiн.- Государственна дума. Хто ж iнший? Народ виборний.
Вiд нас також там є. З Людвищ один чоловiк там... Ех, i платять їм...
Каплицю збудував...
- А що ж цар? - питає Володько.
- Побачимо. Може бути кепсько. Чув же, як торiк москалi...
Невдовольствiє пiшло. Як не захочуть воювати - фронт унутр Росiї рухне.
А село жило далi своїм життям. Стояв якийсь обоз. Заїжджали знов
фуражири за вiвсом, за сiном, за соломою. Гнали людей на стiйку, але ще
далi, десь аж до Почаєва, до Радивилова. Казали, що на мiсце царя стало
"Временное Правительство". Згадувалося часто Корейського, Гучкова,
Мiлюкова, але що i хто вони, годi розiбратись. Кажуть, вони нiби за народ.
Кажуть, землю у помiщикiв вiдняти мають i працюючому людовi роздати.
О, це так! Землi треба. Це справедливо.
- За що я кров на всiх фронтах проливав? - дорiкає iнвалiд Степанко,-
Землi давай!
Влiзли до вжитку слова: буржуй, революцiя, республiка, земельна
реформа. Ще далi все частiше згадувалм Распутiна.
Одного разу потрапив Володьковi в руки часопис "Шiповнiк". Там
намальовано в дуже смiшному виглядi царя, який зовсiм придушений тяжечою
царською шапкою. Пiд малюнком напис: "Ех i тяжела ти, шапка Мономаха".
Распутiн, Мясоєдов, Сухомлiнов, Штюрмер, цариця... Зрада, розпуста. Всi цi
прiзвища все бiльше i бiльше вилазять на поверхню народного моря. їх дiла
i подвиги дивують селян. "Святий Старець". Распутiн переходить з уст в
уста, виростає у народнiй уявi до величi чорного духа царської держави...
Це вiн винен! Повiсити катюгу!..
- То ж його вже бекецнули!.. Князь Пуришкевич з великим князем...
- Брехня. Не вiримо, щоб такого чорта розстрiляли... Напевно, десь зi
шлюхами людське добро пропиває.
- Чуєте, Корейський, кажуть, також не зовсiм з народом. Кажуть, князя
Орлова держить, капiталiста Родзянку. А вже, як буржуазiя залiзе, не чекай
наш брат добра.
- Ее, чутки. Саме главне мир зробити, а землю самi заберемо. Обернемося
зi штиками проти помiщикiв, i давай землю. Нам вона належить. По десять
десятин на душу!
Ей, стягаються на обрiю тяжкi хмари, гураган буде. Народне море
почорнiло i пiнити почало. Хвилi на поверхнi кошенятами збiгаються, аж
нутро бурхливо пiдносить свiй тягар.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353