I не видержав Ферапонт. Цього особливого ранку з'являється в класi,
робить кiлька напружених зусиль i починає:
- Пановє! Вiд сьогоднi пiчнемо вiкладати iсторiю й географiю на
українськiй мовi.
Всi класи, зали й коридори розносять нечувану вiсть. Ферапонт упав!
Великий малорос не видержав. Матроси i Пушкiн не помогли, зрадили. Йде
мова i валить язик. Нема ради...
По Водохрещах повертає з нiмецького полону дядькiв Василь. Вечiр. У
свiтлицi на комiнку блимає маленька нафтова лампочка. На лавах куняє
кiлька сусiдiв, що зiйшлися "посидiти", полаяти погоду, оповiсти, хто де
помер на iспанку, згадати Петлюру. Переговорили все i замовкли. Одарка
сидить на печi, Єлисей пiд бугаєм на тапчанi "пiдбиває" мотузом постiл.
Йому зовсiм нiчого не видно, але свою роботу вiн знає, i пальцi зовсiм
добре замiняють очi. Вiн виводить пiд носом якусь стару протяжну пiсню...
У кухнi зовсiм темно, тiльки маленька смужка кволого свiтла
продирається через напiввiдчинену половинку дверей.
Сiннi дверi рипнули i хтось увiйшов до кухнi. Всi пiднiмають голови.
Володько встає зi стiльчика, що стоїть перед горiючою грубкою, i вiдхиляє
дверi. З темноти виступає Василь.
- Добрий вечiр вам! - каже вiн повiльною мiшаною мовою. Вимовив i
стоїть, оглядається, нiби хоче отямитися, куди вiн попав. Маленька
хвилинка тишi. З тапчана встає Єлисей. З лав зводяться сусiди. З печi
злазить Одарка. Очi в неї великi, здивованi. Вираз нiби переляканий.
Палажки нема дома. Вона десь вийшла, може, до Харитини.
- Василю!
Це виривається майже одночасно в усiх присутнiх... Боже! Василь! З
нiмецького "плєну" вернувся. Нiхто не вiрив, що живий. Так. Вiн живий, але
вiн ледве тримається на тонких, мов патики, ногах у черевиках та обмотках.
На ньому чорна по колiна "шинеля" з жовтим нарукавником на лiвому рукавi.
Щоки повпадали, вiд чого вип'явся наперед великий, злегка горбатий нiс.
Пiд носом великi вуса.
Обiйми. Одарка плаче. Ну, ну... Чого? Вiн же вернувся. Не було i
вернувся. Чотири роки не було. Ходив далекими дорогами, чужими краями,
страждав, а ось живий вернувся i знов у рiднiй хатi, серед рiдних людей.
Зняв чорну "капоту", сiв на лавi, опер довгi висохлi руки на колiна i
дивиться глибоким зором по стiнах, по стелi, по долiвцi.
- Знов дома,- проговорив.- Часом навiть не вiрилося, що буду тут...- I
повiв широкою плиткою долонею перед собою.- Був у Остпройсен. Схiднiй
Прусiї...- добавив.
Одарка, мов задубiла, стоїть перед ним, Єлисей опритомив її - давай
йому їсти!.. Чого ж ти!..
- Охляв,каже Василь.- Три тижнi в дорозi. По станцiях повно народу.
Тьху!.. У Гомелi два тижнi в "лазаретi" пролежав. Тиф. Недавно встав.
Трудно. Зi Здолбунова, коли б не пiдвiз отой... Вже й забув... Зi
Шинковцiв один... Мабуть, не дiйшов би... Да.
Одарка смажить нашвидку яєшню. Василь роззуває поволi черевики,
розмотує отбмотки. Кожну рiч обережно i байдуже бере довгими бiлими
пальцями i складає купкою на боцi.
- Все вошиве. На станцiях без перерви сунуть. Зi Сибiру, з Германiї...
Туди й назад. Валить народ. Отак клякне десь коло куба з кип'ятком i
лежить, як стерво.
Розмотав з нiг промоченi ганчiрки, стягнув протоптанi вовнянi панчохи,
виглянули бiлi, кiстлявi, з довгими покоцюрбленими пальцями, ноги. Одарка
цебричок теплої води пiднесла. Василь миє ноги, всi дивляться на нього.
Володько слiдкує за кожним його рухом. Вiн не може погодитися з думкою, що
це Василь. Веселий, радiсний Василь, якого вiн так любив, якого стiльки
разiв згадував. Життя, видно, не проста рiч. Зiмне, зiбгає тебе, видушить
iз тебе форму, яку захоче, i все...
Ось Василь помився, пiшов у кухню, передягнувся у чисте своє. На столi
чекає на нього їжа.
- Ви менi, мамо, не давайте такого одразу. Це тлусте,- каже вiн,
дивлячись на яєшню, на смажену ковбасу.
- Ну а що ж? Що ти хочеш? Я думала як найлiпше...
- Дайте менi молока...
- Молока? Боже мiй! То ж нi одна корова тепер не доїться. Сиру хiба
солоного, масла...
Одарка побiгла до комори за сиром i маслом. Прийшла Палажка. Побачила
Василя i залилася сльозами. Єлисей знов одвернувся... На очi набiгають
сльозинки радостi, i вiн сам не знає, що казати.
- Ферштеген зi дойч? - чомусь вставив якийсь мудрагель зi сусiдiв.
- Я, я! - хитає Василь головою.- Яволь!..
- Ах, кiчкiне! Сусунате мутелi,- бурмоче Єлисей.- Ах, май лiбер гот! -
Вiн тепер знов має сина. Пропадав i знайшовся. Був мертвий i воскрес. I як
не радiти, як не витирати шорстким кулаком мокрих очей i, не знаходячи
справжнiх слiв, як не бурмотiти хоч чужi, незнайомi, в яких так само
таїться i блищить велика радiсть, як у кам'янiй рiнi ховаються й блищать
зернинки щирого золота.
Днiв цих не забудуть нiколи. Вони нагадують дивну книгу, писану великим
мрiйником.
Зима лагiдна i небезпечна, мов тигриця. Вiтер заходу несе теплi хвилi,
топить снiг. Льодовi фреидлi звисають пiд стрiхами там, де хороняться
пучечки червоних китяг калини "прялкам на слину".
З пiвночi чутки йдуть. Там десь петлюрiвцi курiнями, полками засипали
станцiї. Звiдтiль прибувають матроси, що прагнуть великих чинiв, промов,
походiв... Село нi. Село бажає землi та "твердої влади". Осточортiла вже
ота западенна "слабода". Хоч i можна даремно рубати лiс, дiлити панський
лан, зате порядку нiякого. Карбованцi пiшли. "Осиковi" папiрцi, а
"миколаєвки" купами трухлявiють за образом, i не знаєш, чи ховати далi, чи
викинуть... Був Нiколка, знав чоловiк, що хтось над тобою є... Хтось
чатує, стрим робить. А тепер чортзна-що. Нi Бога, нi царя. "Послушанiє й
почот" все тобi отак - тьху!.. Халєра знає - що.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353