Як жити? Куди йти?
Господи! Вiзьми мене за руку i веди, i покажи сокровеннi свої дiла, твої
таємницi, розкрий менi сили паросткiв, що витикаються з нiчого i пнуться
догори, покриваючись барвою, наповняючись соками, насичуючись запахом
сонця. Як радiсно бути твоїм слугою, кохати творiння твоє, брати вiд нього
малу частину сили i також жити.

ПО ТАМТОЙ БIК ДОБРА
Володька нема дома. Ось уже смеркає, а його нема. Мати сама з Хведотом,
Василь не вернувся з Дерманя, а батько ще не прийшов з роботи. Надворi
трiщить мороз лютий...
А де ж той, у Бога, хлопчисько лазить - Господи, Господи, ще десь там
пiд лiд усунеться - заморока така, вiчно тремти за нього, вiчно бiйся,
вiчно журися...
Мати виходить кiлька разiв надвiр. Небо прозоре, мiсяць великий,
червонавий, верби iскряться пiд iнеєм, вiтрець схiдний стриже долиною,
мiсцями горять зорi, що, здається, дзвонять сьогоднi. I нi душi живої
довкруги.
I де ж та дитина, людоньки мої, то ж нiколи ще з ким такого не бувало?
Мати йде до хати, треба того Хведота положити спати, одягнутися i йти
шукати. Хто знає, що там з ним сталося?
I аж то дверi потихеньку вiдчинилися, i вiн iде. Не йде, а лiзе,
сунеться, i, як пiзнiше оповiдала Настя, вiдчиняються, каже, дверi i на
порозi "воно". Нещасне, замерзле, я напустилася на нього, а воно,
людоньки, анi язиком не поверне. Де ж ти, погибелi лихої, був? "У млинi,"
- ледве виговорило. Я до нього, зриваю те дрантя, стягаю чоботи, а звiдти
лiд сиплеться, снiгу повно, а ноженята, як крига. Господи! Я перелякалася
та на пiч з ним, а там саме жито сушилося...
Далi, звичайно, Настя пiднiмає свiй брудний хвартух i одним кiнцем
витирає свої вiчно червонi очi, а другим сякає носа...
- Чобiтята отi, знаєте,- продовжувала вона,- як не кажи, а зi старого
ременю, а воно ж хiба вмiє берегтися. Ми i не помiтили, що вони порвалися,
що до них снiг сипався, а мале боялось сказати, бо ж батько наш забороняє
на лiд ходити; та й то правда - коли йому ще тi дитячi скорбуни латати...
А другого ранку, коли Володько спустив ноги, щоб злiзти з печi, а вони
йому, як патики, переламались i вiн полетiв у запiчок. Мати в крик, в
лемент.
- Володьку? Що з тобою? Дитино?
А вiн лежить i анi звуку, бо що має казати, чим виправдати себе.
Мовчить i тремтить, щоб не дiсталось бува, ось як тiльки прийде батько. Де
був? У млинi? Що там робив - молов? Працював? Що, казки слухав? Дасть йому
батько казки - чекай,чекай.
Мамо, мамо! - говорили синi Володьковi очi, що пильно дивились на
матiр. Зрозумiйте хоч ви мене!
I мати, здається, розумiє, вона i лементує, i скаржиться, i лякає, що
скаже батьковi, але в тих її словах стiльки зрозумiння, що Володьковi стає
легше.
- Ах, ти, потицюху! Ах, ти, чудовиську! Ах, ти, замороко! Горе ти моє
тяжке! I що з тобою сталося? Спробуй - може, ще встанеш.
Володько намагається звестися, але дарма. Ноги мов з мотуззя, i вiн
навiть їх не чує. Хлопець лежить, мов викинутий лантух. Мати постелила в
запiчку якусь кожушинку, якесь рядно, якусь подущину, i вiн лiг.
- Ох, справдився мiй лихий сон, ох, чуєте, справдився. А снилось менi,
що я ото бiлими квiтами обкладаю ту дитину свою,- дитинонько ти моя
болюча, i що я тепер з тобою робитиму?
Хведот весь переляканий, вiн лише мовчить i зовсiм не розумiє, що з тим
його "Воводьком" сталося. I щоб йому було безпечнiше, вiн лiзе матерi на
колiна.
А мати вичитує:
- I що я тепер з вами пiчну? Один лежить у гарячцi, другий улiз на
колiна, надворi морозисько, батька немає. А тепер вiн прийде i почне
жминдати: а навiщо пускала, а чому не потягнула через плечi, щоб у хатi
сидiло? Тепер ось сиди i тiшся, умре пiд погибель лиху i тодi що... I що я
йому на то скажу - намучений, голодний, намерзлий, хiба вiн зрозумiє, що
дiти також не можуть вiчно в хатi сидiти?
Весь день вичитує мати, плаче, свариться, тошнiє. Вона i туди, i сюди
бiгає, та все до Володька i до Володька... Якiсь обклади, якiсь примочки,
несе йому щось з'їсти. А Володько їсти не може, кашель шарпає ним, думки
плутаються, голова йде ходором. Вiн терпить мову матерi, йому нiчого не
болить, лише йому дуже тяжко, що вiн спричинив стiльки клопоту в родинi. А
що буде, коли дiйсно прийде батько?
I вiн "приволiкся" десь аж бiля пiвночi. Полатаний його "куцан" весь у
бiлому поросi, нiби вiн також був у млинi, постоли розбилися i тримаються
лишень на самих волоках, ноги загорнутi лише в суконнi онучi, що
зальоденiли зовсiм, нiби вони видовбанi з дерева.
Прийшов, i як помiтив, що Володько весь червоний, лежить i не
рухається, промовив:
- Аз ним он що? Знов наганяв чого?
I бiльше не промовив нi слова, сiв бiля столу, мати подала йому вечерю,
сьогоднi, з приводу масницi, принесла шматок солоного сиру до картоплi,
їли мовчки. Мати пробує поволi i обережно оповiдати, як то воно з тим
Володьком трапилось. Батько все вислухав, а пiзнiше пiдiйшов до хворого i
питає:
- А їв вiн що?
- Та де там! Анi скалинки не мав в устах,- вiдповiдає мати.
- Я вже й сам не знаю... Бити вас? Лаяти? - i вийшов з хати.
Володькова справа його поважно турбує, треба б до лiкаря, а тут його
хоч кричи, анi копiйки зайвої. Хай ще почекає кiлька днiв, а, може, само
пройде. Оглянув худобу, вернувся до хати, роззув постоли, помолився i лiг
спати. Лампа згасла, але мати стояла в темнотi бiля хворого, уста її
ворушилися, було чути її тихий шепiт. Вона молиться. Боже! Поможи їй,
захисти ту немiчну дитину.
Другий день - недiльний, але батько - спина не спина, болi не болi, а
встає з досвiтком. Надiває не постоли, а чоботи,- одразу видно, що не до
каменю збивається. Вiн iде до церкви.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353