- Так його за той день людина навовтузиться... У хатi бодай... "Анголе
Христов хранителю, мiй святий покровителю",- проказує батько лежачи i ще
раз хреститься.
Володьковi дуже хотiлося б ще щось батьковi приємного зробити.
- Вам там, тату, вiд стiни не дме? У мене тут ось лантух зайвий.
Батько, здається, його й не слухає, а може, й не чує, має свої думки,
що пливуть у його головi.
- I навiщо його ото людина стiльки мусить мучитись? - розважає вiн,
натягає на груди кожуха, лежить витягнутий, довгий, горi лицем, дивиться в
стелю.- Мучишся, мучишся, тягнеш, тягнеш, а вмреш i все нiпочiм. Кажеш,
лантуха? Положи його собi пiд голову. Голова мусить, як полагається, щоб
кров не била до мозку. Менi досить.
- I, здається, погода показує на завтра лiпше,- починає Володько, йому
хотiлося б дуже розговоритись з батьком, щось йому розповiсти. Вiн тепер
iнодi щось розказує, але зараз батьковi, здається, не до того.
- Може, й полiпшиться,- каже батько.- Ну, але будемо вiдпочивати...
Треба, щоб i костi вiдiйшли. Так усе щемить, а колись, бувало, i не чув,
чи вони в тебе є. Спiм!
Пiсля такої радостi нелегко йому й заснути. На полу сплять: батько,
Володько, Хведот i мати. Василинка все ще в колисцi, хоча вона й виросла з
неї. Василь за столом на лавi, Катерина у запiчку. Але цих останнiх зараз
нема. Вони десь пiшли на "потицянки", скоро ось масляна, запусти, качають
колодку, гуляють.
Василинка щось скиглила, мати з нею порозмовляла, i вона втихла. Пiсля
мати дмухнула здалека на маленьке свiтло на коминку, i воно погасло. До
хатини хильнула i застигла тьма, що видавалась безмежною в усiх своїх
вимiрах. Невелике в безконечностi вiконце нагадувало чужосвiтню мару, що
прийшла сюди на дно мороку нагадати про iнший, далекий свiт - свiт
просторого i великого життя. Ланцюгом довгої черги мрiй, туги i бажань
вилонюються з Володькової голови i тонуть у мороцi думи. Спереду урочисто
парадує його нове пальтiшко, на ньому самоцвiти, соняшне сяйво, пелюстки
пахучих квiтiв. На ньому золотi галуни, генеральськi вiдзнаки, золотi, мов
огонь, гудзики. Володько великий у ньому, майже недосяжний усiм Євгенам,
Радiонам i всiм-всiм, хто думав, що вiн от так собi плохенький дерман, що
на нього можна гукати, пхнути свого вайлуватого сусiда. О, нi! Володько
зовсiм не з тих. Є рiзнi люди, є дуже багато пород людських, i вiн,
Володько, походить вiд тих, що з самого дна, з найглибшого мороку
здiймаються наверх, бадьоро пiдносять голову, дивляться на всiх горiючими,
синiми очима, вдягаються у найкращi одяги i йдуть. Куди iдуть? Уперед!
Завжди вперед. У свiтi нiде немає кiнця. У свiтi є лиш безконечнiсть.
Нiч твердiшає, морок глибшає, вiконна мара стушовується. За стiною
побрязкують ланцюгами конi й корови. У новому одязi Володько побiльшав,
видавався обновленим i бадьорiшим. На обличчi прибуло краски, в очах огню.
Усi дивуються i обмацують. Учителька вiтає його i радiє, нiби вiн десь
пропадав i знайшовся, i Володько любить ту свою нiжну, з ластовинястим,
негарним обличчям учительку у гарному, чорному одязi. Її звуть Машею. У
неї каштановi очi. У неї гарнi руки з довгими, тонкими пальцями.
I вчився шалено. Нi, вiн не вчився. Вiн нагинався i брав знання з-пiд
нiг оберемками. I не дивився що. Брав, що попало, що лежало на дорозi.
Зараз вiн пiзнає "життя святих", тих он дивних людей, про котрих кажуть,
що вони з самим Богом. Ось великомучениця Катерина - висока, струнка
красуня з чашею в руках. Ось Варвара - чудовi, пишнi, розпущенi коси.
Вiра, Надiя й Любов i мати їх Софiя - юнi, рожевi, сяючi дiви.
Пантелiмон-Цiлитель - пишний, кучерявий юнак з рiзьбленою скринькою в руш.
I старий, бородатий Радонежський Сергiй, i згорблений, з клуночком за
плечима в постольцях Серафим, що сидить на пеньку в лiсi i кормить з руки
ведмедя. Далi Володимир Великий з хрестом, той, що шукав i знайшов вiру в
Христа i всiх похрестив водою Днiпровою.
Росте, розгортається i бушує Володькова уява, далi i далi простує вiн у
далекий свiт. Жахи, кров, розлюченi звiрi, нагi красунi.
Молоденька, свiжа, з променистими, небесними очима красуня нагло
загорiлася i палає вiрою до Христа, її кинули до темного льоху - глибокого
i страшного. Зi стiн скапує брудна i слизька рiдина, пiд ногами повзають
ящiрки i жаби.
Над нею у свiтлицi з мармуру i золота красунь-поганин приносить жертву
стрункому, з мармуру, боговi. Над ним золотий диск, сонце вдаряється в
диск i розсипається тисячами рiзнобарвних скалок. Перед ним кадильниця з
бронзи i з неї пiдноситься кадило. Кiлька нагих одалiсок танцюють танець i
сиплються ружi, що на них ще живе роса.
Дзвiнок. Нечутно входить чорний раб. На його валькуватих, мов з
базальту, тесаних руках красуня з льоху. Красунь потягається, мов тигр, на
своєму пишному, зi шкур, ложi, нiздрi його, подiбно, як у розiгнаного
коня, виграють, очi млiють жагою.
Раб пiдносить красуню до його стiп, садовить її на золотому тронi, а
сам нечутно зникає. Але красуця не сiдає. Вона стоїть - струнка, хистка i
прозора, довгi, тонкi руки звисають додолу, голова похилена, свiтлi повiки
урочисто криють зiр.
Красунь зводить очi на одалiсок, тi ловлять його бажання i розчиняються
в просторi, мовби хмаринки.
- Панно! - каже красунь, а його лати горять золотом.- Ти найкраща з
найкращих, красо, якої не бачило сонце, коли воно зiйшло на свiй
мармуровий шлях! Хоч золота i самоцвiтiв? Хоч розкошiв з неба i богiв? Хоч
влади надi мною i над царством моїм? Поклонися лиш боговi i все то
дiстанеш. I станеш моєю нареченою.
Красуня поволi зводить на нього свої синi, променистi очi.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353