..
А Матвiй вiзьми та вибери згодну хвилину, та пiди до Дерманя, та
приведи того "камлiя" додому, а ввечерi вiзьми та вiдлупи його так, що той
потiм цiлий тиждень не мiг на свiй задок сiсти, що навiть Володька
зворушило...
Пiсля того Василь щодня приходив додому i почав з книгою дiло мати, бо
Матвiй зажадав, щоб той принiс вiд учителя "свiдєтельство", як там вiн
учиться. Виявилось, що Василь зовсiм науку занедбав i ледве-ледве десь там
у хвостi за iншими волiкся. Матвiєвi таке зовсiм не "по нутру", i вiн
приказав, що як далi Василь буде так учитися - вiддасть його до циганiв
або жидiв, на помийника.
Володьковi нiяк не зрозумiло, чому Василь не хоче вчитися. Ах, коли б
це так вiн мiг ходити до школи... I тому Володько придивляється до Василя.
Щось у ньому дивне стирчить, у тому хлопцевi, i Володьковi чомусь шкода
його. У ньому щось добре iз злим чергується, по всьому видно, що вирiс вiн
без матiрньої опiки, бо його мати померла, коли вiн всього-навсього вiсiм
недiль мав. I так вiн вирiс самий, i нiхто його не любив, i нiхто не
ласкав, бо куди правду дiти, Володькова.мама не дуже то "їх", отих своїх
пасинкiв, долюб-лювала i Володьковi це аж нiяк не подобалось. Володько
все-таки i любить того Василя - стяглий, високий, ясно-русий, обличчя i
шия в ластовиннi - якраз такий, яким i сам Володько хотiв би бути, якi
йому дуже подобаються, бо нагадує вiн тих казкових Iванiв-Царевичiв, про
яких не раз чув i читав.
Але не подобалось Володьковi, що Василь чогось завжди невдоволений,
завжди сердитий. I все, що вiн робить, здавалось, робить отак, без думки.
Що напливе, то й робить. I ще не подобалось, що той нiяк не хоче вчитися.
А це Володьковi не подобалось найбiльше.

ТАМ, ДЕ КАЗКА РОДИТЬСЯ
По святах побiг для Володька час куди швидше. Все-таки - нема-нема, та
й десь повiється, не сидiв уже завжди в хатi, то на лiд, то до млина, а
останнiми часами почав просто цiлими днями зникати i коли його мати спитає
"де був?" - завжди та сама вiдповiдь: "У млинi". I дiйсно тягнув його той
млин, як магнiт. Холод не холод, мороз не мороз, а вiн iде i чапить там у
хатинi, що в одному кутi млина примiстилася,- закуренiй, засмiченiй,
повнiй лавиць з дощок, пенькiв для садження iз залiзною, круглою, яку
звуть "барабанчик", грубкою посерединi. У хатинi денно i нiчно завжди i
без перерви, стоя, садя i лижка, повно дядькiв-завiзникiв. Диму там вiд
махорки i грубого газетного паперу завжди стiльки, що на ньому можна, як
кажуть, вiшати сокиру. Одне маленьке вiконечко, на чотири шиби, вiдколи
появилось на цьому свiтi, не бачило ще нiякої утiрки, а тому воно стало
зовсiм непрозорим, сiрим, подiбним на шмат небiленого полотна. Анi
повiтря, анi свiтла воно не пропускає i не для того воно було зроблене.
Воно зроблене для того, щоб у хатинi було тепло... Але i цього свого
завдання воно не як слiд виконувало, бо й тепла тут не було. Надто великi
мало воно шпари, якими чомусь нiхто не цiкавився, щоб могло воно
втримувати тепло.
У хатинi повно дядькiв. Завжди горить барабанчик. Грiються завжди
снiданки. Курять, спльовують, регочуть. I завжди гуторять, завжди
оповiдають... I завжди сторчить тут, десь збоку, десь позаду Володько.
Мороз не мороз, холод не холод. Дядьки в кожухах, у валянках, Володько у
своїх чобiтках i старому матiрньому жакетi.
Дядьки оповiдають - Володько слухає. Дядьки регочуть - Володько
посмiхається. I якi були оповiдачi! Одноокий Трохим - син Iвана Гуци,
старий Iван Середа, що був колись у бандi злодiїв вiдомого Казмiрця i,
ховаючись вiд самосуду села, пiдрiзав зi страху собi горло, тому i звався
Зарiзаним.
Дiд Кошiль - лисий, бiлий, з довгою бородою, подiбний до святого
Миколая,- побережник Таксарових лiсiв; Олiйник - що бував "по свiтах", у
Києвi, в Одесi, десь там на шахтах вугiль копав, а пiсля у Києвi у якихсь
там панiв "за дворника состояв". Ще донедавна бував тут старий велетень
Ровiцький Хведь, що "собственою парсоною" на турецькiй вiйнi в I877-8
роках побував i бив туркiв i навiть медаль "за храбрiсть" мав i носив її у
днi святочнi на широких своїх грудях. О, цей знав того! Кожне своє
повiдання починав так: "То ще коли я в I877-8 году на турецькiй вiйнi
був"... I пiшло, i пiшло. Доходив не раз до такого, що й сам собi
переставав вiрити i все питав слухачiв:
- А чи вiрите менi?
Слухачам вiрилось тяжко, але все-таки вiрилось, коли вiн сам-один цiлу
роту туркiв в полон брав, або коли "сам iмператор Олександер
Олександрович" йому "собственоручно вручив оцю медалю за взятiє знаменi
I25 пiшого полка турецького падишаха", яке "я сам вирвав з рук турецького
знаменоносця, пробивши штихом собi путь через колону туркiв з двадцяти
п'яти чоловiк".
Але Хведь Ровiцький не лише з турками мав дiло, не менше справ мав вiн
iз "нечистою силою". А треба вам i те знати що "нечиста сила" в якому
тiльки виглядi, мiж людом хрещеним, на землi не появляється. От,
к'примiровi, було це саме перед зимним Миколаєм, саме першi хуртовини
закрутили, коли робив я у чеха Шалти на Борщiвцi. Трачку рiзали. А людина
з Шалти - нiчого собi. Любив i випити, i погуторити. Рiжемо, стал-бути,
цiлий день, а ввечерi додому. А менi, звiсно, до дому верстов шiсть через
Придатки, - а холод, а метелиця. Шалта це знає, прийде, бувало, i каже: а
ходiм-но, пане Ровiцький, та погрiємося.- Ну, ходiм, пане Шалто. I зайдем,
стал-бути, на "гулянку" до Веселого, що ото на перехрестi дорiг стоїть.
Ну, одразу по пивi, а пиво там звiсно - Гульченського бровару, знаєте?
- Та чому б не знати.
- Ну, i отож. Наперед по пивi, а там i на чарчину перейдемо.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353