Почалась метушня. Заднi
тиснулись, передавали грошi через переднiх. Сергiй впевняв, що всiм стане
квиткiв, Володько прибiг, побачив таке й побiг шукати ще одного продавача.
Знайшов Олега, що приїхав на виставу, i просив його помогти Сергiєвi.
У дверях клунi стали два здоровi, плечистi парубки. Всерединi знову два
впорядчики. Народ хильнувсь, мов повiнь. Володько не встигає давати
розпорядки... Однi просяться пропустити їх без грошей, iншi щось питають,
ще iншi скаржаться. У дверях зчинився крик i гамiр. Два п'янi парубки
лiзли без квиткiв, але їх зупинили.
- Назад! Не бачиш, тут варта?
- Пшол! Що менi варта. Пускай!
I тиснеться далi... Але не встиг дiйти до порога, як мiцнi руки схопили
його за комiр, i той, мов лантух, полетiв на подвiр'я. Регiт, крик. П'яний
зiрвався, кинувся битись, та з'явилось ще кiлька впорядчикiв, i вiн
вiдiйшов...
Сонце зайшло, засвiтились лампи. Клуня набита людьми й зачинена. Бiльше
не влазить. Грає музика. Сцена закрита завiсою з ряден. Навколо клунi
стоять люди, що не встигли дiстати квитка. Малi хлопчики, мов клiщi,
повпивались у стiни клунi й крiзь щiлини дивляться цiкавими очима до
середини. Iншi їх вiдпихають, бо хочуть собi поглянути...
- Петре, Петре! Пусти ще мене! Ти вже надививсь.
- Гнате! Дай я ще побачу. Лиш трошки!
- Тож там ще нiчого нема. Сам нiчого не бачу.
- Ага, нема... А дивиться. Пусти, пусти! Я тiльки трошки...
Iншi знову дряпаються на стрiху або приносять пiдставку, щоб стати вище
й дивитися.
- Не тягни! Ти, халєро! Не тягни! Куди лiзеш. Впадемо всi!
Гуууррр! Пiдстава звалилась, i все полетiло. Починається бiйка. Михалко
кинувсь на Iвана, Iван божиться, що винен Микола, Микола спихає вину на
iншого. Вибiгає впорядчик i вiдгонить всiх, бо такий крик, що музик не
чути.
На залi гамiр, нiби в набитому вулiї. Музика тне беззупину. Спереду
сидять почеснi гостi. Он i комендант угорської полiцiї. Коло нього
розложився з жiнкою Габель. Приїхала й стара панi Неонiла Адрiянiвна, мати
Андрiя Андрiйовича. Гольденберги цiлою родиною - Мошко, Маня, Рая, Соня,
Iцко... Там також мiсце для панни Галi, що сама не грає, але занята разом
з iншими на сценi, там Саша й Лiнкерт. Обидва вже встигли випити й мають
веселий настрiй.
На сценi тиха, швидка метушня. Артисти одягаються. Андрiй Андрiйович
характеризує, намазує барвами. Володько запiзнився, бо весь час бiгав
скрiзь, де тiльки треба, прибiг, швидко почав одягатись. За хвилину
зробився рожевощоким, здоровим, в широких штанях з брилем на головi,
парубком. Перед ним Роман, але це не Роман. Нiхто його не пiзнає тепер.
Вуса, чуприна пiд китицю, чемерка й люлька в зубах. Оля стала дiвчинкою.
Веселою, доброю, у бiлiй, трiшки вишитiй сорочцi, боса. Вона стрибає,
сипле очима смiх, танцює тихо. I Роза Габльова змiнилась. Свитина, очiпок,
запаска. Очi пiдведенi, зморшки... I багато iнших... Всi тут, всi на мiсцi
чекають... Ось тiльки завiса вiдхилиться.
- Дзвiнок, дзвiнок! - тихо наказує Володько.- Антоне, Iльку, Демиде! На
мiсця! Хор! Займайте всi мiсця! Пам'ятайте, що перше спiвати! Я вам дам
знак рукою! Махну отак - "Гиля-гиля". Отак - "Ой, що ж то за шум".
Розумiєте? Ну так. Другий дзвiнок! Подивiться, чи вже всi всiлися! Але
тихо!
Андрiй Андрiйович розмiщає першу яву.
- Олю! Розо! На мiсця! Ви, Розо, трiшки схиленi, голова оперта на руку.
Ви уважно слухаєте вашу дочку. Оля сидить, руки в пеленi, уважно дивиться
на свою матiр, оповiдає свiй сон, свої скорботи, хоче, щоб мати зрозумiла
її. Ну! Добре! Готово! Можна третiй дзвiнок...
- Дзвiнок! - тихо говорить Володько.- Всi за лаштунки! Суфлер! Увага!
Робиться велика тиша. Зала швидко вмовкає, тiльки за стiнами шкряботять
i туляться хлопчики. Завiса поволi, майже непомiтно розходиться двома
половинами на боки. На залi гасне свiтло, на сценi збiльшується. Перед
глядачами картина: хатина з одним вiкном i дверима. Вiд неї вправо, на
кiлках, за плотом соняшники й рожi, на плотi в'ються гарбузи, на кiлках,
не дивлячись на вечiр, глечики. Влiво садок i рiг повiтки. Вечiр. Свiтить
мiсяць. Тихо - нi одна гiлка не ворушиться. Здалека долiтає парубоцька
пiсня.
На призьбi перед хатою сидять мати й дочка. Мати трохи похилена, а
дочка їй оповiдає: "I от сниться менi, мамо, нiби бiжу я... коло такого-от
вiтряка"... Серед глибокої тишi її м'який, нiжний голос бринить, мов
срiбна струна. Трiпотливi, повнi остраху звуки вириваються з тiєї живої
картини, несуться над головами слухачiв, долiтають до найдальших закуткiв
i десь там зникають. Куди залiтають вони й де зникають? Там десь, у тих
палаючих цiкавiстю очах, у тих розкритих, висохлих вiд напруження устах, у
тих вухах, що з напруженням ловлять кожне таке просте, але таке чарiвне
слово. Ось дiвчина, що не може всидiти на мiсцi. Вона бачить все, але їй
здається, що це мало, й вона поволi, непомiтно спиняється навшпиньки... її
очi бiгають по сценi, ловлять кожну дрiбничку, слух напружений. Обличчя
весь час мiняється. Жаль, скорбота, радiсть, смiх - все, що бачить перед
собою, все чистою, невинною душею приймає i страждає чи радується. Цiла
зала - всi уважно дивляться, всi слухають цю дивовижу, це життя, цю живу
красу. Бачать i розумiють серцем, цiлим єством. Бiдна дiвчина просить
матiр вплинути на батька, щоб пустив її вечором погуляти. Там так гарно.
Там стiльки молодих, веселих iстот. Там так хороше бавляться. Там, у гаях,
у тих садах, пiд мiсяцем, серед чудового спiву розцвiтає барвистим,
пахучим цвiтом перше, жагуче кохання. Там ходять вони, тi, що тiльки що
вступили у справжнє життя, тi, що чують себе й хочуть жити повно, барвисто
й широко.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353