А Володько дуже, дуже хотiв би вiдвiдати
тi далекi дивнi краї, побачити, як там живуть, що там роблять. У його уявi
встають постатi минувшини тих країн. Вальтер Скотт навчав його iсторiї,
Жюль Верн фiзики, Купер географiї. Там шаленi мiста, там Париж, Берлiн,
Лондон. Там височеннi Альпи i безконечний широчезний океанський шлях у
країну Тома Соєра та на мiсця пригод Майн-Рiдовських героїв.
Знiмись, хлопче, махни крилом i край кришталевi простори, привабливi i
чарiвнi.
Через годину Володько знов у храмi, знов спiв, розкотисте басування
архидиякона, вiд чого тремтить цiлий масив будови. Хлопець iде в печорськi
церкви. На сходах малюнки. Цiлi натовпи угодникiв Божих, що посходилися
сюди з цiлої Росiї та оздобили цi мури. Все печерний, темний, висохлий
народ. Все терпеливцi i страдники. Все носiї великого одушевления своїх
часiв.
Тут i Йов Северський спочиває. Он домовина його, а над нею чернець. До
домовини пiдступають переляканi, ледь дихаючi жiнки, а чернець грубо
попихає їх своїми сильними руками i басом пiдганяє:
- Ну там! Жiвєй!
Переляканi жiнки не чують цього. Вони зачарованi святiстю мiсця i
штовхуни ченця приймають як належне. Але на Володька робить це дике
враження. Вiн не тиснеться побачити мощi, а стоїть осторонь та оглядає.
Пiсля сходить у найнижчу печерну церкву. Тут залишилися слiди та запах
вiйни. I вирванi з iконостасу дверi, та оголений пiдставець престолу;
солома, що лежить так, як лежала тодi, коли в нiй спали воїни чужого
народу, i навiть тi скинутi зi стiни чорнi олiйнi образи з прохромленими
обличчями, все це говорить винятково дивною мовою, мовою, яка влазить у
святе святих людини i розростається там до неймовiрних розмiрiв.
Пiднiмаючись мiж колонами печерцiв по сходах нагору, Володько не чув
святостi. Поведiнка ченця, прохромленi святi, солома... Яка це святiсть?
Чому не встане Йов i не прожене тих, що поневiряють людським побожним
наставлениям?
I аж на галерiї, з якої вiдхиляється перед зором ширiнь рiдної землi,
Володько знов бере себе в руки. Тримайся, хлопче! Ще не час тобi
спотикатися i падати. Дивись, сонце яке i як горить воно великим огнем. I
дивись, яка держава лягла направо й налiво, взад i вперед вiд стiп твоїх.
Вона є державою духа i вiри. Iди вперед i будь... Зазначи своє буття
вогнем нової вiри, розложеним на попелищi старого вогнища. Iди i будь!..
Обтяженi свистунами, кониками, iконами, шкляним намистом i всяким
подiбним почаївським крамом, вертаються мандрiвники у свої села. Спека
добiгає до найвищої точки. Захiд проривається, з-за обрiю догори рвуться
гнiдо-чорнi клуби, розмальовують небо на бронзу, i стає шумно. Громи
трiскають хльостко, сердито i несподiвано. Дощ люрить нараз потоками.
Мандрiвники серед чистого поля, щойно минули шпилясту, на рiвнинi одиноку,
гору Гостру. На нiй високий хрест i кiлька химерно покалiчених iнвалiдiв
вiйни у виглядi дерев. Мандрiвники всi бачать, як гатять у тi нещаснi
рештки гiрської окраси небеснi сили свiй гнiв i стрiли. На голову, за
комiр, у рот, мов iз ринви, ллється теплувата безсмачна вода, i по
короткому часi всi подiбнi на топленикiв, яких щойно врятували. Спiдницi
дiвчат липнуть до нiг i перешкоджають у ходi. Вони пищать, гнуть голови,
нiби при купаннi, коли бавлячись люди хлещуть один другому у вiчi воду.
Але Володьковi це не шкодить. Навпаки. Вiд спеки розболiлася голова,
потоки води охолодили жагу i вибухи кровi втихомирились. Жита похилилися,
трава заярiла, лiс шарнувся сюди й туди, нiби бажає вихитатись iз грунту i
вiдлетiти пiд гуркiт i свiтло неба, в невiдоме...
Додому дотягнулися пiзно вночi. Кожний суглоб, кожний шматок м'язiв,
кожна кiсточка щемить, догоряє. Втома звалює людей у провалля твердого
сну. Сплять у клунi на соломi, а над клунею б'ють громи, котить хмара за
хмарою, ллє ударно дощ. I так триває до рання. Спати в таку нiч мертвим
сном у сухому i теплi, це втiшатись великою насолодою кпин з лютi могутнiх
сил неба i землi, в певному переконаннi, що всi їх намагання безсилi
перешкодити нам...
Наступають жнива. Перед Петром приходить додому Василь. Вiн став
справжнiм вояком. У його посвiдцi звiльнення написано "козак (такого-то)
полку"... Говорить Василь по-українськи. Слова "загально", "головний" i
багато iнших, невживаних на селi, замiнили йому "вобще, главний"... Вiн
вирiс, став розумнiший. Батько спитав:
- Що ж вас розпустили? А як же "государство" буде? Без войска?.. Нiмцi
господарять?..
Василь оповiв, як їх полк подiлився, як українцi вiдiйшли i сказали:
"Не бажаємо бiльше разом iз кацапнею! Дайош нашу армiю!" До Винницi сила
москалiв стягнулось. Так ми викотили нашi "максими", як брязнули по них -
не стало москалiв. Зброю, сучi коти, зложили i в Кацапiю
вiдiйшли...
- А проти нiмцiв так i не встояли?..
- Нi. Чому. I нiмцiв не боялися, та наказ прийшов. Склали зброю i
роз'їхалися.
Матвiй крутить головою, морщить широке чоло, мацає його цiлою долонею,
нiби воно гаряче. Видно, вiн невдоволений.
Жнива минають. Поля криються гострими стернями. Яснi, дзвiнкi днi, коли
рiдке повiтря далеко переносить кожний звук. Падають з неба зорi.

IX
Цiєї осенi до школи в Дерманi виправляють Довбенки двох членiв своєї
родини. Хведот скiнчив сiльську початкову школу, але що вiн там того
навчився. Тепер чоловiк з такою наукою все одно що й без неї. Пiдросте
дитина, пiде мiж люди - скрiзь розторопнiший той, хто грамоту знає. А хто
своїй дитинi ворог. Хай iде, вчиться, росте, набирається розуму.
Двадцять дев'ятого серпня виїхали Володько з Хведотом з Тилявки.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353