Гнiтить i болить тупим болем
поневолення чужого, ворожого займання. Нiяких надiй, нiколи нiякого
вдоволення, вiчна туга за повнотою самого себе...
Довго i барвисте заходило сонце, довго тягнулось смеркання. Бiля
десятої години вечора до станцiї почали стягатись люди. Переважно
селянськi жiнки, босi, з великими за плечима клунками. Це ж пiслязавтра
"Вшестя", i вони напевно їдуть до Почаєва на прощу. А все-таки їдуть. Як i
колись, як i давно, як i завжди, I моляться. Переважно старi, спрацьованi,
добрячi бабусi. Голова кожної пов'язана старосвiтською, ритуальною
пов'язкою з великої тернової хустки.
З часом їх прибувало все бiльше i бiльше... Засiли всi лави почекальнi,
а не хватило мiсця на лавах - щось розстеляли i сiдали де лиш було мiсце
на бруднiй бетоновiй долiвцi, їх босi худi ноги виднiлися скрiзь по залi.
Сидiли мовчазно або потиху мiж собою гомонiли.
Ще далеко перед дванадцятою годиною всi бабусi заворушилися, вставали i
юрбою виходили на перон. Стояли там збитi гуртами довго i терпеливо, а
коли по дванадцятiй годинi з гуркотом прибув потяг, бабусi з клунками на
плечах пiшли в наступ на вагони, чiплялися за поруччя схiдцiв i силою
втискалися у вузькi дверi передiлiв, їх сила не дуже велика, їм нелегко
здолати труднощi такої операцiї, одначе всi вони настирливо, крок за
кроком, здобували собi мiсце i заповнили сливе всi вагони.
Потяг рушає i поволi їде далi. У Дубнi Володько висiдає i довго чекає
на пересадку до Крем'янця... Бабусi їхали далi до Почаївської Руднi. О
шостiй рано Володько все-таки висiдав на останнiй зупинцi
Крем'янець-Дубенська Рогачка.

Земля прагнула дощу, а його не було. Безхмарне, чисте небо i яскраве,
слiпуче сонце. Дорога вкрита грубою верствою куряви. Пiдводи збивають її
хмарами, що повiльно осiдають по полях. Жита саме квiтнуть. Кожне їх
стебло стоїть тихо, нiби у щось заслухалось. Пшениця вибиває колос. З
полiв раз по раз випурхують такi i iншi птахи. П'янi, крикливi жайворонки
висять у небi, таємнича i скромна перепiлка зненацька вкрадливо визирне на
межi, зирне туди й сюди i знову пiрне у гущавину збiжжя. Жита, пшеницi,
знов жита. Отам далi темно-зелена купа дерев. Невеликий, застиглий
хуторець - бiла хата, сiра клуня, кудлатий, як вiвця, вишняк. Лiнива,
поплямлена маковим цвiтом, долина, таємничий, закритий величезною
черешнею, ярок. А помiж цим - на схiд i захiд дорога. Знана, як старий на
покутi образ.
Тiєю дорогою вертався зi своєї подорожi Володько. Обвiтрений,
обпалений, втомлений. Курява пiдфарбувала його шапку, одяг i взуття на
сiре. У правицi мав кострубатий кий... I коли сонце застигло над
Башковецьким лiсом - вiн пiдходив до свого села.
Воно... I ще, i ще раз воно. Зачароване царство його мороки. Завжди
переходив його зi спрагою на устах, а цього; разу особливо. I не пiшов
одразу на другий його кiнець до свого дому, а завернув у суточки до
Сергiя.
Чи застане бодай дома? Є! Застане!
- Дай Боже! - голос його, нiби пiсля тяжкого перепою; сiв тяжко на лаву
бiля столу, вiдкинув на бiк шапку.
- I де ти в дiдька пропадав? - питав Сергiй.
- Давай бодай води! Але свiжої! Проклята пилюга! - вiдповiв на це
Володько.
Сергiй подав йому велику, мiдяну, з гарматної гiльзи, кварту, Володько
перейняв її по серединi палькатою рукою i перехилив над устами. Пив
жадiбно. Краплi води спадали на запорошену пазуху, пiд пiдборiддям моргало
адамове яблуко.
Випив воду до дна, вiдiрвав вiд уст кварту, хвилину потримав її в руцi,
глянув по хатi, тупнув ногою i поставив кварту на стiл. Поставив твердо,
iз серцем.
- Де пропадав, питаєш? Не повiриш. Гонився за хмарою. I не догнав, I
буде кара... А-а-а! Чорт з ними! Плюю я на цiлу ту їх ойчизну. Дай ще
води!
Сергiй подав... Дивився здивовано на Володька, не зовсiм його
розумiв...
- Як то? - запитав вiн, а його тонкi уста з молодим пушком на верхнiй
губi болiсно всмiхалися.
- То ж пашпорти! А чи пригадуєш, як два роки тому їх нам видавали? Як
ми днями стояли у чергах? Отам бiля староства... У Крем'янцi. Тепер вони
на смiття. Вимагають iнших. А чи коли хто нам казав, що їх треба мiняти? -
казав Володько. Слова виривались так, що мусiв кричати... I при цьому
викричав Сергiєвi цiлу свою макабричну пригоду. I так дихав, нiби боровся
з биком.- Ну, а що тут? - хотiв змiнити мову.
- Нiчого,буркнув Сергiй... I одразу додав: - То ж на Зеленi свята у
Наталки весiлля.
Володько вiдчув, що його чимсь дошкульним шмагнули через голову...
Вийняв з кишенi зiм'яту i нечисту, як помисли злодiя, хустину, витер чоло,
уста... Тодi встав...
- Треба йти,- сказав напружено, нiби боявся звалитися... - П'ять днiв
не був дома. Може, проведеш?
Сергiй безсловесно насунув свою заяложену кашкетку i обидва вийшли.
Йшли мовчазно. По якомусь часi, вже на вулицi, Володько порушив мовчанку:
- Знаєш? Йду! Рiшився! Будь-що-будь! - I пiсля короткої перерви додав:
- Але ти не думай, що я тiкаю. Нi. Так не думай. Просто пiду... Менi тут
тiсно... А ще по хвилинi мовчанки продовжував:
- Потребую свiту... Простору... Знання. Менi треба вчитись... Шукати
якогось права... Якоїсь правди. Мiсця! Йшов я оце i думав... Дуже невесело
думав.
Сергiй, можливо, ще нiколи не бачив Володька з таким настроєм...
Розумiв його мову, бо ж вони не раз про це говорили, але до цього часу не
брав її аж так поважно. Мало чого люди не говорять. Вiн був проти такого
рiшення, не бажав стратити такого товариша, одначе на цей раз вiдчував, що
перечити тут було б зайво. Не мав аргументiв... Намагався перевести
розмову на iнше.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353