Ночами, бувало, гониться за нею по снiгу до сусiдiв.
Казав перед людьми:
- Ну, люди, сестрички, братчики i всi православнi! Я на вiру вашу (був
католиком) пристав, я церкву поновив, я дзвона в триста пудов спорядив,
батюшцi чистошовкового пiдрясика справив, але "їй", невiстцi, моїй скусi
не можу против ставити. Надто вона шиковна, як лебедиця, все одно... Як
княгиня, тiльки трон дай.
I дав би. Сто тисяч у банках ляснуло, а других сто розклав перед нею,
мов карти. Нi. Не взяла, сатана. Одвернулася. I цим, клята, ще бiльше
прикула. Не будь я Криницький, по-вуличному Буряк, як не вiзьму її...
I почав пити. Пив, пив... На раз двi лiтри перваку виджорив. Баби з
другого кутка на руках притягнули, мов стерво яке, пробачте. Саме син
Ясько з кавалерiї при шпорах прибув Батько пiзнав його аж на другий день.
А на третiй, вчора серед ночi, якiсь люципери застукали у вiкно. Ясько
жiнку в постелi лишив, зiрвався.
- Хто там?
- Отвори! Свої!
Засвiтив i гiльки вiдхилив дверi...- баах! Куля просто в кишки пiшла i
вирвала спину. А Буряк нiби в другiй хатi спав i нiчого не чув. Сьогоднi
он усiх попiв звозить, тисячки на похорон сипле. Такий великий, гидкий,
страшний злочин, що взиває пiмсти з неба, а суду нiякого. Бо хто буде
судити.
З семiнарiї прибуло кiлькох учнiв. Налiплюють оголошення. Дядьки, слово
по слову, добирають толку. Ага. Землю без викупу обiцяють. Додумалися.
Знають, що коли не дадуть, i питати не станемо. Ану, списки робити. Ану,
доста з таранею возитися. Застав'є доки буде лежати.
На фацiятi банку хтось почiпив червоний "хлаг". Небо грiзне, сiре.
Хмари, мов з олова литi. Очi дядькiв прудкi, мов шрiт.
Аж коли зложили комiтет i зробили списки "бедного малоземельного
класа", Володько порiшив покинути Шинкiвцi. Мав ще важливу справу до
Галабурди, який мешкає пiд могилками. Задумав роздобути "перший сорт
обрiза". Хтось там десь продає. На це мистець Галабурда. Молодший дядько
Перхвен влiтку привiз австрiйську "вiнтовку", але вона тяжка, як халєра, i
б'є, мов грiм. Легкого, доброго обрiза Галабурда обiцяє за три копи
волоських горiхiв i за чвертку самогону роздобути.
Iде Володько через пригiрок Плоске. Унизу, коло Харитонового займиська,
якась очмана з рушницi пахкає. Одна куля пiд самим Володьковим ухом
пролетiла. Якийсь сучий пасинок, напевно, жарти строїть, на мушку ловить
здалека. Краще зiйти в долинку, а то ще зловить. Баах! Дзз! Володько
присiв. Пiсля вiн швидко бiжить в долину. Навздогiн продзижчало ще кiлька
куль, але плювати йому на них. Все одно нi одна не вцiлила.
Коло приходської церкви знов натовп. Володько мiркує, що це, мабуть,
похорон. Яська. На дзвiницi б'ють у щити та рейки. Зайшов.
На хорах виспiвують протяжне "Господи помилуй". Розсвiчено всi свiчки,
велике й мале паникадило. Повно ялiвцевого диму. Править кiлькох у чорних
ризах батюшок.
Братчики й сестрицi оточили пiдковою вiдкриту домовину i тримають у
руках горiючi грубi восковi свiчi. Старий Буряк схилив своє, в довгiй
вичовганiй вiд клякання халявi, колiно перед чорною домовиною. Обличчя
його не видно. I так стоїть непорушне, мов тесаний з каменя.
А побiч блiда, мов стеаринова, стоїть непорушне його красуня невiстка.
Стоїть рiвно i тримає через хустинку палаючу свiчку. Зо свiчки капають
восковi окапки, з очей сльози. Те i друге попадає на її загорiлу з довгими
пальцями руку. Але вона цього, мабуть, не помiчає. Її очi спрямованi
просто вперед i невiдомо, що бачать вони.
У домовинi прибраний i вдягнений у вiйськове мрець. Голова його
вiдкрита. Покрита вiдрослою золотавою щетиною, його борода задерта догори.
Очi заплющенi й опалi. Чоло плитке i жовте, нiби вилiплене з воску.
Правлять панахиду, але панахидного настрою не помiтно. Люди спокiйнi.
Зiгнутий у чемерцi Буряк. Видається, нiби вiн прикидається. Навiть
заплакана красуня невiстка не прозраджує повної глибини болю.
Володько глянув на священика. Це ж його протримали босого на снiгу. Ах,
нi. Це певно не його. Той панськуватий, делiкатний пiп, що має матушку в
ракових окулярах, виглядає як i колись. Його уста такi ж насмiшкуватi, як
i тодi, коли Володько зустрiв його у школi. Править смiливим голосом i,
певне, вимагає вiд Господа Бога "убiєнному рабу Божому воїну Йоану" мiсця
на лонi Авраама й вiчної пам'ятi.
Церква не така тепер, як колись в тi часи, коли привозили сюди Володька
хворим. Нема святостi, урочистостi. Революцiя i сюди внесла свої тони,
настрої. Тi самi вiзерунки на стiнах. Тi самi святi. Он пiд самим зводом
куполи той самий суворий з розiп'ятими руками Бог-Саваоф i навiть тi самi
смаглявi по кутах банi євангелiсти. Лишень не так тепер радiсно тут, не
так затишно, не так тепло. Все це носить на собi слiди скритої, холодної
байдужостi. Один спiв торкає Володька так само, як i колись.
I це Володько дуже виразно вiдчуває. Цей час має свiй запах, свою
барву. Храм не має тепла. Опустiв. Весь жар i тепло забрала вона,
революцiя. Вона ограбувала святинi, образи, позолотку їх риз. I навiть
кадильний дим не пахне ладаном, а ялiвцем.
А може, це недостача вiри. Володько не завдавав собi цього питання. Не
було коли. Тепер не тi часи. Тепер i смерть не така. Хто сьогоднi
жахається смертi. Звикли.
Коли скiнчилася панахида, було досить пiзно. До Галабурди вже не пiшов.
Пiшов додому.
Зима швидко приходить. У м'ясницi прийшли нiмцi. Володько побачив їх
уперше коло монастиря на масляну. Прийшли, у шоломах усi, багато
кулеметiв. Розташувалися коло монастиря на вулицi, пiвдня постояли i
вiдiйшли. Не чiпали нiкого.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353