-
їдеш? Вже? їдеш? Мiй милий, мiй дорогий, мiй одинокий! Куди їдеш?... На
Варшаву? На Варшаву? Господи! I нащо тобi та Варшава? Вiн отак, чуєте,
хвилечку постояв. "Ну, бувайте здоровi! - каже.- Може, не по... ба...
чи... мо... же,- каже,- не побачимось..." Я, чуєте, вчiпилась за один
рукав, Палажка за другий... А поїзд рушає... "Пустiть! - просить.-
Пустiть, мамо... Мушу! Будьте здоровi!" Вирвавсь i побiг... Хлiб, хлiб! -
кричу. Хлiб ти забув! Поїзд їде, їде... Старий за мiшок, бiжить за
поїздом, пхається мiж людьми, не догнав... Де там доженеш машину. То
сила... То сила... То, чуєте, страшна сила... Кинув торбу з хлiбом мiж
москалiв, а тi тiльки зареготали... Поїзд пролетiв, як вiтер...
I не було вiд нього нi одного листа бiльше. Поїхав i як у воду
канув...- закiнчувала Одарка.
Так минула зима. Василь, хоч i молодий, парубкував. Старших парубкiв не
було. Дiвчата, молодицi - московки, а чоловiкiв нема. Василь уважно
русявого чуба оливою намащує, виглянцовує халяви-бутилки i щовечора в
село. Там зберуться тичбою i заведуть;
Розвєсьолиє ребята, однiм словом, маладци...
Царю вєрно i пакорно,
А на службе всє праворно!...
Або:
Сербiя, Белгiя, жаль мнє тєбя...
Проклятая Германiя побєдiла тєбя...
На весну вдарив новий "набор". Пiшов цим разом Iван Кушка аж у
Бахмут... Покинув дома п'ятнадцять десятин, четверо дiтвори на пiдтикану
вагiтну жiнку.
При вiдходi казав:
- Вiзьми наймита, а землю не лишай гуляти. Коли вб'ють мене, вiзьми
доброго приймака, але гляди... Дiтей моїх не обидь, а то з могили
проклену.
I пiшов. Зiнька лишилась сама.
Весна якось раптом прийшла. По холодi нагальне вдарило тепло. Перед
Великоднем почало протрахати поле i забажало працi i поту.
Вiйна не вiйна, а робота не смiє стати. Матвiй цупко тримав у руках
стерно господарства. Цiна на збiжжя, а особливо на овес, значно пiднялася,
i новоселенцi мали нагоду навiть перед умовленим термiном вив'язатися зi
своїх нелегких зобов'язань.
Матвiй збирав на нараду товариство i вперто наполягав якнайскорше
сплатити борг у дворянському банку. Всi пристали на це, випродували пашню,
зайву худобу i одного разу Матвiй зi Стратоном вiднесли купу банкiвок
пановi Iванову.
Того не було дома. Десь у дiєвiй армiї служив. Справи його вiв
заступник - нотар Гулянський.
Володько разом з iншими ходив до школи. Вчиться добре. Читає книжечки i
брошури. Учителька пестить його, як може, i дає йому багато волi. Тепер
нiхто б не посмiв прозиватись з нього. Вiн перший, вiн скрiзь. Де дiлися
тi Родiони, Євгени, Фони? Нема їх. Вiн товаришує з третьогрупниками,
помагає їм рiшати задачi, ходить з ними навiть потай на вечорницi.
Також ходить до дяка на спiванку. Спiвав спочатку дискантом, але пiсля
перейшов на альт. На спiванцi збирається уся сметанка села. Гуторять,
жартують, грають оброку, оповiдають про вiйну.
По спiванцi бiльшi хлопцi на вечерницi махнуть, меншi додому. Володька
часом також потягнуть такi гицлi, як Трохимiв Антон, або Гнат Дерешiв,
Вони значно старшi за Володька i товаришують з ним тiльки тому, що вiн
часто помагає їм у школi.
Додому вертавсь пiзно. Йти треба далеко за село. Проходив долиною мiж
дерманськими хуторами i селом. Тут якраз ота проклята яблуня - яцiвка, пiд
котрою, кажуть, кам'яна плита з залiзним кiльцем закопана. Пiд плитою
заклятий скарб, який горить ярiючим огнем на Великдень, поки не заспiвають
"Христос Воскрес".
На тiй самiй яблунi i Давид Ковбаснюк, якого звали Собакою, повiсився.
На спiванцi не раз про це оповiдалось. Казали, як то пiд яблунею часто
огники мигають, як чорний кiт з блискучими зеленими очима не одному дорогу
переходить, а одного жида, кажуть, на смерть загриз. Кажуть, їхав жид
пiзно вiзком-одноконкою. Кiт той на Євгенових черешнях сидiв. Як тiльки
жид з яблунею зрiвнявся, кiт сплигнув на нього i зажер.
Не можна сказати, щоб Володько був боягузом, але, коли проходив серед
ночi, коло дванадцятої, попри прокляту яблуню, нехотя ставало моторошно.
На спинi їжиться шкiра, на чолi виступає пiт. Хлопець летить як стрiла, i
боронь Боже оглянутися. Хай вже там ззаду всi чорти хапають - все одно...
Аби не бачив їх очима. Бiжучи потихеньку, "Да воскреснет Бог i расточатся
вразi його" - вичитує.
Саме в той час, коли ще снiг не згинув, померла баба Iвана Кушки. Сина
вже дома не було. Прожила стара сто i три роки i мала, кажуть, ще усi
зуби. Дочка її - Iванова мати, мала також десь коло сiмдесяти...
Не було кому псалтиря читати, так кликнули Володька. Прийшли за ним,
мов за старим - сама господиня Зiнька. Володько пiшов i читав. Дiстав за
то книша.
Також Володько читав i вiдписував Зiньцi листи. Кожний раз закiнчував:
"кланяється тобi глибоким, до самої землi, поклоном твоя вєрна жена
Зiновiя, а за неї неграмотную власноручно росписался - Владiмiр Довбенко".
Пiсля стали його й iншi кликати листа читати. Володько йшов угору. Вiн
вже тепер не той заляканий, забитий хлопчисько. Вiн майже парубок. Ще
тiльки вирости дещо, та вусикiв дочекатися. А тодi...
Коли весна вдарила i, мов вогку дергу, зняла снiгову накривуу землi,
одного дня учителька влаштувала прогульку до лiса за пролiсками.
Вже не всi ходили до школи, але тi, що ще зiсталися, пiшли до лiсу дуже
радо. Через попiвський город, сад, поле вийшли на зруб. За зрубом лiс, у
лiсi невеликi яри, де лiтом ростуть малини та суницi. Далi Угорська долина
й озеро.
У лiсi майже сухо. Прибите снiгом листя вкрило землю тонкою сiрою
плiвкою. Через неї проверчують впертими носиками дiрки пролiски, що весело
та задавакувато бiлiють на сонцi.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353