.. Долина
видається довгою, нерiвною дорогою мiж двома стiнами лiсу.
Володьковi видається ця долинка знайомою, але встановити, де це є
точно, не може. Вiн зовсiм вичерпаний. Гумовий його плащ в кiлькох мiсцях
прорваний. Обличчя подряпане й замурзане кров'ю. Так само Йон. Вiн до
всього згубив свою кепку й мас легко прострiлену руку. Один Кiндрат вийшов
"цєл i нєврєдiм", як вiн казав. Вiн зо всього посмiхається, зрiдка кидає
невинний матюк, спльовує...
- Да, да, Йоне! Наробив ти квашi... Йон перев'язує вдряпнену кулею
руку, сердито на нього зиркає й не вiдповiдає. Володько вийняв хустину.
- Давай я перев'яжу цим,- каже вiн. Встає й пiдступає до Йона.
- В'яжи! - каже сердито Йон.- Холера... I як я на нього напоровся? Але
дiстав,- добавив вiн до всього.
Володько став на колiна, вiдiрвав вiд рани брудну скривавлену ганчiрку
й сховав її до кишенi.
- Нiчого,сказав вiн.- Бувало й гiрше.
- Пригадуєш?.. Володьку, пригадуєш? Як то ми вернулись з вiча, а вони з
Башковець? Пригадуєш Антона?
- Тодi Йон ще...
- А ти мовчи,- перебив Володька Йон.- Кажи лiпше, хто привiв шпакiв...
- Iлько,коротко сказав Володько. Вiн зав'язував Йоновi руку й знову
сiв. Йон ще бiльше насупив свої густi брови, вийняв з роздертої кишенi
старого револьвера.- I я так думав,- сказав вiн, окручуючи скривавленою
рукою валець... - Гад! Вiн вiд мене не втече! Брешеш. Не втечеш! Задушу
оцими руками! А звiдки ти знаєш?
- Знаю... Вiн водився з Бухловим... Наталка казала,- вiдривне ставив
Володько речення.
- Гад! - ще раз сказав Йон i замовк. Дивився перед себе на долину. Уста
його висихали вiд знервування. Раз у раз слинив їх язиком.
Ранок все яснiшав. Десь за лiсом, мабуть, сходило сонце. По небi летiли
хмари. Навкруги шумiв старий, суворий лiс.
XV _
Подiї йшли, наростали, глибшали... Котилися i вальцювали, нiби хмари,
що вiщують бурю. Володько не мiг визначати їх напрямку, анi нормувати їх
розвитку, дарма що всiєю своєю iстотою прагнув викликати їх з небуття. I
ось вони є. Вони вже тут довкруги i на кожному мiсцi. Вони увiйшли до цiєї
недавно первинної, забутої землi, певно, владно, незаперечне i вже нiколи
її не залишать.
Як рiзко i як грунтовно все тут змiнилося, особливо за цi останнi
кiлька тижнiв. Ось цей лiс... I Йон... I нiч... I вогонь... I пострiли...
I першi жертви. Чи могло це статися на цiй зграсованiй втiленостi
байдужжя? Це мусiло хiба статися десь там, де океани, проливи, буревiї.
Нiч була густа, чорна i повна-тривоги на самому днi цього темного
соснового бору. Вiдчувалась древнiсть, пра-прадавнiсть, дулiбнiсть,
дошкульно вражаюча пристрасть вiкiв. Пахло перегноєм хвої, калом вепра,
випарами живицi... Шумiли гордi корони сосон вперемiшку з окликами
моторошної совиної сторожкостi. А все разом, сковане темнотою, давало
терпкий, п'янючий напiй, перенапружувало уяву, батюжило i гнало в безвiсть
тривожнi думки.
Володько спав i не спав - лежав горiлиць на сирiй, живiй землi з
пiдстилкою сухої хвої, без нiякого накриття, напружено думав, розгортав i
згортав сувої своєї легенди, яку вiн викликав з царства тiней, щоб
добровiльно стати її рабом до останнього удару свого серця. Своїм молодим
здоровим тiлом чув iстоту своєї землi, так само, як iнколи чув живе тепло
своєї дiвчини. Були тiло до тiла, нерв до нерву, органiчнi i неподiльнi,
як двоє близнюкiв.
Бiля нього з одного боку, згорнувшись, як їжак на купi моху, лежав i
мiцно спав незмiнний, простий i безстрашний оптимiст Кiндрат, а з другого,
гейби вельможний пан на пружинному лiжку, захлинався твердим сном Йон.
Сонце вже зiйшло i вийшло... Лiниво, мов ситий кiт, переповзало з гiлки на
гiлку, зазирало в ту чи iншу прогалину i, як справжнiй драпiжник, вимагало
уваги. Треба вставати i треба йти. I не знати куди. Всi дороги назад були,
здається, виразно закритi. Кiнець. Фiнiта! Вiн вже належить до якогось
iншого свiту, хтозна-де i якого.
- Йоне,починає вiн обережно будити.- Кiндрате! Гей! Його не чують, у
них мiцнi нерви, вони мiцно втомленi i вони мiцно сплять.
- Йоне! Побудка, побудка - гоп! - i вiн торкнувся до нього рукою.
- Що? - кинувся той вiдрухово, нiби зляканий, але одразу отямився i
поглянув довкруги.
- Йдем! - з iронiчною посмiшкою казав Володько.
- Йдем,швидко повторив Йон i зiрвався на ноги. Вiн змерз i закляк,
кiлька разiв пружно пiдскочив на мiсцi, зробив кiлька помахiв руками,
машинально схопив Кiндрата за брудний чобiт i потягнув його по землi.
- Брось! Ти! Задниця! - зiрвався зi сну Кiндрат i соковито матюкнувсь.
- Вставай! Пiднiмайсь! Полiцiя! - бурчав добродушно Йон. Кiндрат
незграбно, як кiнь, звiвся, вузловато потягнувся...
- Ех, же i спав! Щось, як було в Августовських лiсах. Ну, i що ж далi?
- i вiн зиркнув своїми бiлобровими очима на Володька.
- От хiба ще розвiдати, де ми є - раз, наїстися яєшнi з салом - два i
вибратись з цього затишного мiстечка - три. Хто в розвiдку? Кiндрат -
розумiється. Августовський розвiдчик... - казав Володько.
- Пароль? - вiдповiв Кiндрат i закашлявся. Вiн вимацував щупками своїх
зачовганих пальцiв у верхнiй кишенi блузи рештки тютюнової потерухи, разом
зi всiляким iншим смiттям, злiпив з того кострубату цигарку, запалив її
сiрником, напустив запаху палених онуч...
- Без пароля,- сказав Володько.- Нагостри лиш вухо, i досить.
Кiндрат потягнув диму, сплюнув, повернувся i подався помiж соснами на
край лiсу. Там зупинився, хвилину постояв i несподiвано зник, нiби
провалився в землю.
Володько з Йоном зiсталися самi. Їм було хiба дивно отак несподiвано
знов опинитися у однiй i тiй самiй халепi, вiч-на-вiч i пригадати либонь,
як то ще так недавно їх дiлили цiлi безоднi вiдмiнних намiрiв, за якi вони
готовi були йти нiж на нiж, байдуже на вислiди.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353