Ряба, видно, дуже сумує за
Манькою, все реве, а де тiльки, боронь Боже, яку худобину здаля вглядить,
задере хвоста i драла. Володько не раз за сiм дурних наганяється, нiг не
чує, а що наплачеться. Корова бiжить, а вiн за нею.
- На-на-на, Рябенька,- просить вiн її спочатку, але куди там
"рябенька". Вона i не думає слухати когось там далеко ззаду. Тодi Володько
пiдносить i собi голос:
- А куди ти бiжиш, щоб тобi повилазило?! А здохла б ти! - Та й це не
багато помагає. Тепер хоч сядь та плач.
Не легка, далебi, праця пасти таку навiжену скотину, тяжко цiлий той
божий день за нею волочитися. Хоча Володьковi iнодi цiкаво буває, особливо
коли дещо вiд хати вiддалиться та залишиться на такiй самотi, що тiльки
вiн, та корова, та теличка, обрiї, та небо. I десь-не-десь якась ворона
пролетить... Починає задумуватись, забуває, де вiн знаходиться i що
робить. Iнодi йому здається, що вiн зовсiм не пасе Рябу, а блукає в
чарiвному царствi, мов той Iван Царевич, що свою царiвну, за горами та за
лiсами, у три-дев'ятому царствi й государствi у полонi у Кощея
Безсмертного, шукає. Лiс, долина, яр, так званi Вали, де, кажуть, був
колись замок, чи фортеця, чи щось таке...
А недавно цiкаво було: пiшов вiн з мамою "на Лебедське" опеньки
збирати, i зайшли геть далеко за зруб, аж за Mapтинове займище. Вийшли на
горбок i перед ними на пiвнiч простяглася широка рiвнина. Володько бував
тут уперше. Здаля чи то межа, чи то дорiжка, низка дерев широких на тлi
холодного неба, забудiвлi, огорожа.
- Що там, мамо? - запитав Володько.
- А, то Клони,- байдуже пояснює мати.
А! Вiн уже знає. Там же мешкає дiд Юхим, перший Матвiїв тесть, Василiв
i Катеринин дiд, що у нього син Клим "з ума зiйшов", що має ту велику
пасiку i "щось там до бджiл" знає, i де живе тевер старша Катерина.
Скiльки про нього наслухався Володько у млинi, що то чарiвник,
характерник, що до нього самi бджоли летять, що має вiн таку дубельтiвку,
на яку сама звiрина бiжить, що якогось там колись пана Борщовецького за
нiс водив... Так от де вiя живе? Володько тут ще не бував, бо мама не
хочуть сюди ходити, щось вони на того дiда гнiваються, але Володьковi
страх як кортить побувати там i пiзнати того дiда ближче. Вiн бачив його
кiлька разiв, але то було все-таки не те. Десь бiля церкви, мiж людьми,
завжди з кимсь. От коли б так з ним сам-на-сам, та поговорити, та
розпитати, як то вiн тi чари робить, та хто то його тому навчив.
А мiсце тут гарне, та тихе, та барвисте, особливо влiтку, як усе цвiте
та бринить. Але й тепер тут дуже гарно. Зеленiють руннi жита, небо десь
отуди за той темний лiс водоспадом спливає, сонце заходить з хвалою i
величчю i, здається, пiсню при тому спiває i горить, як велика пожежа
огнем незгоряємим.
I страшно iнодi тут буває. Одного разу Ряба затягнула Володька геть пiд
самий Клопiтський лiс. Що вiн тут находився та настраждався. Лiс.
Порожнеча. Безлюддя. Сам-самiсiнький. А корова клятуща нiяк не хоче додому
вертатися, до всього десь там ззаду загубилась теличка. Ледве, ледве дав з
тим раду i притьомбав додому геть о смерку, приволiк ту коровиську i
теличку якось вiднайшов.
Притягнувся додому, нiг не чує, весь замазаний, i боїться, що
дiстанеться йому за таке спiзнення. А що вiн тут винен? Та хiба "вони"
його зрозумiють?
- Де то ти так довго барився? - питає батько. Захлинаючись, Володько,
п'яте через десяте, оповiдає, що то за страшне те коровисько i скiльки то
воно його попомучить...
- Ну, ну, дурний! Не плач! Мати он пiшла тебе шукати, але нiчого. Зараз
вернеться.
Володько далi хлипає, витирає рукавом очi i помiчає, що його хворе око
зовсiм добре дивиться i все, як звичайно, бачить. Це його хоч трохи
пiдбадьорило, вiдхлипався, щось там, сього-того, лемезнув i полiз на пiч,
щоб бодай трохи погрiтися. У запiчку спить спокiйно Хведот.
- От, щасливий,- думає Володько.- Йому не треба анi Рябу пасти, анi
кудись по ночах лазити.
I вiдогрiвшись, вiн починає обдумувати минулий деиь.I той нововiдкритий
лiс страшний, i хутiр Юхимiв, i багато iншого. Боже, як добре, що вiн
тепер не там, а тут. Там лиш вiтер шугає, та вовки виють, та хрюкають
дяки. Ух! I вiн згортається калачем, щасливий, повний далеких страхiв у
теплiй безпецi... На нього нападає i морить такий твердий сон, що коли б
тут стрiляв з гармати, нiколи б його не розбудив. Так сонного i зняла його
з печi мати, положила на пiл, з сонного стягнула "штаниська", прикрила
якоюсь гунькою й перехрестила...
- Отой смаркач! - було її останньою ласкою, а Володько спить, зрiдка,
глибоко схлипує...
Пiзнiше дуже кортiло Володьковi розпитати когось про той лiс, але мати,
звичайно, мало в таких справах розбирається, а батько - той такий вiчно
зайнятий, що питати його Володько не вiдважиться. Батько все в дорозi та в
дорозi, то знов щось там в клунi, то в хлiвi, то на полi. Возить,
молотить, рiже, коле. Господи! I коли вони будуть мати час, думає
Володько, i як було б добре, коли б i вiн мiг щось помогти батьковi.
Одного вечора Володько почув одним ухом, що у банку обiцяли двiстi
карбованцiв позичити. Володьяо не знає ще, якi то великi грошi, але вiн
так трохи догадується. З приводу того батьки щось довго розмовляли,
Володько не все як слiд зрозумiв, хоча дуже натягав уха. Справи батькiв
його дуже цiкавлять, лише вiн нiяк не може збагнути, чого це вони так
часто сперечаються i чого тi тато завжди так працюють, нiколи не мають
часу, нiколи з ним не поговорять.
Мабуть, усе це тому, що вiн "ще малий", що не вмiє анi читати, нi
писати. Он Василь також ще не дуже великий, диви, вiн уже "ученик", сам
ходить до Дерманя, до школи, до дядька Єлисея.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353