Габель радiв, спiльник також, радiли й селяни.
Габель погладжував спокiйно черево й посмiхався. Пiсля витягнув з-пiд
постелi скриньку з брудною бiлизною й, дивлячись на спiльника, казав:
- Ну! У суд! Можеш у суд! Може, висудиш оце?
Спiльник плюнув i поїхав, а Габель лишився. Через кiлька днiв Габель
пiшов до своєї "спулкi", позичив грошi, найняв Семена й на полицях шкальнi
знову з'явились шкалики. До нього йшли дядьки, молодицi. Несли грошi,
кури, яйця. Габель жив собi в меншiй кiмнатцi шкальнi. Мав збиту з дощок
постiль. На постелi лахмiття й бебехи. Посерединi кiмнати на хистких ногах
столик. На столику тютюн, яєшнi скаралущi, бляшанка вiд сардинок,
бараболина й рiзне смiття. Габель жив щасливо. По часi прибула до нього з
Варшави Габелиха. Товстенька, добряча, з виглядом павiяна, панi. Очi мала
зеленi, глибоко вкладенi. Лоб весь сховався пiд волоссям, барви попелу з
сажею. Говорила на всiх мовах нараз, але що її нiхто не розумiв, уважала
за краще мовчати. I це було її найшляхетнiшою рисою.
Щастю панства Габелiв не було меж. Кожного вечора в них повно дядькiв.
Сидять на лiжку, на стiльцях, "з-пiд поли" попивають "познанську",
слухають Габеля й регочуть. Габель оповiдає свої пригоди з грецькими
принцесами в Одесi, свої хоробрi вчинки в легiонах. Перший був герой. Зате
тепер, як тiльки появиться де в мiстi чи в столицi, всi "грубi риби"...
беруть його "на розхват". Бiда та й годi. Зайде до одного, сердиться
iнший. Зайде до iншого, сердиться ще котрийсь.
А дядьки слухають i дивуються.
- О-о-о! Що не кажи! Це, куме, чоловiк!
- Го-го! - пiддержує iнший.- Це сила! З таким краще не заривайся!
А щоб вiддячитись Габелевi, вони також щось йому розкажуть. Про село,
про останнi новини.
- Щось там, нiби, отой... Матвiїв скубент... Читальню якусь, нiби,-
починає Семен, не докiнчує речення словами, а сплюваком.
- Еге! - пiдкидав трiсочку Габель.- Хоче, бачте, вас вчити...
- Коли б ото узяв його та перегнув через колiно... та всипав двадцять
п'ять... Пам'ятав би. Учитель знайшовся. Ге!
- Колись, бувало, за Миколки,- провадить друвий кум,- i не читали, i не
вчили, а жили...
- Ще й як! - пiдхоплює сусiд.- Пiшов у лiс, заробив руб i хлiба на
мiсяць маєш... Сиди на печi та їж. А тепер. Е-е! Що й казать!..
- А де це вони ту читальню роблять? - мiж iншим докидає Габель.
- Е-е! Та хто зна! Десь там... - махає дядько рукою на захiд.
- Не знаєте хiба? - з'являється бiльший знавець.- А у того... у
Макаревого... Щовечора, кажуть, повно! Як оселедцiв... Там їх штаб... Ге!
Довгий зимовий вечiр поволi собкає вперед. Дядьки попивають, слухають,
курять. За дверима цiєї кiмнати спокiйно стоїть пусткою iнша, велика. Там
схороненi знанi голки, колонська вода й шевськi цвяхи. А ще далi вiд
пiвночi в кухнi живе в наймах Томко. Це також дуже поважна в селi особа.
Говорить часом з московська, має сварливу жiнку, капелюх, краватку i є
членом кооперативної управи пiд головуванням Андрiя Андрiйовича Рони.
Будинок пiд назвою "шкальня" жив собi дуже щасливо, але не довго. З
заходу, десь звiдти з-за школи, вiд Макарової хати, висунулась i з кожним
днем наближалась велика загроза. Чесний, порядний будинок нiколи такого не
сподiвався. Багато рокiв виконував вiн сумлiнно свою, самим царем
визначену роль й не чув за собою нiяких свiдомих чи несвiдомих грiхiв. Але
загроза була невмолима. Сунула неухильно, крок за кроком, вперед i, як
тяжка Божа кара, повисла над будинком.
Одного вечора несподiвано зайшов до Габеля Володько. Габель зрадiв,
розтягнув ще ширше свого рота, нiби разом з усмiшкою бажав проковтнути й
Володька.
- А-а-а! Моє поважання, моє поважання! - заспiвав Габель.- Давно,
Володимире Матвiйовичу, не мав шани вас у себе бачити. Сiдайте, сiдайте!
Ось тут краще... Дядьку, Трицю. Подайте менi отого стiльця. Прошу!
Сiдайте... Чув, чув... А-а-а! Яка шкода, що моя Розочка вiд'їхала. А як
вона грає! У-у-у! Як вона грає! Нi! Ех, минулося!.. I я колись грав, та ще
й як. Бувало, як виведу тобi в "Наталочцi" Петра - публiка млiє!
- А я до вас у справi,- сказав Володько.
- О-о-о! - витягнув наперед голову Габель.- Це менi тiльки приємно.
Дуже, дуже прошу. Буду радий вам послужити.
- Нашi хлопцi й сiльський староста доручили менi передати вам оцей
лист,- сказав Володько й передав Габелевi пописаний безлiччю пiдписiв
листок. Габель почав читати.
- Ого! - сказав вiн i заклав ширшу нижню губу на верхню.- Листочок цей
хтось мудрий складав, але вийшло немудро. Це звучить, як погроза.
"Пропонуємо вам до трьох тижнiв вичистити помешкання, у якому живете", й
так далi... А знаєте ви, кому те помешкання належить? А чи знаєте, з ким я
робив умову? А також, чи ви знаєте закони, як i коли вимовляється
помешкання? "В разi невиконання нашого бажання будем змушенi шукати бiльш
радикальних засобiв". О-о-о! Це вже зовсiм-таки по-бандитськи, пробачте за
слово. А що, коли я отак передам оце все до суду? Чи подумали ви над цим,
шановний Володимире Матвiйовичу?
- Можете передати його, куди хочете,- вiдповiв Володько спокiйно.-
Хлопцi всього села так бажають, а староста, як бачите, також. Ось тут i
печатка.
- Бажання гарне... Але... Цього папiрчика я все-таки дозволю собi
заховати на спомин. Може, вiн менi коли й пригодиться... - казав Габель.
- Цього вам нiхто не боронить. Можете заховати й, як хочете, навiть i
дiтям своїм у спадщину записати. Одначе краще вам очистити це мешкання...
Знайдете собi iнше... У селi їх досить... А з цiлим селом задиратись не
варто. А тепер бувайте здоровi. Будемо чекати на вiдповiдь.
Тiєї ночi Володько не мiг заснути.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353