Їх ще вiдтiль вигонять, мовляв,
вони тут не найповажливiшi парсуни i що не гаразд дiтиськам скрiзь першими
сунутись, але то вже не така бiда. Вони навiть за таке не ображаються. Ось
i батько вже поволi на своє мiсце сiдає, за ним Василь, мати ставить першi
страви, Володько i Хведот можуть нарештi вмоститися натривало, при чому
Володько все намагається сидiти бiля самого сiна на покутi; тут йому дуже
приємно, уявляє себе у якомусь iншому, небуденному свiтi, десь ближче вiд
того маленького Христа, що цiєї ночi у яслах народився.
А їсти доводиться поволi i уважно, бо при столi батько, i це те
найгiрше для Володька, а особливо для Хведота. Цей просто знов i знов
переживає свою вiчну трагедiю, бо немилосердно все розливає. Його ложка
нiяк не хоче його слухатись, i чим бiльше вiн снажиться не розливати, тим
бiльше розливає, аж поки батько змушений узяти його на колiна i годувати.
Але як же пiсля того людина себе почуває? Настрiй Хведотiв зовсiм падає, i
коли б не таке свято, вiн би напевно розревiвся, лише тепер вiн не
наважується цього зробити. Така лагiдна тиша, так гарно горять над
головами свiчi, такi всi спокiйнi i щасливi, i це триває, нiби добра
лагiдна, весняна погода, коли лiтають метелики i спiвають птахи.
- Ну, я ж i наївся! - крекче Володько, коли скiнчилась вечеря i вiн
мусить покинути своє мiсце на покутi.
- То проси Бога, щоб розсiвся,- додає Василь.
- Я такоз наївся,- подає голос Хведот.
- То молiться Богу i спати. Завтра на всеношну,- каже мати.
Я, мамо, так налопався, що ось-ось лусну,- хвалиться далi Володько.
- I я такоз навопався,- не вiдстає Хведот.
- Не базiкайте менi тутенька, а молiтесь Богу! - каже швидко мати, що
швидко збирає зi столу, в якої ще повнi руки роботи i якiй дещо неохоче
помагає Василь.
Знов молитись. Нi. Анi Володько, анi Хведот не мають нiякого
молитовного настрою, їм хочеться погзитися, погарцювати, щось заграти,
побiгати, як вовки в казцi, попiд лавами, що в їх уявi перетворюються на
лiс. Володьковi дуже хотiлося б вийти на двiр, там так бiло, чисто,
спокiйно, так якось винятково по-iншому свiтить мiсяць, i коли б вiн мав
свої чоботи, вiн напевно вийшов би, щоб вiдвiдати свiй луг, свою рiчку,
свiй млин... До лiсу? Нi. До лiсу вiн в цей час не наважився б. То
все-таки не той лiс пiд лавами, а справжнiй, i хтозна якi там можуть
страхи сидiти.
Але ось батько затягає церковнi iрмоси. "Христос рождається",
"Рождество твоє, Христе Боже наш". Вiн їх усi знає i все напам'ять. Василь
йому дещо помагає. Потiм переходять на колядки. "Дивна новина", "Небо i
земля", "Христос Спаситель в полноч родився". Батько сидить у чистiй
сорочцi i в "куцанi" наопашки, бiля столу, напроти нього на стiльцi
Василь. Волосся Василя, хоч i наолiяне та причесане, але стирчить на всi
боки, як вiхоть пшеничної соломи. Володько i Хведот сидять просто на
долiвцi i, задерши голови, дивляться сливе до рота батьковi, намагаючись
вловити мотив. Володьковi це iнколи вдається i вiн пiдтягає своїм, надто
ще молодим, дискантом, але Хведот лише може тут хiба роззявити рота i
дивуватися, як то у них усiх так гарно виходить.
Надворi мороз, але сьогоднi вiн не має доступу до цiєї родини. Тут
сьогоднi i тепло, i затишно. Вiкна замальованi ласицями, мiсяць обливає їх
своїм сяйвом, i вони горять переливно i дивовижно, нiби те пальмове листя,
лите зi срiбла.
Але настрiй Володькiв дещо зiпсувався, коли лягаючи, вiн пригадав, що
на завтра, на розговiння, не буде, як звичайно, свiжої ковбаси, яку вiн
так любить, а йому прийдеться вдовольнитися звичайною кашею зi шкварками
та капустою без м'яса. Бувало, лиш на свiт благословилося, а вiн вже
вставав i домагався: "Мамо! Ковбаси!" Ковбаса на Рiздво те саме, що на
Великдень паска. Вона каже, що довгий, чотиритижневий скiнчився пiст i
починається свято. Але цього року все то вiдпадає - пiст триває далi...
Тому ранком Володько не квапиться вставати. Вiн лежить пiд кожухом,
йому не спиться, хоча надворi ще темно, вiн самий тiльки з Хведотом, бо
тато, мама й Василь ще опiвночi поїхали на всеношну, в хатi холодно, бо за
нiч видуло все тепло, але пiд кожухом тепло, i вiн може полежати,
помрiяти, помiркувати. Багато рiзних думок приходить i вiдходить в його
головi. Має ось вiн i букваря, i грифеля, i дошку... I знає багато букв...
Але що ж коли вiн усе такий малий i його нiкуди не пускають, i мусить вiн
завжди сидiти тiльки дома. I чобiт йому навiть не куплять. Он мельниковi
хлопцi, скiльки їх є, а всi мають чоботи i можуть собi ходити куди хочуть
- i на став, i до монастирського млина, i до лiса, i до церкви в недiлю. I
не мусять просити мами, щоб дала їм свої чоботи... Так. Не дуже воно
весело так жити, i як вiн виросте, вiн усе то зробить iнакше. Вiн купить
собi добрi чоботи i поїде далеко, далеко. За море десь i ще далi... До
мiст i не таких, як Мизоч, а як Острiг i ще бiльших. У мiстах пани, i
живуть вони бач як гарно, як чисто одягнутi, яке все смачне їдять - булки,
та цукорки, та всяку всячину. А скiльки у них книг усяких, а картин, а...
всього. Нi. Мужиком бути нiяк не варто. Володько не хоче бiльше бути
мужиком, хай собi хто що хоч думає.
I хтозна, як довго б вiн мiркував про свою долю, наколи б не почав
рухатись Хведот, а пiсля i з церкви повернулись, почали обiдати та
оповiдати про всячину. Дуже гарно спiвав у церквi хор з новим диригентом.
Багато прийшло "москалiв" на "побивку". Махобеїв Iван у драгунах служить,
Соловеїв Хведiр у гвардiї у Петербурзi. Той iнший у матросах, той ще десь
там. Хтось помер, у когось народилась дитина, до чиєїсь дiвки ходани на
М'ясницi збираються.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353