Тепер вiн пружний, мов
тятива. Чоло i лиця бронзовi, очi ще синiшi, пружнi, з гострими скалками
погляду.
Коли вiв у бiй своє воїнство, у думцi його було одно: перемога. Пер
шалено з гори, а обличчя рiже прудкий вiтер. За ним решта, назустрiч
угорщани. Збiгалися i камiння з палицями йшли в роботу. Гулi, синяки,
кривава слина... Еет, що то значить. Зате радiсно йому прогнати "чортових
постолячникiв" на їх гору i заволодiти їх просторами.
Незрiвняно-величний iнстинкт боротьби. Чари влади i сили найбiльшi за
всiх. Лишень немiч i страждання рiвнозначнi їм за силою, тiльки
нерiвнозначнi в наслiдках.
Снiг застав Володька в лiсi. Перший незабутнiй, м'який, мов кiт, снiг
непомiтно крадеться до землi i вкриває її. Он вогонь ще димить. Кiлька
дубових комердяк змагаються з мокротою. Присок попелiє, i в ньому
лишаються на зиму недопеченi картоплi.
- Гей, гей! - кричать пастушки.- До-до-му.
Всi йдуть по снiгу додому. Корови поскрипують ратицями. Їх мокрi хвости
попадають мiж ноги i бомбаються по колiнах. Хлопчики й дiвчатка востаннє
цього року йдуть своїми пастушими стежками, мимохiть озирають мiсцевiсть,
де все замовкає, глухне, згортається. Дерева, нiби баби перед сповiддю,
стоять понуро, каються i б'ються в груди. Он граб "Перегуда", що
розкарачивсь на трьох ступнях. Он береза "Дудля" звiсила коси i легко
хитає сюди й туди. Снiг обтяжує , її, мов сон жебрака. Онде-о дуб той, що
"стогне ночами", по котрому чорт верхову їзду вправляє. Грiм утретє бив
його, та не збив. Там i стоїть на втiху нечистому. I липа-дуплянка з
дикими бджолами незугарнотовста, мов баба-сидуха, криво усмiхається i
плющить поволi очi. Спи, спи, стара!
Але другого ранку староста заповiв до школи... Їй-богу? Правда це? Хiба
ще iснує десь на свiтi школа? Он Володько i читати, мабуть, забув. Вiн вже
давно роздивився в лiсi за добрими полозками з корiння i мав намiр одразу
вирвати їх з землi. Навiть сокиру в батька вкрав i деякi долота погострив.
Ну, школа. Кинув усе; як махнув, їй-богу, все пiшло до бiса. Торбу
нап'яв, опалка кусень засунув до неї i гайда в саму третю групу, де i чорт
йому не рiвня. Тепер провались ви, усi Родiони. Вони й ще десь позаду
плетуться. Хведот також урочисто у другу групу засiв i дiстав, уявiть
собi, навiть "закон Божiй - вєтхого i нового завєту". Наука неабияка. Ну,
а Володько, цей просто вже бозна-якi премудрощi витинає. "Задачник" -
часть III. Там уже й дроби i ще бiльшi математики. Для нього, зрештою -
парубка, хоч сватай - все то рiвно раз плюнути, а всi тi "стiхотворенiя",
як "Смерть Сусанiна" чи "Вєщiй Олег", лепетiв, мов скорострiл.
Как нинє сбєраєтся Вєщiй Олег
Отмстiть нєразумним Хазарам...
Ах, як це велично. I малюнок. Лицарi у гостроверхих шоломах та
кольчугах. Олег спереду i темний лiс стiною, з котрого з палицею
дiд-характерник виходить. Довга бiла борода, хитон пiдперезаний широким
поясом, при котрому висить якийсь рiжок.
Скажi мнє, кудєснiк, любiмєц богов,
Что збудєтся в жiзнi со мною?!
Наказом i благанням згучать слова. Брови спадають на очi, дружина
завмирає.
Открой мнє всю правду, нє бойся меня,
В награду любого возмьош ти каня!...
Характерник непорушний, мов викут iз каменя. Дума виразно сходить на
його чолi й очi впираються в далечiнь безмежну. I раптом вiдчиняються його
уста i пливуть з них слова, що пророчать князевi велику славу. I щит на
воротах Царгороду, i багатство, але все-таки смерть його чаїться в його
коневi.
I Володько виразно бачить, як потьмарились князевi очi, як подивився
вiн на свого улюбленця бiлого гнучкошийого стрибуна, занiс ногу i став на
землi. "Вiзьмiть його!"
Дружинники беруть коня i вiдводять. I дають йому iншого. З мiсця учвал
рушає князь i дружина, дуднить сира земля пiд твердими ударами копит. Лише
кудесник старий стоїть на своєму мiсцi на взлiссi i довгим свiтлим
поглядом проводить комонну валку аж ген до обрiїв.
Володько не раз аж скрикує вiд ясностi i краси картини. Вiйна, смерть i
знов життя. Бувальщина, що ховається за всiм, зникає. Приходить хтось,
каже слово. I слово те, мов огонь, мов яснiсть сонця. I все, що далеко
було, виразно пiдступає, вдягається в шати, переливнi барвами i променем.
Горять очi вiд краси, а розум каже: найважнiше, Володьку, жити. Жити i ще
раз жити!
Он друга група i там Ганка сидить. Має червоненьку спiдничину. Чи ж їй
це не личить? Ще й як, хай йому частець, як вона все отак пiдбере до личок
своїх i до очей. Пружна така, краща вiд усякої панянки.
Коли Володько встає говорити своє "стiхотворенiє", то говорить однiй
Ганцi. Учителька могла собi кивати головою. Вiн на неї не зважає, а
говорить чiтким згучним голосом, слово в слово, мов перли низав у намисто,
i дивись: на тобi, Ганко.
Учителька вже не та. Стара, добренька, з солодким голосом "матушка".
Тамта поїхала i не вернулась. Володьковi пару днiв не подобалась змiна,
але в скорiм часi матушка також стала його прихильницею.
У груднi забрали й Василя. Три днi ходив зi збитою на потилицю шапкою,
як рекрут, а на четвертий батько запрiг конi у гренджоли, мати торбу
харчiв взяла, i, хоч вiн пасинок, та все-таки сльози падають. Якось не
можна без слiз. От нащо вже Володько. Хiба ж вiн мало бачив, пережив? Хiба
ж не тверде його серце, мов ота крем'яна галька? Але Василь є Василь. У
нього такi милi очi, такi задавакуватi i такi самовпевненi. I чуприна в
нього нiби посрiблена. На чолi, на носi i карку ластовиннячко. Все те
Володьковi подобалось у Василя, бо Василь безперечно куди кращий, бiльший,
сильнiший, а хто знає, чи й не розумнiший вiд нього.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353