- Над цим треба
помiзкувати.
З печi виглядає Хведот. Нiс його обсмарований чимсь чорним. Сидить вiн
тихо i терпеливо. На запiчку скромно примостився Василь. Вiн думає: "I
знов ходитиму зиму до школи без чобiт... Пасеш, пасеш тi корови, а що з
того маєш?"... На згадку, що прийдеться покинути свою найкращу привабливу
мрiю про чоботи зi стоячими халявами - "бутилками", настрiй його глибоко i
нагальне падає. "Так уже тi постоли обридли"...
На цiм розмова про землю й закiнчилась. Горiлки в пляшцi меншало, а
разом збiльшувалися гутiрки та просторiкування... Звичайно, заговорили про
вiйну. Матвiй зловiщi свої сни пригадав i сотий раз їх розказав.
Григорчук на фiлософiю не майстер, але Матвiя слухає радо. Розмову свою
ввесь час вели навколо справ "сурйозних". Нiколи було їм бавитись у жарти.
"Життя чавить",казав Матвiй.- "Той герой, хто з-пiд теї чавухи хоч з одним
цiлим ребром вилiзе"... Та ще "аби люди Бога не гнiвили. Без Бога мужик
порожнеча. Як ото клуня без снопiв чи засiки без зерна"...
Почало сутенiти, i мужики розпрощалися. Матвiй без верхньої одежi i без
шапки провiв гостя аж до дорожини, що бiгла з Дерманя до Лебедiв повз його
хутiр, пообiцяв, що "на днях сам до вас заскочу, а там бачитимем... А
Харитона вже сюди не мiшайте, якось-то й самi цю справу закiнчимо".
Тьма по землi стелилася. На хуторi глибока тиша i спокiй. Небо чисте,
передосiннє, дзвiнке. З млина чути плескiт колеса. та лятатання кiвша.
Садок, обнизаний рясно овочами, дрiмає непорушно, нiби закохана в свою
будучу дитину, перший раз вагiтна молода жiнка.
За рiчкою, на дерманському боцi, пiд Заставською сосниною чути форкання
коней. Це ночлiжани по скошених уже сiножатях розкошують. Видно пiд
сосниною велику заграву багаття, i густий тяжкий хвiст диму довжелезною
летючою вуаллю простягнувся геть далеко над лугом, сягаючи аж до
лебедського порубу i зникаючи десь там у Михалковiй дебрi. По хвилинi
задзвенiла ночлiжанська пiсня. Вона знялась, мов чайка, з болот та низiв
i, прорвавшись пiд згучне небо, вiдбилась вiд нього та дрiбним рокотом
розсипалась на тисячу реготливих тонiв по цiлiй щиротi долини.

"СВIТЕ ТИХИЙ..."
Матвiй ще раз обходить свiй садок. Дещо поправити треба, яку там
занадто обтяжену гiлку певнiше пiдперти. "Пiдпора, здається, i мiцна, а
дивись, рiзал-ма', як зiгнуло",- говорить вiн вголос. Пiдпирає, крекче.
- Коли б його, Бог дав, продати ту овоч як слiд... А грошиськiв треба.
Ой, треба-треба!..- Пiдпер, постояв.- Ну, ця вже одна пудикiв тридцять
дасть,розважає, обтирає об штани руки i простує до клунi. По дорозi
пiднiмає кiлька яблук, що попались пiд ноги, ховає їх до кишенi. У клунi
"проклята курка знов намервила на току", але нiяково поночi порядкувати,
хоча Матвiй "терпiти не може, як ото всюди свинство таке"... Чекай.
Дiстанеться i Настi. "Казав їй сотню раз: не пускай до клунi курей! Нi,
баба бабою. Рiзал-ма".
До хлiва зайшов: "Що то лошаки поробляють". А вони собi спокiйно
стоять, побрязкують ланцюгами об жолоб та з-за драбини суху конюшину
посмикають. "Гi-гi-гi-ааааi!",обзиваються "лошаки"...
- Ну, ну, орлята,- поплескує Матвiй їх товстi зади.- Жуйте, жуйте.
Завтра в плужок. А сiль ви маєте? - заглянув у жолоб.- Ннно! Солi ще
досить. Стане.
Глянув пiд корови: "Трасця-йома, а пiд коровами така баюра". Манька вся
в болотi, але їй байдуже. Лежить собi й почмикує в темнотi. Засвiтив
лiхтар, на вишки полiз, вiвсяницi старої, минулорiчної пару в'язок скинув
i розтрусив пiд коровами.
А пiсля цього задмухав лiхтар i пiшов до хати. Василь уже встиг
маленьку нафтову лампочку засвiтити. Вона соромливо на коминку притаїлась,
але безсоромно коптiла...
- Гасу, мабуть, нема в лямпi,- зауважує Матвiй.
- Нi, я налив.
- А чого ж так чадить? Прикрути! Шкло розбили. Трясця-ма, нiчого тобi
на господарствi не вдержиться.
- Шкло розбив Володько. Взяв, трубiв, трубiв, аж трiснуло.
- Коли б ту стару одлушпачив добре, то вона за вами приглядiла б... -
сказав Матвiй i пiсля цього затягнув тенорком:
- Iїї-їi-же, Херувiїїми. Тааайно... образующе...
Спiваючи розглянувся, пiдiйшов до столу, перехрестився розмашним,
твердим хрестом до iкон. Iкон багато. Все старосвiтськi, все з Почаєва
нанесенi. Перед Богом-Саваофом Освiтив лампадку, при чому довго м'явся з
гнотом, що втопився в оливi, а грубi, репанi Матвiєвi пальцi не були
настiльки спритнi, щоб виловити його звiдтiль.
I коли загорiлась лампадка, Матвiй пiдiйшов до коминка i мiж
"Херувимською" загасив коптячу лампадку. Пiсля цього в хатi стало
пiвтемно, лише старi закопченi обличчя святих та насуплене чоло
Бога-Саваофа, облитi червонастим свiтлом, творили ввесь змiст цього
сутiнку.
Василь, який довго слухав батькiвських спiвiв, нарештi не витерпiв i,
коли батько перейшов на "Свiте тихий", пiдтягнув i собi за старим,
тремтячим нечистим дискантиком. Батько нiчого не сказав, навiть не звернув
на це уваги, нiби нiчого не сталось. Вони проспiвали ще i "Блажен муж", i
"Єгда славнiї ученици", про Юду злочестивого, що за тридцять срiбнякiв
"беззаконним суддям тебе праведного судiю-ю-ю-уу прєдадє...".
А нiч темна i безмiсячна...
Мiсяць зiйде щойно аж по пiвночi, бо вже давно звернуло з пiдповнi.
Хутiр дбайливо огорнутий, окутаний гоструватою передосiнньою пiтьмою.
Клекiт млина термосить пiтьму, а вона чiпляє тендiтнi зiрки, що зриваються
i стрiмко линуть десь на заставську соснину. Грубий костистий туман
поплiвся лугом. Похиленi верби i верболози нанизують росистi намиста i не
то плачуть, не то радiють.
Мiж млином i хутором з лiхтарнею в руках, ведучи за руку засапаного i
перетомленого Володька, вертається "вiд своїх" Настя.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353