Довго тут роздумувати негаразд.
Швидко з мiсця, не миючись i не витираючись, подерли обидва (Володько
ледве висадив отого опецькуватого кордупеля) на найповнiшу захисницю всiх
покривджених дiтей - їх найнедоступнiшу фортецю - пiч. Сидiли там пiд
лежаком на гарячому черенi i лише зрiдка несмiливо пiдшморгували носами.
Володьковi все ще текли по щоках ряснi, солонi сльози, а вiн, щоб не
робити зайвих рухiв i шуму, пiдлизував їх язиком.
Сидiли отак iз чверть години. Першою прийшла мати. За нею хутко увiйшов
i батько.
- Боже, Боже! I де тi дiтиська ото полiзли! Тошненько менi та нудненько
менi! Ото залiзли, може, в багно,- матiнко Божа, хорони! - тошнiла мати. А
батько мовчав. Засвiтили лампочку. Мати не вгавала i квоктала далi: - То
вже так далi не може бути... I чому ти того лобуза, отого старшого (знов
старшого!) не випариш добре? Де ж чувано, де ж видано, щоб у таку пору i
не було дiтей дома?
Батько нi пари з уст. Тяжко сiв бiля столу, закинувши наперед
настiльника, щоб бруднiзними рукавами не замазати його. Виразу його
обличчя при такому мiзерному освiтленнi побачити годi, але ота тверда
мовчанка i таке ж уперте лебедiння матерi вимовно казали про все, що
твориться в тих мужицьких душах.
- I чого ти мовчиш, як пень? - чiпляється мати.- Хоч би пiшов куди, хоч
би робив що... Я он оббiгала всенький лiс аж до лебедського порубу... На
лузi була, у млинi... Нiде їх немає... От, горе моє, горе!
Батько сплюнув.
- Тo,- каже вiн,- вилазить наверх твоя наука. Я що... Хiба я знаю, що
маю з ними робити... Коли ти вчиш дiтей непослуху - то й маєш...
- Вчиш, вчиш... Не допiкай менi тим вчиш... Хто його в повiтря лихе
вчить.
- Ага! А як вiзьмеш попругу, щоб протягнути котрого ("Ого! Добре вам
протягнути",- думає Володько) через-плiч, то галасу на цiлу околицю
наробиш. Тепер маєш... Як десь усунуться в рiчку - будеш бачити.
Та все-таки батько звiвся i, сказавши, що "чортова спина болить",
наложив на лисину свого заялозяного кашкета. Видно; зiбрався кудись iти.
Володько довго та хоробро змагався зi спазмами плачу, що тиснулись у
горлi. Довго стискав свої тремтячi уста i цiпив зуби, щоб не подати
голосу, та, коли батько взявся за клямку, не втримався, захлипав i заревiв
вiд переповненого i щирого серця. За ним поспiшив i Хведот. Дружний, на
два голоси, концерт по вiнця виповнив хату.
На щастя, на цьому й скiнчилося. Василя ще не було дома, а батько,
видно, так був наморений, що йому не тiльки свої, а й циганськi дiти не на
умi. Вiн, видно, зрадiв, що не треба буде йти їх шукати, а все-таки, раз
узявся за клямку, не випадало вертатися.
- Треба ще до хлiва заглянути,- сказав вiн, хоч перед хвилиною там
якраз був.
А мати, звiсно, мати. Лемент пiдняла, стягнула обох з печi i, патраючи
їх, нiби курчат зарiзаних, додавала найдивовижнiшi прислiв'я, стягала з
них "оте дрянтисько", мила отi "ручиська та ножиська", а далi
суворо-пресуворо наказала, що "якщо менi не будете їсти, то я вас тутеньки
розтрясу, i зараз менi спати марш".
Обидва зробили оте "спати марш". Зробили не гаючись, поки не вернувся
батько. Краще хутчiй з очей, поки лихо дрiмає. Але спати Володько одразу
не мiг. Стiльки того за день пережито, стiльки перебачено й передумано.
Велике й нерозгадане питання, куди, власне, тече та їх рiчка, так i
залишилось нерозгаданим. А коли заснув, воно далi ввижалось йому увi снi.
Снились йому кручi, вири, раки, лебедi i багато всячини. Нi, не мiг
спокiйно спати. Щось його хвилювало, iнколи щось говорив, когось доганяв.
Глибокi i уривнi зiтхання виривалися з його груденят. Ляк, бажання i
багато хвилюючого проймало сплячого Володька... Мати, лягаючи, глянула на
дiтей.
- Отi смаркачi,- сказала вона, обох перехрестила i теплою "дрантиною"
прикрила їх чорнi, порепанi з порознепiреними пальченятами "ножиська".
Увiйшов батько, мовчки щось там з'їв, переказав "Отченаш", мовчки
роздягнувся, лiг на тверде своє логовисько i дуже хутко заснув кам'яним
сном.
Другого дня - недiля. Погода лагiдна, м'яка. Рано батько вибрався до
церкви. Мати з Володьком пiдуть уже на "вечiрню" до монастиря, бо хто
зварить обiд? А церква не близько, верстов п'ять, у сусiдньому селi
Дерманi.
Василь ночував у млинi, не виспався, прийшов десь над ранком i ще спав,
а опiсля мав вигнати худобу...
Батько дав коням обрiк, напоїв, заклав їм за драбину сухого, молодого
очерету, пiдстелив, а опiсля до церкви одягався. Мився вiн уважно. Твердi,
мозолястi долонi обмивав водою без мила, та толку з того мало. Не вiдмиєш
же мозолiв. Опiсля гуньку нову одягнув, щiльно пiдперезав її своєю
попругою, взяв нового кашкета, який "от служить уже п'ятий рiк", що вiн
при кожнiй нагодi всiм пригадував, бо з доброго, мовляв, сукна. Шурнув по
ньому разiв пару твердою щiткою, якою Василь глянцував не раз також свої
"халяви-бутилки", й урочисто вiдiйшов до церкви.
Мати варить обiд. Володьковi зовсiм нiчого робити, i вiн ламає голову,
що б тут йому розпочати. Вiн якось виманив на двiр Хведота, i перше, що
вони видумали, це почали крутити кирата молотарки. Особливо захопився тим
Хведот, якому геть губилися штанята, одначе це не вiдбирає йому охоти, i
вiн невгамовно бiгає навколо по манежу за дишлем. На це якось нарвалась
мати, ну i, звичайно, Володько дiстав кiлька пляцунiв. I так воно завше.
Увесь ранок зiпсутий. Учора очiкував прочухана - не дiстав. А тутка от
неждано й негадане. Поплакав бiдачисько, поплакав, звернув чомусь усю вину
на Богу душу винного Хведота, заявив, що "з таким нiколи бiльше не буде
гратися", покинув його, а сам полiз на горище хати пiд стрiху.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353