- Тошненьком не поможеш,- перебив Єлисей.
- Штука сказати: сто п'ятдесят рублiв. А ти їх добудь. Звiдки? Дiтей,
оту загнибiду стару продам? Хто їх купить?..
Загнибiда образилась.
- Не патякай, не патякай. I сам добра загнибiда.
- Ах, все то фрашки. Не сварiться. Пiдем,- квапив Єлисей.
Новий куцан, з сивого сукна домашнього виробу, щiльно обтягнув широкi
Матвiєвi барки. У руки попав якийсь костур, i брати пiшли.
- Ти, Володьку, пiдеш до худоби, а Василь хай пiде й доволочить за
конторою зяблю, бо бодай би чорт сльоту не навiв,- видав Матвiй своє
останнє розпорядження.
А небо дiйсно зачухмарилося i розкуйовдженi ковтуни хмар поволi
висувалися iз захiдної сторони та розповзалися по небi. Поривний вiтрище
тiпав полами Єлисеєвої гуньки та Матвiєвого куцана.
Дорогу вибрали навмисне через Застав'я, хоча це трохи далi, щоб зайвий
раз окинути досвiдченим мужицьким оком цей дорогоцiнний шмат поля.
Ех, i поле, поле! Не забуде його нiхто, чий погляд хоч раз зупинився на
ньому. Рiвне, покотисте на полудень. З двох сторiн оточене хвилястими
берегами рiчки. На пiвночi вiд холодних вiтрiв захоронено сосниною. На
заходi та пiвднi "багна". Колись це справжнi багна були, та час висмоктав
їх, а лишилася тiльки назва. Тепер там дядьки отаву косять, огонь кладуть
та пасуть конi.
Частина Застав'я належить монастиревi i так Монастирищем i зветься.
Звуть це ще й Городним, бо, кажуть, був тут колись старий "город" - мiсто,
що Гай-город звалося.
Решта належить якiйсь русскiй княгинi, якої нiхто нiколи тут не бачив.
Кажуть, у Парижi живе, а маєтком завiдує поляк Ревський, що грає тут першу
скрипку. Обличчя товсте, розплиле, очиська вилунились, а пiд ними нiби по
калитцi повiшено, рот широкий i страшенно наподоблює жаб'ячий.
Отому-то красуневi належить у дiйсностi ця земелька. Вона чорна,
товста. Росте на нiй i пшениця, i буряк цукровий. На монастирському до
цього часу зберiгся порядний горб. Там можна бачити черепки, кусники
дахiвки, цегли. Якiсь пани часто там з мотиками та лопатами нишпорять -
скарби захованi шукають. Що то значить пан... Усе легко хлiба хоче.
Так гуторили про Городнє люди. Було там мiсто, але татари рознесли.
Тепер череп'я одне та горбик лишилися. Багато часу минуло, багато вiтру
прогуло, багато в рiчцi води витiкло, багато хмар по оксамитi неба
проповзло, аж поки не дочекалося, що куплять його оцi натрудженi суконнi
дядьки та по-свойому, по-мужицькому, поплювавши долонi, з Богом за працю
вiзьмуться... А чи то вже й дочекались?
I ступали м'яко, нечутно чотири ноги в постолах по зораному
шпеничниську. Назарiк ячмiнь тут люди сiятимуть - мiркують брати. А ноги
все далi i далi ступають. Поле тiкає взад. Ось долина, пригорок, знову
долина. Вузенька, глибока, в двi колiї дорожинка вiд полудневого заходу до
млина протинає поле. Далi Городнє.
Тут колись розшалiлий варвар плюндрував здобутки пращурiв оцих самих
дядькiв, а самi вони топчуть постолом чужу порожню землю. Над очеретами
пливуть отари сiрих, буцматих хмар.
Напружений гострий зiр братiв сповзає мiж ними та очеретом на
протилежний бiк, де за пригiрком розпочинається панський парк, густий,
розлогий, з розкиданими старими будiвлями та недокiнченим кiстяком
напiвзруйнованого палацу.
- Поквапимося,- каже Єлисей.- Глянь, як через Плоське пруть людиська.
Дiйсно, через Плоське пруть людиська i все в напрямку парку. Пруть.
Уперто, дружньо... Зiр їх - гострий, сухий, думка їх - одна, жеврiюча,
тверда!
- Пiвдесятинку б? Добре було б!.. Ех, як добре!
- Поквапишся...- думає вголос Матвiй.- Куди i чого поквапишся? Ну, i за
що я вiзьму ту землю?
Але ноги їх все-таки прудкiше пошелепали постолами i ступи їх ставали
все твердiшi, все рiшучiшi. Перегiн... Змагання... Он люди Плоським пруть,
а їм же цiле ставище коло Чернечого млина обiйти треба.
Коли дiйшли до парку, там роїлося вже безлiч люду. Кожухи, сiряки,
свитки. Чоловiки, баби, дiвчата, парубки, дiди, дiти. Вирувала мужичня по
розлогих дорогах парку. Гомонiла щоденна, безбарвна гутiрка i ревiли вгорi
вiтри, надсаджуючи хрипи велетенського розмiру осокору. Ялини скидали
довгi шишки, а попiд ними гикали iндики, та бундючний павич борсався
здоровенним своїм хвостиськом у кущах пахучого ялiвцю. А руїни палацу, мов
зубатий череп, угрузли в землю. Вiтер гонив у ньому нечисту силу,
скавулiв, стогнав. Побожнi люди здалека вже хрестились, пiдходячи нiчною
порою до нього, хiба що одчайдушний п'янюга Середа, iдучи з шинку, зайде
до нього i спокiйно собi пiдночує та нових сил набереться.
Але найбiльше юрбилось народу на старому дворi, коло "покоїв"
двiрського завiдця.
Ну й же й люду. Безлiч. Видимо-невидимо. I кремезнi, i щуплi, i носатi,
i кирпатi. Деякi пики так i просять цеглини, а деякi - бублики з медом.
Але не мало й таких, як Матвiй. Здоровечi, барчистi, з широкими
бородами, з лисинами... Це все "порадошнi", "хазяїни". їм честь i повага.
Вони в усьому толк знають, вони дiло ведуть.
Угледiвши братiв Довбенкiв, гурти мужикiв заворушились.
- О, диви! I Лебедчук! Дай Бо здоров'я!..
- Дядько Матвiй! Здоровi були!..
- Кум! Помай Бiг!.. Як маємось?.. Матвiй та Єлисей не встигали
вiдповiдати на поздоровлення. Поважнiшi коло Матвiя купчаться.
- Чому той люд не йде до пана? Чом отут тупцює? - питає Матвiй.
- Кажуть, оконом ще не приїхав, чи що.
- Хай йому чистець, що того наперлося...
- По грядцi роздеруть...
- Аби-но хрч по грядцi хватило...
- I як його ота чутка шириться?.. Диви, ще вчора нiякого слуху, а
сьогоднi, нi сiло нi впало.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353