З кiмнати учителя вiдкривається вiкно i в нiм показується жiноча
голова. Це панi учителька.
- Ах, ви шибеники! - пищить голова.- Що ви топчетесь менi по квiтах!
Мефодiй! Мефодiй! - загукала вона на чоловiка.
Той одразу з'явився на ганку, хлопцi розсипались, Володько весь
червоний стоїть зi своїм кiлком у руках.
- Що там сталося? Гей, ви! - гукає учитель. Євген, Радiон i Омелян
навперейми почали оповiдати, як було, Володько мовчить, а Хведот плаче.
- Довбенку! - гукає учитель.- А що ти на це?
Затинаючись вiд злостi, Володько оповiв усе, учитель вислухав, Омелян
хотiв було перечити, але учитель уже бiля нього, схопив його за вухо i так
повiв до класу, поставив на колiна бiля грубки i суворо наказав: - Стiй
менi тут! А ви всi - марш додому! Сьогоднi бiльше занять не буде!
Усi почали збиратися додому, прочитали молитву, гукнули "до свiданiя,
господiн учитель" i вiдiйшли. Омелян зiстався один, вiн плаче, його лiве
ухо горить.
На цьому цьогорiчне Хведотове навчання скiнчилося. На другий день вiн
рiшуче вiдмовився йти до школи, не зважаючи на нiякi Володьковi вмовляння.
Омелян, що пiшов до школи так само з ласки, не з'явився також, у школi
криза, можливо, з тiєї науки нiчого не вийде, можливо, всiм прийдеться
зiстатися дома, i, як тiльки Володько про це подумає, йому робиться
моторошчо. На щастя, такого не сталося, з'явилося двоє нових Фока
Затворнюк i Терешко Перейма. Цей останнiй прибув аж iз Жолобок, бо там
зовсiм нiякої школи, i тому найбiльше Володьковi подобався. Вiн тепер не
самий вертається зi школи через дермансьхi хутори.
Здовж шляху, справа й злiва, ростуть новi оселi. Здовж шляху постають
мури, стовпи, крокви. Здовж шляху витикаються з грунту деревця, що
нагадують звичайнi патики. Десятина при десятинi, город при городi, оселя
при оселi. Десять таких нових осель постало тут здовж шляху.
Геть на самому краю вiд поля, справа, як iти на схiд сонця, виросла
також оселя Матвiя Дозбенка. Нi, це ще не оселя, це лише на чистому полi
три рядочки щеплених патикiв, що ледве пустили по кiлька кволих листочкiв,
це ще лише одна-однiсiнька будова з цегли, крита наспiх в'язками звичайної
пшеничної соломи, це ще лиш скирди збiжжя - жита, пшеницi, вiвса, ячменю
пiд голим небом. Двоє дверей, збитих самим Матвiєм зi звичайних,
негебльованих i небарвлених дощок, ведуть до тiєї будови i невiдомо котрi
з них кращi, хоча однi призначенi для простору, де буде мiститись худоба,
а другi, де замешкає сама родина. I звiрята, i люди будуть жити пiд одним
накриттям, бо в них одна судьба.
Маленька, дуже маленька хатка Матвiєва, нiяких тут витребенькiв, нiяких
розкошiв. Чотири стiни, низенька стеля, глиняна долiвка i двоє, на схiд i
захiд, менше i бiльше, вiконець.
Але яка це чудова хатинка, i як на неї всi чекають, i як старанно
втовкає Катерина її "землю", i скоро-скоро вона буде зовсiм готовою, i
скоро-скоро в нiй замешкає семеро людей.
Чотирнадцятого вересня, на Чесного Хреста, у селi храмовий празник.
Матвiй, на жаль, не святкує, не святкує i його родина. Робити в такий час
негаразд - вiн iде до Дерманя, хоче привезти молотарку, що ще з лiта
замовлена в Гiльченськiй фабрицi. Сто рублiв без п'яти коштує на спiлку зi
Стратоном, i вона вже готова, i тiльки треба привезти - така путь, верстов
шiстдесят буде.
А село гуляє, аж гуде, п'ють люди i виспiвують i гаразд роблять. Настя
з дiтьми сама, нiхто до неї i вона нi до кого. Василь поїхав з Матвiєм,
Катерина пiшла на музики.
I коли другого ранку вона пiшла до боднi взяти затiрки на борщ, бодня
була порожня. Настя ходить i голосить: що ж їй тепер робити, чим їй
кормити оту дiтвору, тiльки й було, що дрiбок того скоромного.
Вернувся Матвiй. Настя все розказала. Пiшов вiн мiж люди - говорив,
питав, розпитував, а пiсля подався до Миколи Гнидки. По часi звiдти
вилетiли одна за одною стара Марта, молода Марта i їх племiнниця Ганна, на
весь двiр репетуючи:
- Ой, людоньки, рятуйте! Вiн його заб'є! Збiглися хто звiдки i почали
напирати на дверi, i коли увiрвалися досередини,- серед хати стояв з
макогоном у руцi Матвiй, а бiля його нiг на долiвцi, в калюжi кровi, лежав
Гнидка.
Матвiй, здавалось, був спокiйний.
- Ходiть, ходiть,- казав вiн.- Маємо ось тут злодiя, а тепер я з вами,
сукини сини, розправлюся iнакше! Я вас усiх зажену в тюрягу! - сказав i
пiшов.
Покликав Стратона i Iвана Кишку i каже:
- Iду за врядником, половину хуторян мушу послати до тюрми. Сама
злодiйня.
Гнидка признався. У нього цiлу нiч пили - Здоров, Запорука й iншi, а
коли впилися, пiшли i вибрали бодню. i все роздiлили мiж собою. Стратон i
Iван дуже поважнi господарi, перший, як i Матвiй, має чотирнадцять
десятин, другий навiть п'ятнадцять, i вони спокiйнiше, нiж Матвiй,
дивляться на випадок з тiєю боднею. Треба було, мовляв, її не ставити,
сливе, пiд носом, а до того п'янi люди, а що вiзьмеш з п'яних, п'яний є
п'яний. Стратон i Iван не думають про те, що будуть їсти Матвiєвi дiти, у
них нiчого не пропало, а тому вони зовсiм поважнi i зовсiм холоднi i десь
там далеко в собi зневажливо дивляться на Матвiя, що з таких дрiбниць
робить бучу. Нi. Вони нiяк не радять iти до того врядника i вносити ще
бiльший заколот. Пройде, перемелеться, переживеться, забудеться, i все
буде добре.
Матвiй прийняв їх раду. Нi, не так, як Стратон та Iван, а по-своєму.
Для нього та бодня не "мала справа", i не тiльки тому, що дiти його не
будуть мати того скоромного, а ще чогось iншого, чого Матвiй не зовсiм
може висловити звичайними словами. Йому жаль тих людей, тих сотворiнь з
руками, ногами i ротом, що мають тi голови на в'язах.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353