Повно народу, гутiрки, промови. I аж вечором,
коли йшов додому, на нього сходить незрозумiлий острах за наслiдки всього,
що власними очима бачив сьогоднi.
Острах побiльшується дома. У хатi тихо i сумно. На комiнку, як
звичайно, свiтиться маленька лампочка. Коло печi на стiльцi сидить Єлисей
i читає якусь книжку. Одарка лежить на печi, Палажка десь пiшла.
Лампочка дає дуже мало свiтла i куцозорий Єлисей тримає книжку обома
руками пiд самим носом. Почувши Володька, вiн пiдводить голову i питає:
- Ну що? Пiшли?
- Пiшли,вiдповiдає понуро Володько i ходить по хатi.
- А нашого не бачив? - питає Одарка.- Ми вже вечеряли. Отам картоплi в
горщику й огiрки з олiєм,- додає...
- Бачив,каже Володько.- Скиданець на конi... Пiшли всi, а половина з
них без "вiнтовок". Чорт їх знає, що вони там робитимуть...
Володько бере картоплю, огiрки i їсть. Одразу видно, що настав великий
пiст. Одарка суворо притримується постiв.
- А я от тут сиджу i читаю,- каже Єлисей.- Взяв у Iванового Захара оцю
книгу. Iсторiя... Ото, як то воно, рiзун його матерi, i колись те саме
було.
- Так,- каже Володько.- I колись нашi на наших походами ходили, билися,
нищились.
Єлисей прикладає носа до самої книги i вголос прочитує:
"i всi городи, i всi села, i весь люд хрещений, що називає себе
русо-українським, встає, як один муж, для захисту краю своїх батькiв i
дiдiв. Ворог не видержав великої сили i побiг. Шлях уступу його вкрився
трупом, на котрiм виросла i розцвiла воля переможцiв".
"Здавалось, треба тiльки прикласти рук i розуму, щоби на руїнах
звiльненої батьковщини будувати й закрiпляти силу й потужнiсть свою. Так
нi. Воля слiпила очi, п'янила розум. Надто довго предки нашi несли ярмо
неволi, щоби, визволившися, втримати присутнiсть розважностi та рiвноваги.
Всi стали, як були числом у сотнi тисяч, панами. I не один не хотiв
признати зверхностi другого. Що вiн менi? - казав перший. Вiн так само
говорить, як я, так само одягається, як я, так само молиться, як я... I
чому я маю коритися йому? Другий казав: вiн не є нi князь, нi воєвода, анi
пан великий. Його iм'я таке ж просте i зрозумiле, як моє. Як може бути вiн
зверхником моїм? Були й iншi голоси. Вони подiбнi на цi, що я сказав вам.
Всi зворохобилися... Встав брат проти брата i вбив один другого пiдступною
кулею. I як холодний лик мiсяця з плямою вiчної ганьби перед цiлим миром
стоїть, так холоднi тепер серця мертвих братiв, що лежать на землi. Нiхто
не сказав їм: брати! Вас родила одна мати i старший хай буде старшим, а
молодший його опорою. Брати! Вчините ганьбу велику, коли станете один
проти другого з пiною лютi на устах i вогнем зненавиди в очах. Ви
прохромитесь на вашi списи i ворог лютий реготатиме над вашими кiстками".
Володько перестає жувати i слухає. Якi правдивi слова. Де взялися вони
тут, якраз цього вечора? Єлисей зупинився. Володько питає:
- А де ви взяли цю книжку?
- Кажу ж - Захар принiс... Прийшов, i ми посперечалися. Я одно, вiн
друге. Ну, каже. Принесу вам, каже, iсторiю. Пiшов i з монастиря принiс.
По короткiй перервi Єлисей пристрасно спльовує i киває головою. Вiн,
видно, сам собою невдоволений. Пiсля без нiяких передмов висловлює
продовження своєї прикрої думи вголос:
- А який чорт знає, що ми не рускi, а українцi?.. Я за руского царя
воював, чин носив, татарами командував. Дiд наш польських харцизяк, що
збунтувалися, по лiсах косою витинав... Звiдки я мав знати, що син мiй має
за Україну встати? Га? Що, я Бог чи пророк? Правильно! Ми ось бунтуємо!
Може, там i є яка власть, що думає добре, а хто її в нас бачив чи знає?
Чому нiхто не покажеться, не скаже: народе, чорте, бiсе, чи як там!.. Так
i так. Ми от, мовляв, задумали царя i Росiю збурити, а на їх мiсце Україну
встановити. А пiсля розкажи все честь честю про ту саму Україну. Кожний, i
такий i сякий, мусить знати, за що воювать має. А не отак на
галай-балай...У країна! Україна! А яка Україна, що за Україна, звiдки
Україна!? Здраствуйте вам... Ось ми за Україну, мовляв. Добро пожалувати,
будьте з нами, бо ми так само говоримо, як i ви... Мало хто сьогоднi не
так само, як ми, говорить... Нє, нє... Це ще не все.
А от iз цiєї книжки видно: царi й королi гризлися за нашi землi, а ми
їм помагали. От i так. Але царство наше, царство руске знали ми всi i в
душi носили його. Осьдечки Хмельницький Богдан до царя московського
царство руске прилучив i я сам у Києвi бачив його пам'ятник. На баскому
конi, нiби на небо виплигнути хоче... I на пам'ятнику виховано:
"Єдиная недiлимая Росiя". От що... А я ще, як в Якутському полку
старшим унтер-официром служив, не раз бачив: не єдино недiлимая. Кацапи
були кацапами. Ми хахли - хахлами. Татари, яких я сам учив, татарами. I
раз Хмельницький управляв нашим краєм, значить, вiн був наш князь рускiй,
що до Московщини зi союзом пiшов. От як... I Московщина, як з цiєї книги
бачу, союз зламала, землю нашу в пустиню обернула, iм'я наше собi
присвоїла, а нас назвала хахлами - значить, кiнець. Значить, нема бiльше
дружби. Значить, ти менi, а я тобi вороги смертельнi i нiчого нам не
поможе, хiба брань войскова!
А за той час, потайки вiд народу, край наш Україною став. Хто знав про
це? Спiвали ми: повiй вiтре на Україну... Але то десь там далеко земля та
лежала... Так звалась вона. Сьогоднi, видно, все так звати хочуть. От
як... А власть українська, може, зараз i є в Києвi... Але в нас нi... У
нас ще Росiя. Нiхто у нас не пройнявся Україною, тому i не диво, що ми
бунтуємо. Хай би не боялися нас, а прислали якого оратора i все... Хiба ти
не бачив, скiльки книжок розкидали мiж людьми отi-о, що революцiю
повели.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353