За стiною в крамницi козака чути гамiр. Перед вiкнами на вулицi гурти
людей. Часом хтось приходить новий, чи вiддiляється й вiдходить. Дехто йде
вуличкою до Левинських. Швидко проїхали санки, запряженi парою гарних
коней з балабонами. Хата роздiлена на двi кiмнатi. Вiкна вiд дороги
завiшенi серпанковими завiсками.
- Зайдiть до кiмнати,- сказала Вiрка. Володько зайшов. Бiля столу
сидiла Ганка. Нероздягнута, так як її перед тим вiн бачив. Володько не
виявив нi здивування, нi радостi. Звичайно привiтався. Вона була також
поважна й байдужа.
- Я хотiла тебе бачити,- сказала вона,- Ще вчора почула, що ти
вернувся... (Коротка перерва. Вiрка в цей час вийшла). Ти здивований?
- Нi, Ганко.
- Я вже два тижнi Йонова.
- Знаю.
- Так сталося. Я...- Вона опустила очi вниз. Довгi вiї прикрили їх. - Я
не знала, як все буде... - Мова її затиналася. Слова виходили нерiвне.
Володько присiв на лавi, заложив руки в кишенi й витягнув ноги. Дивився в
ЇЇ обличчя.
- Все добре, Ганко... Так,- сказав Володько.- Ти добре зробила. Я не
маю нiчого сказати. Те, що мiж нами було? Ну, Боже мiй... Так буває не раз
i не тiльки з нами. Життя обертається й все обертає з собою...
Ганка мовчала. Володько встав.
- Я мушу йти,- сказав вiн.
Ганка пiдняла на нього очi. її погляд можна було читати... Такий вiн
був виразний i ясний. Вiн казав: ще почекай, ще не все сказано. Але слiв
не було, i Володько намiрився вийти. Навiть не подаючи руки. Вже на порозi
почув:
- Володьку!
Вiн повернувся й зупинився бiля одвiрка. Допитливо дивився на неї.
- Я хотiла тобi сказати... Вчора Йон був дуже сердитий... Дуже
сердитий. Ти його оберiгайся.
В той час у сiнях хтось застукав. Чути рiшучi, енергiйнi кроки. Ганка
швидко привстає. Вона когось пiзнала. Так. Швидко вiдчинились дверi, i
увiйшов Йон. Володько не встиг вiдступити в другу кiмнату. До того вiн i
не мав намiру це робити. У хатi робилось темно. Першу хвилину Йон не мiг
роздивитись, хто є. Вiн ще раз обтупав снiг на чоботях i швидко
проговорив:
- Є хто? А-а, ти?.. Дядько є? Кинув погляд далi й побачив Володька. Це
Йона здивувало.
- Здоров! Що тут робиш? Бавиш мою жiнку? - сказав вiн енергiйно.- Це
добре. Старе приятельство... А де дядько? - звернувся знов до Ганки.
Ганка була схвильована, але вiдповiла спокiйно:
- Дядько з тiткою на хрестинах.
Володько насторожився. В його вухах звучали ще останнi Ганчинi слова. I
ось перед ним сам Йон. Високий, дужий сердитий. Нi. Вiн не сердитий, але
прудкий i енергiйний. Вiн зробив кiлька крокiв до Володька, круто
повернув, швидко присiв, але по часi встав знов. Володько слiдкує за ним
очима. Ось вiн пiдходить щiльно до Володька, руки має в кишенях, очi
мружить, уста кривить у в'їдливу усмiшку.
- Ти мав би бути сьогоднi в Рони,- процiдив вiн крiзь зуби.- Один з
iдiотiв буде справляти "перемогу"... Ха-ха-ха! - зайшовся вiн зненацька
реготом.
- Ти мене вважаєш за великого дурня,- спокiйно вiдповiв Володько.
- За середнього... Йди, йди, голубе... Будь свiдком, як стiкатиме
гiркою чаркою Ронова земля в Кiндратове черево. Iдiоти думають, що це
"перемога"... Рятують себе шахами, кооперацiєю... Все одно... Що вже гниє
- згниє.
Володько дивився йому на прю. Коли той скiнчив, вiн йому вiдповiв:
- Ех, Йоне, Йоне!
На це Йон:
- Ха-ха-ха! - засмiявся так само в'їдливо, обернувся й вийшов. Дверi за
ним брязнули. Ганка зiсталась на тому самому мiсцi, що й була. Вона уважно
слiдкувала за обома. Її зiр перескакував з одного на другого.
Володьковi ця сцена здавалася дивною. Так, нiби хтось її пiдготовив.
Але Йонiв смiх загачив його. Йому було прикро, що той кпиться над ним.
Так. Це кпини. Йон чує у всьому свою силу. Володько проти нього хрущ.
- От... Бачиш,- впало два слова. Це проговорила Ганка. Володько
повернув до неї голову. У хатi вже настiльки стемнiло, що на вiддалi видно
її тiльки загально.- Вiн такий завжди,- казала вона.- Я сама його боюсь. Я
його боюсь. Meнi здається, що вiн мене один раз задушить... Думаєш, вiн ,
любить мене? I ... Нi. Менi це боляче... На другий день по весiллi я
вiдчула це.
- А було весiлля? - запитав Володько.
- Не в церквi... Вiн не захотiв. Ми тiльки записалися в волостi.
- I ти згодилась?
На цей запит не було вiдповiдi. Хвилинка тишi. За стiною в козака
вибухнув регiт. Потiм регiт втих, щось нiби впало, вдарилось об землю.
Потiм почувся крик, i перед вiкнами побiгло кiлька людей.
- Б'ються! - викрикнула Ганка, Вона пiдбiгла до вiкна, потiм вибiгла
надвiр. Володько не хотiв показуватись мiж люди. Вiн дивився через вiкно.
Було видно натовп людей, рух, чути невиразнi вигуки. Всi тиснулися до
порога крамницi й далi їх вже не видно. Але це тривало коротко. Ось вивели
пiд руки Йона. Вiй сильно шарпався, але кiлька дядькiв мiцно його тримали.
Навколо них великий натовп людей, а мiж ними видно Ганку. Володько залишив
своє мiсце, заднiми дверима вийшов на подвiр'я, обiйшов хату й зупинився
збоку на дорозi. У дверях козакової крамницi все ще товпляться люди, але
що там сталося, не можна бачити. Отам стоїть Вiрка. Володько покликав її.
- Йон побив козака,- сказала вона.- Зайшов до крамницi... Там були
люди. Йон почав придиратися. Каже: ви козак? ви козак? Ви, каже, не
соромитесь в'язатись?.. Козак, а гне шию... Тут вiн сказав погане слово.
Люди засмiялися. Козак йому сказав; "Йоне! Вийди з моєї крамницi". "Як?" -
крикнув Йон. Трiснув козака в вухо. Козак на нього. Перекинули прилавок,
розбили лампи. Йон схопив пляшку й вдарив козака по головi. Той впав...
Йона схопили й повели.
Смеркало. Володько покинув Вiрку й пiшов дорогою.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353