.. А не бiйсь... Як виходили з дому, не думали, що будуть там
робити"...
Володько йде мiж табором, збирає розкиданi купки зiм'ятої соломи,
полiнця дров, бляшанки з консервiв. Все це зносить до свого табору. Йому
зовсiм не смутно. Навпаки. Це нагадує якусь фантастичну пригоду з
книжок... Може, це вони в якомусь татарському полонi, насильно вирванi з
рiдних гнiзд. А може, вони плили розбурханим морем, корабель їх розбився,
а вони змушенi були пристати до якогось берега дивовижного царства, де
весь народ жиє на возах. I тому вони мусять якось рятувати себе, знаходити
вихiд зi становища, давати собi раду.
Ось Володько назносив уже чимало соломи. Можна буде розсгелити її, i
всi спатимуть солодким сном на м'якому леговиську пiд ясними далекими
зорями. Ось у нього купка дров, якась бляха, досить для кожного консервних
бляшанок.
Почекайте тiльки трохи. Вiн ось побiжить до он того воза i позичить
головешку з огнем. То добрi люди... Просимо, просимо. Вiзьми собi... Вогню
ми, дяка Боговi, не купуємо... Божий дар...
Володько несе головешку, iскри навколо, мов золотi бджоли, мотаються i
зникають, не долетiвши до землi. Дiвки бачать, що вiн працює - почали й
собi рухатись. Кожна за бляшаночку i давай корови турбувати. Тi вдiлили
їм, скiльки могли, теплого молока. Хлiб є, м'ясо є.
Ось Володько вже колiнками рачкує, виставив полатану сiданку догори, а
носа мало не до головешки приложив. Зi всiх своїх сил дме на жар,
приложивши до його зубiв пучок соломи. Ось дим пiшов i просто клятий до
очей преться. Володьковi очима й носом дещо мокрого потекло, але на те ж
йому кулаки данi, щоб мiг вiн його як слiд пiдтерти. А до того можна мiцно
шморгнути носом i "бодай ти згорiло" вiд щирого серця вилаятися.
Огонь радiсно бризнув. Володько зривається на ноги i дивиться вниз, мов
переможець. Трiски, вiдламки з возiв, якiсь, Бознаким викинутi, кусники
дерева виявили з себе найкращу поживу, яку огненнi язики смакували з
найбiльшою насолодою.
Дiвки злазяться зi всiх бокiв, оточують огонь i грiють ноги. Їх обличчя
поволi яснiшають. Їли хлiб з м'ясом, пили молоко.
Володько не буде отак собi сире молоко пити. Вiн ось має чудесну бляху,
яку знайшов отам коло московського обозу. Положить її, поставить на неї
консервну бляшанку. Ну, ось бачите. Огонь горить i молоко пражиться. А
хiба йому язик втече, як трохи почекає.
- О, о, Володьку! Молоко перевернулось!.. А бодай ти згорiла, сама
бляхо! Не треба її лаяти, бо вона й сама згорiла. Як може чоловiк знати,
що та бляха з якогось такого залiза, яке (халєра паршива) взяло та й
згорiло. Бляшанка провалилась, перекинулась. Молоко все на вогонь... Ах!..
Володько рятує огонь. Коби хоч вогонь був, а вiн уже якось переспить цю
нiч i без молока. Кладе солому, сухi трiски... Огонь прорвався знов, i
знов весело вiд нього стало. Молоко шипить собi по землi, яка поволi
втягає його в себе.
Кузьмова червонощока й кароока моргуха Христя реготом зайшлася.
Володько глянув на неї недобрим оком. Чого то, мовляв, скалити зуби...
Але вона не тiльки реготала. Нi. Вона взяла свою бляшанку, пiшла мiж
корови. Тi, небораки, також тут навкруги скупчились, жують широкими губами
i з байдужими очима, думають, мабуть, до безконечностi дурну думу. Скоро
зациркало у бляшанку пружними струмками молоко, i по хвилi Володько знов
примощував до огню свою порцiю. Вперся. Раз казав, що сирого молока не
п'є, то, значить, не п'є... I на цей раз таки перепер. Молоко закипiло, а
Христя по-своєму радiла також. Хто знає, чи й не сподобався їй отой самий
дивачок Володько... Хто знає...
Вечiр не забарився довго. Огнi у таборi поширились, пояснiшали. При
сусiдньому вогнищi сидить на комердяцi сухий довгов'язий дядько, курить
люльку i плює в огонь. Володько покинув дiвок i пiдiйшов до нього.
- Я знов до вас. Бачите, ми вибрались з дому з худобою наперед... Нашi
завтра приїдуть... Нiчого з собою не маємо... Чи не сказали б ви менi,
дядьку, де тут дрова на вогонь беруть...
Дядько не вiдповiв одразу. Нi. Вiн перш усього вийняв з рота люльку,
сплюнув, приплющивши очi, в огонь, повернув голову до Володька.
- Що? - проговорив уривно. Володько мусiв ще раз повторити своє
прохання...
- А ти ж вiдай?..
- З Тилявки?.. Хм... А далеко там вiйна?..
- По правдi сказати, не знаю. Як ми виходили, кажуть, за Крем'яйцем ще
була?
- Еге? Тьху! - i затягнувся. Володько нiяковiє. Якийсь дивний
чоловiк... Жiнка його, що проказувала "Отче наш", мабуть, спить. Дитина
також, мабуть, спить. А вiн от сидить i журиться, а може, й не журиться,
бо ж вираз лип" його не сумний. Вiз з будою стоїть. Коло нього пара коней
i корова. Пiд возом цебрик. До полудрабка пiдвiшена дiйниця.
- Є у тебе отець? - зненацька, не виймаючи з рота люльки, проговорив
дядько...
- Є,коротко вiдповiв Володько.
- На вiйнi?..
- Еее, де там...- заперечив Володько так, нiби йому навiть i в голову
не йде, як його "отець" могли на вiйнi бути...
- А брат є?
I чого вiн хоче? Нащо йому все знати?
- Двох маю...
- На вiйнi?..
- Дома. Старшого, певно, скоро заберуть...
- То ти щасливий. Усi дома... А я от думаю... Сиджу i думаю. От як
навкруги багато люду... Все люди, все люди... А я... Мав i я, голубе,
трьох синiв. Забрали. Сеся, що в будi, невiстка з дiтинов. Ади, семий рiк
має... Старшого мого... Десь, кажуть, нiби в полон попав i на Сибiр
погнали... В Сибiр... Меншi обидва самi пiшли... Хотiвєм, єк то кажуть, в
люди вiвести... Хотiвєм, ади, свiт показати їм. На гiмназiю до мiста
пiслав. Ет! - i старий махнув рукою...Училисi. Прийшла вiйна. Оба, диви, у
сiчовi стрiльцi подалися.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353