.. А каменю
потребували багато. Навколо всi села кинулися ставити кам'янi будiвлi -
клунi, хлiви, льохи... Цiла велика пiдгора зрита отими "кар'єрами", а
величезнi багатосаженнi стоси камiння стояли скрiзь, чекаючи покупцiв.
Матвiєвi ще та невигода, що треба дуже далеко ходити. Верстов десять, а
то й бiльше в обидва кiнцi буде. Устаєш - ледве на свiт благословиться, а
вертаєш пiзно смерком.
А скiльки подереш одягiв, постолiв... Чобiт до камiння не настачив би.
Як на вогнi, усе горить, бо камiнь же, вiдомо, який.
Розумiється, що в такi днi до батька не пiдходь. Вiн злий, як голодний
вовк. Прийде, худобу огляне, наверещить, як тiльки щось не по своїй
вподобi зауважить, попоїсть i спить тяжким сном, мов отой камiнь, який вiн
ламає. Уночi хропе на цiлу хату. i так день за днем, день за днем. Дома
рiдко коли буває, хiба в недiлю. Та й їсти не дуже є що. Годовану льоху
продав. Цiлу Пилипiвку пiст. Хлiб iз цибулею та олiєм. Картоплю з огiрком
та пiсний крупник. Цiлий тиждень не обiдає Матвiй гарячого. Зав'яже йому
Настя вузлик i тим обходиться. Правда, на харчi вiн не вибагливий. Що йому
"стара спартолить", те вiн i їсть. Але стара не жалувала йому нiчого, хоча
нiколи не було мiж ними повної згоди. "Гризуться" мало не щодня i то за
всяку дрiбницю. Трапляється, що й до колотнечi доходить. Тодi на хуторi
стає дуже гармидерно. Кричать усi, властиво кричить тiльки Матвiй, а решта
плаче та лається.
Дiти нидiють вiд сиднi та поганих непоживних харчiв. "Завше те саме й
те саме",- скаржиться Володько.
- А що я тобi? Марципанiв дам, чи що? - насварить мати. I Володько
мовчить, бо ще й дiстане за "велику губу".
Вiн зблiд. Чуприна завжди розчухрана. Букварець його порядно
обтрiпався. Совається цiлими днями з ним по полу та печi. Але зате вмiє
вже багато. За всяку недотепнiсть дiстається йому вiд Василя. Називає його
ослом, дурним, щипає за вуха, смикає за чуприну, виробляє з ним усе те, що
робив у школi вчитель iз самим Василем. I Володько не суперечить, не
противиться, а терпить. Що ж... Учитель.
Найтяжче йому давалися склади. Букви то дуже швидко затямив. А тi: ми-а
- ма, ми-а - мама - нiяк капоснi не хотiли слухатись. Ще "мама" то
сяк-так. Але вiзьмiм отаке:
бе-у - бу-к - бук... Ве-а - ва, разом "буква", до цього ще треба додати
р i тодi нарештi вийде слово. Нелегке завдання.
Але Володько мучився, терпеливо переносив Василевi кпини та прозивання,
i за короткий час вони досягли значних успiхiв. Володько вмiє читати,
писати каракулi. Вiзьме дощечку, напише щось i до Хведота:
- Що то я написав? - питає,
- А хiба я знаю?
- Тут написано: Хведот порося... - i Володько смiється, а Хведот
скаржиться матерi.
- Маамо! Володько мене б'є...
- Ах, ти. Ну, чекай,- нащ' ти брешеш? - i Володько робить грiзний
вигляд.
Мати щось там на хатi порається, товч мiшає, чи миє картоплю:
- Ну, ну там... Я вам дам... Не сидiть-но менi тихо,- сварить вона на
дiтвору.
"Боже, коли б та вже весна швидше. Може б, отут не гиркались",- думає
вона.
Володько кидає Хведота i бiжить до вiкна. Вiкно замерзло. Квiтчастi
ласицi розмалювали шиби i через них нiчого не видно надвiр. Навiть
подвiйнi вiкна, i тi замерзають. Володько дихає на скло, видихує маленьку
плямочку чистого i витирає пальцем. Скло пiд пальцем пищить.
- Володьку! - гукає мати.- Як вичавиш шибу, то я тобi пальцi пооббиваю.
- А дайте менi чоботи, то не буду,- каже Володько.
- Ну, ну, ну! Он як прийде батько, то вiн з тобою пожартує...
- Дайте, дайте, мамо,- просить вiн таким нещасливим голосом.
- Що ти хоч? - кричить мати.- Куди ж, ледащо, полiзеш? Там тебе
хуртовина завiє. Я мушу он води худобi принести, до льоху пiти, дров
принести, у хлiвi пiдстелити,- починає вичитувати мати. I Володько знає,
що поки вона все те зробить, то й вечiр прийде. А йому так дуже хотiлося б
на годиночку надвiр, так дуже. Там мороз, але добре вкутавшись у мамин
жупан, насунувши батькову вовнянку та обмотавши добре хустою шию, хiба
змерзнеш? Зате вiн побачив би, якi вже високi замети, що робить лiс, луг,
рiчка. Цiлими тижнями не бачить їх.
- А як все поробите, то дасте? - пробує вiн вже використати останнi
можливостi.
- Ну, тодi дам...
I Володько далi нудиться, вигадує всячину, пробує що-не-будь з Хведотом
заграти, щось iз казки. Володько буде вовком, а Хведот лисом. Або нi.
Хведот вовком, а вiн лисом. Вiн буде їсти рибу, а Хведот має прийти i
питати: "Що ти, кумонько, їси?" А вiн вiдповiдатиме: "Рибу". А тодi
Хведот: "То дай менi, кумонько, риби". Володько скаже: "Iди собi, кумоню,
налови. Я ось наловила". "Де ти наловила?" - має питати Хведот. "А там в
ополонцi, на ставу",- навчає Володько.
А все це роблять на полу. Це має бути замерзлий став. В одному мiсцi
розсувають дошки так, щоб була ополонка.
Одягнутий Хведот у штанцi з камiзелькою та прорiзом ззаду. Через прорiз
вилазить ворочком сорочка. Володько ще бiльше висмикне її i це має бути
вовчий хвiст. Намуштрувавши так Хведота, вiн починає його навчати далi, як
то ловити рибу:
- Пiдеш на пiл, всадиш хвоста. Оце твiй хвiст,- i смикне його ззаду за
сорочку.
- Не тягни так! - скаржиться Хведот.
- Отож всадиш хвоста в ту он щiлину i приказуй: ловись, рибко, велика i
мала! I так наловиш.
Хведот нарештi зрозумiв, i гра починається. Коли Хведот iде до
ополонки, стромляє у неї хвiст та сидить i покрехкує,
Володько миттю лiзе пiд пiл i бере за сорочку.
- Вовись, вибко, вевика i мава,- шепеляє Хведот. А Володько починає
знизу тягнути за ворочок. Хведот хутко це помiчає i починає пручатися та
хоче встати. Але Володько тягне сорочку додолу так, що Хведот змушений
сiсти на полу i починає кричати.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353