Скорше. Я буду
чекати... На наших не дивись. З Iльком я не говорю. Я в нього все одно не
буду.
Вона провела його в сiни, потiм до порога, далi на двiр, хотiла ще
далi, але вiн не пустив.
- Змерзнеш... Вернися...
Але вона тримала його обома руками...
- А ти трошки мене обiйми, i я не змерзну... Ну, от... Боже мiй, Боже
мiй !..- I вона урвала слова. Вiн горнув її до себе щиро, обережно. Вона
тулилася цiла, мовчки, з запертим диханням, пiдсилена й одночасно непевна.
Нiч темна, передвесняна з приморозком. Небо чорне, густо втикане
великими зорями. Густi обриси дерев закривали обрiї, робили затишок i
творили спокiйний куток, де загорялась знов пригасла любов, готова ось-ось
спалахнути ще небувалою пожежою.
Пiсля того Володько мав добрий настрiй, I днi були гарнi. Свiтило
сонце, гинув не тiльки снiг, а й лiд. Мiсцями земля, протряхала й сiрiла.
Горобцi радiсно цвiрiнькали, стрибали, купалися в брудних калюжках. Пiвнi
виводили свої родини на городи, високо пiднiмали гордi, оздобленi голови й
дивилися, чи все кругом в порядку. Час вiд часу вони уважали за потрiбне
затрiпати крилами, витягнути шию й голосно на цiлу околицю затягнути своє
"кукурiку". Це для того, щоб i сусiд його чув i заздрив йому... А
заспiвавши, довго вслухались, чи не почують гiдної вiдповiдi, й при тому
кидали оком на всi боки та похитували "коралями"...
Люди почали ходити говiти. Тi, що мали бiльше часу, й побожнiшi не
бажали тягнути сповiдi до останнього тижня. Йшли "до запису", чекали своєї
черги й кожного вечора слухали вечiрню... Настя також говiла. Потiм буде
тiснота, а до того не буде часу. Вона кожного вечора надягала свого
критого чорним сукном кожуха-бекешу i йшла до церкви. Сповiдав молодий
пiп, що заступав хворого о. Клавдiя.
Матвiй все вiв своє господарство. Як добрий капiтан корабля, так i вiн
не покладав нi на кого надiї, а вiв сам свiй корабель. Вiн думав за те й
за iнше; там щось поправляв, там готував до весни якесь начиння, там
виносив на сонце пашню чи одежину. Мов добрий годинник, вiн iшов кожний
день, кожну добу за заведеним порядком, не дивлячись нi на болi, нi удари,
що сипались на його стару голову. Вiн iшов спокiйно, певно й рiвно. Хай
там що робиться, а вiн тут на своєму... господар i пан. Його око завжди
дивиться за господарською машиною й тiльки помiтить маленьку перешкоду -
вiн iде, торкається вправною рукою й усуває її.
А Володько, крiм читальнi, куди кожного вечора ходив, зайнявся
писанням. Що вiн писав? Хто може сказати. Пише. Папiр, чорнило, перо...
Щось там, на краєчку стола сидить i пише. Чи є хто в хатi, чи нема,
найкраще ввечерi. Нi батько, нi мати, нi тим бiльше Хведот не питали, що
то буде. Колись питали, й що ж? Наговорив, наговорив, а хто то второпав.
Хай, зрештою, пише. Iнодi вiн пише вiд самого ранку... Прилипне до того
столу й не вiдiрвеш. Аж вечором якось встане - червоний, майже п'яний,
нiчого не говорить, їсть, що дадуть, i вiдходить...
- Ах, Боже, Боже... - таке зiтхання виривається в Настi i, коли вона в
церквi, вона дуже довго молиться за сина. Так так... Дуже довго... Вона
так за нього боїться, бо ж... Господi Та ж що з нього вийде? У цiлому селi
нема такого. I то власний син... Мати Божа, з тим чорним, скорботним
обличчям! Охорони його й поведи по добрiй дорозi Хай не зiйде на безпуття.
Мати Господа мого,- благаю тебе я, грiшна й недостойна !..
Молитва матерi мусить бути вислухана. Нема Бога, щоб не почув її...
Мати... Вона вкладає в молитву огонь своєї могутньої любовi, краплини
кровi свого серця, свої гарячi сльози, цiлу, як є, себе... Нема бiльшої
iстини, як та, що вложена в слово Мати, з якої вiдходить навкруги все,
обняте життям.
Одного дня Володько захотiв до мiста. А чого? Iду i вже... Вiн потребує
на пошту... А що дорога розбита, що грязюка по колiна й що дома нема
зайвого гроша, йому байдуже. Батько довго монявся в своїх хустинках, де
хороняться вузлики з грошима... Потiм дав синовi вiдчепного пiвзлотка. Син
подивився, взяв, але не сказав нiчого. Вiн переконаний, що це йому мало, а
хто йому дасть тi десять чи кiлька грошiв, що будуть йому бракувати. Але
казати щось батьковi нема вiдваги. Батько за нього вже стiльки наплатився,
що йому прикро.
Дорога дiйсно погана, але не стiльки, щоб не можна йти. Хто потребує -
йде. Ноги грузнуть у розмерзлу землю, ковзаються... За чобiтьми тягнуться
закарвашi болота... Ну... Воно погано... П'ятнадцять кiлометрiв на пошту,
цiлий день - туди й назад... Але як треба...
Володько вже великий парубок, а виглядає цього дня, як дитина. Вiн
ступає по болоту, нiби за те йому заплатять, нiби вiн дiйсно пiймає те, що
бачить перед очима... Те, щось велике, не означене нiякими словами,
невловиме й неуявно далеке... Слава його манить. Цього не можна казати.
Нiхто не смiє на землi знати, що й Володько хоче бути славним... Матвiїв
син... Запханий в якийсь куток на землi... Трохи зацькований, зо всiх
бокiв обставлений сторожею. Ах, яка та дорога брудна, грузька й далека...
Але кому треба...
На поштi сердита (обов'язково!), гарна панночка кинула Володькiв
пакуночок назад.
- Полєцони? Шестьдєсьонт гроши!
Вiн це знав. Лист тяжкий, а так звичайно пустити його не можна... Можна
б ще зайти до Лазюка. Тих десять грошiв... Позичить. Давно в нього не був.
Соромно заходити. Вiн, нiхто iнший, казав Володьковi: нема там України, а
той не послухав. За один неповний рiк людина може багато пережити й багато
навчитися.
Лазюка нема дома. Стара господиня сказала:
- Посидьте. Вiн на лекцiях... Зараз прийде. Подивилась на стiнний
старий годинник i додала:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353