.. Не хотiв би iнакше. Хотiв, щоб було то його за всiма
правилами...
А Володько все йшов i йшов. Цiлий день. Через лiс - просто так, як
бачать очi. Часом тiльки виходив на дорогу. Дорога пiщана, копка. Пiсок
розiгрiвся сонцем i пече в ноги.
Самота викликає безлiч думок. Пригадуються минулi роки. От тут не раз
iшов, отам спочивав. Знає, коли i як то було. Пригадує виразно той настрiй
приємно-меланхолiйний, бо йшов переважно восени, коли спадало листя та
шелестiло пiд ногами. Завжди з радiстю йшов туди, на пiвнiч. Там все-таки
якось iнакше... Завжди це виразно вiдчував.
Трохи iнакше i тепер. Весна, все зелене, спiвають птахи. В сосновому
борi сильний запах живицi. Сам вже не той - майже мужчина з довгими ногами
й мiцними м'язами. За собою лишив село, а там його любов. Ось вийде вона
сьогоднi в село й нiде його не побачить. А вечором також даремно чекатиме.
Так воно тепер. I багато воно тепер змiнилося. Навiть дерева, здається,
не тi... I небо... Не так промовляє до тебе, iнакше дивиться, не тi думки
викликає. Аж дивно, яке то було тихе життя. I верби, i бiла хатка, i
лагiдний захiд сонця... Зорi з неба лагiдно дивились. Де те все дiлось
тепер? Нiчого нема. В очах все ще розбурханi хлопцi, спiв учорашнього
вечора, сердитий Йон. З його уст вискакують слова, мов жарини. Кожне
болить i пече. Знов тi рiзнi уряди. I тi також сердитi. По всiх мiстах при
бюрках люди, й нi одного лагiдного обличчя.
Чим далi йшов Володько, тим бiльше пробирала втома. Перш усього ноги.
Вже вiд Зеленого Дуба почали поболювати. Коли вийшов за Мости, болiли
зовсiм. Але йшов. Сонце ховається, а спереду шмат дороги.
Поки вибрався з лiсу, настала темнота. Повiяло рiдним вiтром. Все-таки
це багато значить. Тут воно не так. Ось i дерманськi поля. За цей час, що
їх не бачив, вони ще бiльше промовляють до душi. Йшов, трохи похитувавсь,
але знайомi, дорогi мiсця надавали сили й бадьоростi. Пiдходив до того
мiсця, де народився на свiт. Глибока нiч. За кiлька годин буде ранок. Все
навкруги спить мiцним сном. Iшов стежкою "вiд Могили" через поля до
Запорiзьких городiв. Оточенi високим живоплотом, сади стоять непорушне в
темнотi, мов чорнi, фантастичнi замки. Стежка хвиляста, втоптана. По нiй
не раз колись бiгли його малi, дитячi ноги. По нiй не раз ступали ноги
його рiдної матерi, дитячi, коли ще його зовсiм не було на цiм свiтi. По
нiй ходили його дiди й прадiди... Навкруги старi, виробленi, сполосованi
на вузькi нивки, поля. Межi бiжать, мов двi колiї дороги, одна коло
другої, i там зараз на пригорку зливаються. Тiсно тут тим полям. Вузькi,
тонкi, мов черви, сповзлись пiд самi городи й, здається, домагаються, щоб
їх визволити з цiєї тiсноти. Виразно чути їх пригнiчену мову, їх тяжкий,
безупинний стогiн.
Зате сади чудовi, розлогi, обсадженi вiд захiдних вiтрiв живим
розрослим плотом. Непроглядно густо сплелось грабове, липове, ясенове
пруття й творить високий зелений мур. Отам на розi, мов вежа, зiп'явсь
догори тонкий, пiдчухраний ясенок. Ряд старих, череватих черешень, нiби
фортецi, потужно стоїть i хоронить тi мирнi, спокiйнi рядочки яблунь, що
вже давно одцвiли й поволi вагiтнiють. Нiякий вiтер не прорветься туди...
Вдарить з розгонного поля, строщить крила й ляже тут пiд мурами.
Володько пройшов дорожиною пiд живоплотом, а пiсля звернув направо у
вузьку, закриту садами вуличку, що веде аж до брами подвiр'я. Колись тут
бавились дiтьми. Отам за брамою ховалися. На тих широких дверях та стiнах
малювали крейдою або вуглем страшного Дiда-Рачинця. Приглянувшись вдень,
напевно, можна помiтити тi дивовижнi малюнки. Вiд брами вбiк, мiж хлiвом i
шопою, вузенькi, темнi суточки. Вiд Тетяниного саду вiдгородженi плотом i
зарослi густою бузиною. Там колись Володько провалився в яму. Це рештки
дiдiвської гончарнi, що були прикритi й забутi...
Вiд брами просто дорога на подвiр'я "Панка" Iвана, а налiво "до
дядька". Великий, мурований з каменю хлiв. Фацiят з дверцятами, до яких
приставлена драбина. На хлiвi сiно, там влiтку сплять. Там i Володько спав
колись.
Володько звернув на подвiр'я. Проти нього стояла велика бiла, крита
чорною бляхою хата. Направо шопа, налiво клуня й свининець. Здоровенна,
широка яблуня й сливовий садок заступили пiвнiч. Перед вiкнами хати
широкий квiтник i розлогий, молодий горiх. Прокинувся старий собака Дунай.
У дядька вiд давна-давен всi собаки звуться Дунаями. Володько пам'ятає вже
два Дунаї... Собака кiлька разiв ледачо брехнув, але пiзнав Волоська,
пiдбiг до нього й почав розмахувати товстим, кудлатим хвостом. Володько
погладив його по головi.
- Ну, що, старий? Ще служиш? - сказав уголос. Дунай не вiдповiв нiчого,
але виразно дав знати, що йому мало одного хвоста, щоб висловити своє
вдоволення.
Тут, де тепер стiжок соломи, стояла колись старенька, кривобока хатина.
Та широка яблуня вже й тодi закривала її, мов хмарина. Там народився
Володько. Там вперше побачив свiтло сонця... Звiдсiль вийшов у свiт,
обiйшов шматок життєвої дороги, але це мiсце завжди тягне, мов магнiт...
Дороге, благословенне мiсце на землi... Далеко вiд великих шляхiв,
заборсане в садах, крутих ярах, але його здалека видно, куди б не пiшов...
Де б не був, думки завжди до нього вернуться... Тут страждала мати муками
пологiв... Тут вперше забилось твоє серце... Тут вперше промовив слово...
Величне, рiдне, святе матiрне слово.
Благословенна будь! Прийми вiд меве тепле, добре слово, Рiдна Земле! Ти
дала менi його через уста, через серце моєї матерi... Вертаю. На! Кладу у
стiп Твоїх, Пренепорочна i Свята... Я бiльш нiчого не можу дати.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353