Його приневолює до поважностi надзвичайна хвилина. Зворушливе,
дивовижне, надзвичайне дивовисько, яке пройшло перед його очима, це вiйна.
I от тепер вiн ступає по тих мiсцях, де кожний камiнець кричить вiйною. По
дорозi валяються розбитi вiйськовi вози, рiзнi речi, набої. По полях
розсипанi ями вiд стрiлен, що рвались.
Почаївський лiс. Старi товстючi дерева. I тут помiтно вiйну.
Розторощенi стовбури, укриття. Порозкиданi, зiпсутi речi.
У лiсi дещо прохолоднiло. Йдеться легше. Жарти i смiх стихають, бо ще
пiвгодинки, ще пара кiлометрiв, i перед очима Почаїв. Виходять на взлiсся.
Всi зупиняються, стають навколiшки, хрестяться. Володько в полонi
враження. Вiн хреститься також. Перед очима велетенська, маєстатна постать
лаври зi всiма її будовами. Володько безлiч разiв бачив її на малюнках i
от аж тепер нарештi бачить її власними очима. Це вона, та гора, де "пасли,
пасли пастирi, пасли овци на горi, та й увидiли Божу Матiр на скалi". Це
тут змагалися здобути святиню турки, що впали жертвою кари Матерi Бога.
Сила враження, вiри охопила й узброїла його. Вiн бачить лише
великанську бiлу, залиту передвечiрним сонцем святиню, до якої впродовж
вiкiв зi всiх куточкiв його рiдної землi спливали люди, щоби бодай тут,
разом iз водою зi "стопи" Матерi Бога, зачерпнути пiдсилення вiри - єдиної
опори жорстокого селянського iснування.
0н клячать гурти в бiлих свитках i постолах. I цi сiрi розчухранi
постатi, з цiлими горами клункiв на плечах, бозна з яких лiсiв i багон,
принесли на показ свiтовi свою бiду, свою темноту. Он стоять вони
навколiшках, i їх безбарвнi очi горять великою вiрою.
Вiра. Страшне недоторкане слово. Над свiтом вiйна, над свiтом пожежа, а
вони клячать у поросi. Якi сили пiднiмуть їх iз того пороху й уведуть у
храм, де зустрiне їх усмiхнений Бог i скаже їм: встаньте! Ви образ i
подоба моя! Огляньтеся на себе i пiзнайте своє вбожество, вiднайдiть у
собi гiднiсть мого найкращого творiння, яке я назвав найкращим iм'ям.
Встаньте i будьте самi собою!..
Вдарив велетенський дзвiн; i вiд його громового рокоту затремтiли люди,
дерева, земля.
- Ну, люди! Вже час! Вставаймо!
Серед глибокої тишi, пiд звуки велетенського дзвону слова тi видаються
закликом.
Всi встають, назувають на ноги взуття i йдуть. Все ближче i ближче
лаври. Все ближче i ближче мета. Все потужнiше гуде великий дзвiн,
розтягаючи своє бамкання геть навколо, як далеко сягне око.
Приходять. Скрiзь люди. Шукають мiсця для нiчлiгiв. Багато хат
розбитих. Знаходять одну хату, де їх приймають. Ще не оправлена вона вiд
вiйни як слiд. Новi дверi, новi вiкна, полатаний помiст. Меблi зганянi. На
стiнi стародавнiй з тягарками годинник. Чоловiк, жiнка, двоє русявих,
живих малих. Мандрiвники займають передню кiмнату i розташовуються по
помостi.
Перед спанням iдуть "на вечiрню". Зi страхом i трепетом вступають пiд
зводи велетенського храму, де розноситься спiв, ладан, золотий вiдблиск
сяйва свiчок i електрики. Он золота iкона над стопою. Онде-о тi вiдомi з
чистого срiбла дзеркала. Кажуть, нiмцi пiдмiняли їх. Онде мiсце, де стоїть
чудодiйна iкона Матерi Божої. Пiд нею милицi людини, що колись належали
калiцi, який вiрив i одужав. Малюнки чудес, якi сталися тут, на цьому
мiсцi.
Володько на деякий час стає знов тим малим Володьком, який не має часу
нi молитися, нi роздумувати над усiм, що бачить. Вiн увесь увага, ввесь
переживання, ввесь уява. Розкiш святинi полоняє його, i треба все
оглянути, пережити нутром i затямити кожний непомiтний звук великої
душевної музики.
Другий день. Молодицi, дiвчата спiшать на ярмарок. Там буди з всiляким
дешевим крамом. Свистуни, гармоньки, кульчики, бляшанi хрестики. Юрби
дiвчат купчаться коло балаганiв, торгуються, купують. Он стоїть безногий
чоловiк iз катеринкою. На катеринцi папуга, що тягне "щастя". На хiдниках
пiд парканами янчать калiки, риплять своїми невибагливими струментами
лiрники. Висвистують свистуни, виграють на губних гармоньках, вигукують
продавачi.
Володько оглядає все, цiкавиться, але не знаходить для себе нiчого
гiдного уваги. Вiн кидає жiнок, якi захоплюються торгiвлею i пiднiмається
нагору, проходить брамою на лаврське подвiр'я. Там вiдчиненi образарнi,
книгарнi. Володько заходить до книгарнi. Вiн хотiв би купити якiсь книжки,
писанi по-українськи. Але таких немає. Книжки все русскi. "Святiтєль
Пiтiрiм Тамбовскiй", "Сергiй Радонєжскiй", "Серафiм Саровскiй". Он вiдома
"Откровєнiє воїна iз карiта". Бачить також "Ад i рай". Цi книжки нагадують
Володьковi дитинство. Не любить вiн тепер такого читання, але чомусь купує
"Ад i рай" i "Откровєнiє". Нiяково так вийти, не купивши нiчого.
Далi йде пiд дзвiницю, задирає голову догори. Висока. Мури якi! Сила
людська непроста рiч. Все зробить. Заманулося полiзти на дзвiницю. На
другому поверсi велетень дзвiн. Коли знiмали його i вивозили "вглуб
Росiї", пробили цiлу стiну. Тепер вона забита дошками, а дзвiн знов на
своєму мiсцi. Полiз далi, вилiз на самий останнiй поверх, туди, де стоїть
машина годинника. Вiйна зупинила його i вiн не рухається. Через дiрки в
його циферблатi нiмець слiдкував за руским. Розказували ж, що руский хотiв
з "орудiй" креснуть по дзвiницi, та побоявся грiха.
Тепер Володько сам висадив голову через дiрку i з острахом оглядає
далеку землю, всипану дрiбненькими людьми. Навколо у простiр летить зiр i
не бачить собi межi. Отам десь Галичина. Звiдтiль їхали дядьки, що
вiсьтали. Там Австрiя. I ще далi там багато держав i багато народiв.
Шкода, що зiр так близько сягає, що нема крил у людини, що сила не в станi
здобути того, чого прагне душа.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353