То ти б'єшся? - накинувся учитель на Володька.
Володько вiд хвилювання не може одразу вимовити слова, але згодом
витиснув:
- Неправда. Я їх не зачiпав. Вони хотiли вiдобрати мого карандаша.
- Да? - кричить учитель.- Ах, ви! Як ви смiєте вiдбирати вiд нього його
рiч?
- А чого вiн б'ється? - жалiється Радiон.
- Бився ти? - питає учитель Володька.
- Нi. Я сидiв отут i писав, а вони напали на мене. Учитель наказав бути
тихо i якщо будуть далi битися - усiх поставить на колiна. Хлопчиська
втихомирились i почався "урок".
На цей раз писали. Учитель написав на класнiй дошцi ряд паличок i
сказав, щоб кожний заповнив свою дощину такими паличками з обох бокiв. I
сам вийшов.
Хлопцi взялися до роботи. Кожний нагнувся над своєю табличкою i
старанно виводить палички. Першим записав свою дощину Володько. Хведотовi
не йшло писання зовсiм. Вiн написав кiлька кривих кiлкiв i це заповнило
цiлу його дошку. Володько рiшив йому допомогти, взяв його дощину, витер,
що там на нiй було, i вмить заповнив її своїм письмом.
Решта хлопцiв так само не зовсiм з честю вив'язалися зi свого завдання.
Стрiчки у них вийшли нерiвнi, палички кривi, в Омеляна вийшло мало що
краще, нiж у Хведота. Усi вони iз заздрiстю дивляться на Володькове
писання, а згодом Євген каже потиху:
- Ти! Дерман! Напиши менi, завтра дам плацка.
- Добре,-.згодився одразу Володько. Узяв його дощину i дуже скоро
заповнив її паличками. Це йшло йому без найменших труднощiв. Написав i
вдоволений - можливо, не будуть до нього чiплятися.
Iншi на це дивились заздрiсне, i їм захотiлось, щоб i в них було так
гарно написано. Почали облягати Володька. Той обiцяє принести пампушок,
той добрих яблук. Володько брав табличку за табличкою i заповняв їх
паличками. Хлопцi вдоволенi. Сидять i чекають учителя.
Увiйшов учитель.
- Ну, що? Написали?
- Написали, господiн учiтєль! - вiдповiли всi.
- Ну, ну... Побачимо. Покажи! Першим сидiв Володько, бiля нього Хведот,
за ними решта троє. Учитель переглянув Володькове писання.
- Харашо! - похвалив.- А ти? - до Хведота. Також похвалив. До Євгена:
- Ти вже старший. Хорошо, хорошо! Лiстопадський? - Радiон показав i
своє.
- Добре,каже учитель. Перейшов до Омеляна... I тут чомусь нараз
зупинився.
- А що це у вас усiх зовсiм однаково вийшло? - враз питає, дивиться по
всiх лицях, Володько вже хвилюється, Хведот почервонiв, мов буряк. Учитель
догадується.
- Хто писав? - питає.- Ти, Євгене?
- Нєт! Я нє пiсал,- мимрить Євген.
- Ну, а хто? Признаєтесь, не покараю, не признаєтесь - всi на колiна.
Малий Довбенко? Хто написав? Хведот устав i ледве вимовив вiд хвилювання:
- Воводько...
- А! Он як! Ну, що ж ти, Володько, тепер скажеш?
Володько встав i мовчить.
- Ну? Кажи! Чому не признався? Володько мовчить.
- Де ти так навчився писати?
- Дома,вiдповiв Володько.
- Чи ти не знаєш, що у школi кожний має сам за себе робити завдання?
Розумiєш?- Володько кивнув головою.- Ну, от. А тому, що не призналися -
дiстанете кару. Ви всi три на колiна! Ти, малий, (Хведот) до кута! А ти,
Володьку, стiй отут за лавицею, i стiйте, поки не прийду.- I учитель
вийшов.
Сумно стало у класi, а найгiрше Володьковi. Йому дуже прикро, що вже з
перших днiв його покарано. А до того, що хоча "стояти за лавою" вважається
найлегшою карою, одначе лавицi так зробленi, що стояти за ними дуже
невигiдно. Краще вже дiйсно стояти на колiнах. Євген, Омелян i Радiон
натомiсть нiчого собi з того не роблять, видно, їм це не первина, стоять
собi носом до грубки, щипають один одного, смiються. Хведот дуже поважно i
спокiйно стоїть у своєму кутi спиною до класу, його сiрi штанята залатанi,
на весь задок, великою бiлою латкою, а до того вони йому спадають.
По часi рипнули дверi. Учитель.
- Ну, досить! На мiсця! Будемо вчитися! - сказав вiн, вiдчинив шафу i
почав у нiй довго поратись. Володько, що сидiв спереду, може туди
заглянути. Боже, стiльки книг, повно книг - великих, малих, усiляких! На
однiй з полиць якась дивна куля на пiдставцi, що то може бути?
Учитель дiстав якусь картину, повiсив її на класнiй дошцi, пояснює, що
на нiй намальовано "Благословення дiтей Iсусом Христом", i оповiдає, як то
до Христа приходили дiти, як то старшi забороняли їм приходити, i як то
Христос сказав, щоб дiти прийшли до нього i вiн їх благословив. Потiм
учитель просив декого переказати змiст свого оповiдання, найкраще
пописався знов-таки Володько, найгiрше Хведот, i коли скiнчилась лекцiя,
на нього знов напав Радiон, що той так навмисне говорить, а що так казати
на Христа є грiх.
Хведотовi недалеко до плачу, Володько не на жарт сердиться.
- Ви поганi хлопцi,- каже вiн,- Чого ви до нього чiпляєтесь? Бiльше я
вам нiколи нiчого не зроблю!
- А навiщо вiн так на Бога каже?
- Бо вiн ще малий.
Хлопцi лишають Хведота i бiжать надвiр. Володько з Хведотом вийшли
також на ганок. Омелян щось бабрається у квiтах бiля ганку, там, видно,
росте молоденький плющ, i Омелян вириває одну галузку. На це надбiг Євген
i кричить:
- Омеляне! Що ти зробив? Дадуть тобi господiн учитель. Омелян бачить,
що зле.
- То,каже,- вiн, отой малий дерман зробив.
- Ах, ти! - кидається Євген до Хведота.- Що ти зробив?
Хведот отетерiв зовсiм, а Володько не видержав бiльше, зiскочив з ганку
i накинувся на Омеляна.
- Брешеш ти! То ти сам зробив! - i Володько вдарив його. Євген i Радiон
накинулись на Володька.
- Бий! Бий! - кричали вони.- Бий дермана. Володько лютує, вся його
соромливiсть зникає, вiн мiцний, звинний, рiшучий, на нього з усiх бокiв
нападають, але вiн дає собi добре раду, гатить на всi боки кулаками,
ногами, вириває з плота кiлок i мастить ним кого попало.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353