- знов питає.- Так.- I щоб вуйт
затвердив? - Так. (Кузьма довго думає й довго чухає бороду).- А хто ще
пiдписав? - Кажу. (Дядько довго розгойдується).- Та... - поволi, уривно
говорить,- воно, коли сказати правду... Понятно... Дiло хороше... Понятно,
що по-своєму воно так... Раз я, примером, українець... значить, по-моєму
мусить бути... Але добре, коли дитина й чужих язикiв навчиться...
Примером, нiмецького, або, скажiм, французького... Када я був на фронтi...
Ми от, примером, стоїмо отак, як сусiдова хата, а ниприятель отак трохи
далi... Рукою подать... Бували перемирiя... У нiмцiв водка, у нас хлiб...
Вони, сукини сини, вилiзуть на окоп i махають руками; камрат! камрат! Гиб
майн брот! А ти як осел... Хоч би одно слово тямив. I бачиш пляшку й не
розумiєш... Аж посля догадалися, та революцiя прийшла...
Тривало пiвгодини. У мене на чолi виступив пiт. Дядько все-таки
пiдписав... Обтер два рази руку и пiдписав".
"Уривок з розмови чорноокого Степана. (Не є членом кооперативу,
неграмотний, п'є в Габеля, курить махорку й б'є жiнку).- Шкода? А на чорта
вона менi? Хай там вчать i по-турецьки. Мене з мужика не згадять!
На його обличчi багато вiкiв неграмотностi. Залiзна тупота. Я все-таки
вирвав його три хрестики на декларацiї. До волостi також пiде. Як всi
пiдуть - пiде... Фу! Втомився! Тридцять сiм декларацiй! Те саме в Сергiя".
"9 i I0 травня. (Пишу одинадцятого). Двi бiди: протокол полiцiї за
декларацiї й "вуйт". На останньому треба зупинитись. Приїхав у суботу...
Жовта, нова бричка, гнiдi, з калаталами, конi. Зупинився в нового
старости.
Цього дня падав дощ i гримiло. Я трохи мав можливiсть вiдпочити. Зайшов
до Левинських i заграв з Романом партiю шахiв. Вiн мене три рази обiграв.
Потiм прибiг десятник... Задиханий.- А я,- каже,- за вами по цiлому селу
ганяю... Вуйт! Вас кличе вуйт!
Йду. Роман каже: вiднеси до читальнi шахи. Я взяв шахи й думаю занести
по дорозi до читальнi. Але читальня закрита. Йду з шахами перед "свiтлi"
вуйтовi очi.
У старости велика, нова хата. Кухня, кiмната... У кухнi смажиться
ковбаса. Входжу до кiмнати. Повно народу. За столом "його величнiсть"
вуйт. Направо й налiво дядьки. На столi бiлi й гнiдi пляшки. Вуйт
червоний, мов мiсяць пiд мороз. Побачив мене... Встав... Насупив брови...
- Володимир Довбенко? - суворо,Пустiть! - Дядьки дали йому дорогу.
Вийшов... Заложив руки за спину, похилився до переду... - То це ти? - А
очi жмуряться, i губи кривляться.- Я! - сказав я й вiдступив,- Бандите! -
хрипливо, п'яно вереснув. Перейшов на московську мову,Як з'являєшся? -
Вирвав вiд мене шахи й вдарив ними в землю.
Це тривало. Я не знав, що робити. Дядьки дивилися п'яними очима...
мовчали... посмiхалися... поважнiли... знов посмiхалися. Вони видавались
менi iдiотами. Я сам. Я тут сам. Навкруги п'янi й iдiоти. Я рванувся
наперед, але мене схопили за руки. Я, мабуть, увесь палав, бо чув, що уста
мої швидко висихають i очi горять. Вуйт мене арештував. Два нашi десятники
посадили мене на лавi бiля мисника. Вуйт ходив по хатi, кричав, тупав,
йому дослiвно бризкала слина. Я сидiв на лавi й з-пiд лоба дивився. Груди
мої швидко пiднiмалися. Я задихався вiд лютi й образи.
Потiм вуйт роздумав.
- Пустiть його! Тут для нього повiстка. На! Маєш заплатити тридцять
злотих...
Дав менi "наказ платничий" з суду за золото. Для цього вiн мене
викликав, але забувся. Мене пустили. Iдiоти, що дивились на мене, зiтхнули
вiльнiше. Вони були переляканi й здивованi. Я вийшов до кухнi й випадково
поглянув на стiл. Там стояла тарiлка ковбаси й трохи далi лежала свiжа
пошта. По звичцi сягнув по неї. О! Далi писати тяжко... Там був журнал, до
якого перед мiсяцями я вислав листа. Розгорнув... Володимир Довбенко. Це
написано друкованими лiтерами в двох мiсцях товстим, чорним шрифтом.
Журнал менi не належить. Вiн належить нашому молодому священиковi, але я
забрав його й стрiмголов побiг. Менi хотiлося скорше зникнути... Трохи
далi вiд вуйта, вiд iдiотiв. Десь заховатися й... Признаюсь. На очах моїх
тремтiли справжнi сльози. Хай мене Бог скарає, коли кажу неправду: я вже
не пам'ятаю, коли плакав, але тепер не видержав.
Потiм я перегортав журнал. Стара, зi свiтової вiйни картина. Нiмцi
вперше пускають трiйливi гази. А пiд нею стаття. На другiй сторiнцi
заставка й пiд нею моє iм'я. Кому б це показати? Батьковi, чи матерi, чи
братовi, чи сестрi? Їм всiм не скаже це нiчого. Це стверджую: я сам! А
все-таки дуже тут самотнiй. У руках моїх моя новела й наказ заплатити
тридцять злотих... До всього новий протокол i за ним нова кара... Треба
знайти слова, щоб сказати це батьковi. А все-таки... Я щасливий... О Боже,
як дякую тобi, що я борюсь. Я побiг через сад до копанки стежкою,
перестрибнув два рази, туди й назад, через зарослу травою борозну, схватив
галузку яблунi й кiлька разiв поцiлував. Вуйта забув зовсiм.
Цiлу ту нiч я не мiг заснути.
День другий. Десятого. Дуже гарний, соняшний ранок i дуже поганi подiї.
Вуйт зiбрав "сход". Йому прийшла в голову фантазiя закрити наш кооператив
i читальню. Для того змушував людей пiдписувати "приговор", що вони не
бажають мати в селi такої установи. Пан Рона звернув йому увагу, що це не
залежить вiд пiдписiв, а вiд суду. Був сердитий, але пiдписи все-таки
збирав. З тiєї хмари не буде дощу.
Я був пiд враженням своєї новели. Показав у читальнi Ронi. Вiн менi
гратулював. Потiм сказав, що хоче мати авторський примiрник. Пригадав, що
и я не дiстав такого примiрника. Але завтра йду до Крем'янця й куплю.
...I одинадцятого. Прийшов тiльки що з Крем'янця... Швидко занотовую
подiї. Позичив у Сергiя два злоти й купив журнали.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353