"Татусю!" - викрикнув хлопець у думцi. "Дорогi тату!"
- Татууу! - гукає вiн уголос.
Матвiж оглядається, але не помiчає одразу Володька. Тут пря кузнi
стiльки того народу.
- Я тут, тату! - вигукує вiн ще раз.
Матвiй зобачив його i пiд'їхав. Кобила впотiла, тяжко сапає. Видно,
шпарко чвалав.
- Де дiвчата з худобою? - було першим запитом батька.
- Там, тату! Недалеко. Ми там розтаборились. А що дома? Де нашi всi?
- Нiчого, нiчого! Володьку; - викрикує Матвiй.- Все добре! Ми ще всi
дома. Фронт зупинився за Крем'янцем. Наступ австрiякiв вiдбито... Тепер
додому з худобою!
Матвiй нiби хлопчик радiє. Ця радiсть передалася й на Володька,
- Додому! - крикнув вiн.- Чого ж тут капiти? Чудесно. Значить, все
гаразд. Значить, поженуть худобу додому, будуть i далi дома. Все-таки
привабливе це, чорт бери, слово... Володько радiє, мало не пiдскакує.
Бiжить коло кобили i все розпитує батька, нiби вiн бозна-коли з дому.
Виявляється - цiлу нiч човпли з гармат. Билися здорово. Земля, мов
бубон, гула. Але рiчка Iква не пустила австрiяку. Рускi окопуються.
Володько готовий навiть i з дiвками помиритися. Але вони тепер зовсiм
йому непотрiбнi. Ось вiн разом з батьком. Разом i до табору прибули на
превелике здивування дiвок.
- Оооо! - загули всi разом.- Дядько Матвiй! Боже! Очi, дивись, горять.
Де вся та надутiсть, заплаканiсть. Дядько Матвiй з'явився, мов добрий дух
визволення. Обступили його, шарпає кожна до себе, розпитують навперебiй,
що й вiдповiдати не встигнеш. А Матвiй не той, що завжди. Нi суворих очей,
нi брiв насуплених. Теплий i привiтний, мов пшеничний пирiг. Коли ще
вiстку вчули, що додому вернуться, затупцяли, завiскали, мов без ума. Тi,
що товар на пашу погнали, миттю назад прилетiли.
Матвiй закомандував худобу зганяти i в дорогу. А тим часом торбину з
харчами розв'язав. Володько вовком накинувся на все домашнє. На вогнi
варилася каша...
- Чому дiвчатам не даси м'яса? - запитав Володька батько.- Що ти,
найголоднiшяй, чи що?
- А вiн тут не хотiв їсти!..- зауважила котрась.
- А то ж чому? Есе, Володьку! Так не можна... Де взявся в батька такий
лагiдний голос? Диво дявие. А на дiвок глянув Володько докiрливо. В очах
його вогко. - Ех,вирвалося в нього.- Що тут казати?..
I бiльше не сказав нiчого. Дiвки вдячнi йому. Дивний такий. Iнший,
напевно, он як усе розплескав би.
Гнали назад худобу до самого вечора. Гнали не шляхом, а бiчними
дорогами. Володько чув велику втому й батько кiлька разiв давав йому
каштанку.
- Їдь! Менi вже геть зад облiз. Пер, мов вiтер. Ночей, дубило його ма',
не спав.
Володько їхав. Минали поля, луги, села. Батько збив на потилицю кашкета
i був надзвичай говiркий. На половинi дороги Володько пiд'їхав до нього.
- Їдьте ще ви, тату! Я вже вiдпочив.
- Но, но... Їдь, їдь...
Несли до рiдних хат втому i радiсть. Якi чарiвнi отi своя хата i все
навкруги. Як приємно сiсти на лавi за знайомим столом. На нiм миска
тлустої, гарячої юшки. Заклопотана мати з усмiшкою на устах i сльозою в
оцi. Працюють ложки, зуби. Пара страви лоскоче нiздрi. Уривнi оповiдання.
I, здається, нема сили, яка б могла розiрвати цей маленький гурт людей з
назвами: тато, мама i дiти.

IV
Почалося нове життя в сусiдствi фронту. Гарматнi перегроми поволi стали
улюбленою музикою... Село жило вiйною. Школа втiкла... Зграї дiтвори
пасуть по лiшниках та запустах худобу, палять купи листу, будують окопи,
наступають, варять "у кухнi" i дiстають порцiї.
Осiнь швидко минає. Шляхом снують обози, лiтають козаки зi штабу
корпусу, що зупинився й осiв у Жолобках.
Розпочинається попит на овес та сiно. "Ага,- думає Матвiй.- Уже не
йдуть самi до них, не просять. А скiльки то знищили того вiвса"...
Матвiєвi, отому мужиковi, що має поломленi працею руки, мозолi в
долонях, вiдколи їх носить; тi очi, де безодня змагання, муки, впертостi.
Йому все ясне. Вiн бачить, мов на долонi, цiлу подiю i не тяжко розумному
оковi оцiнити її. Бачить i знає людей - чужих i своїх... I вiн казав:
- Пропаде все, бо господаря нема. Нема в Росiї хазяїна!.. А без нього
все "нипочом"...
Це був тяжкий i суворий присуд. Але iншого в Матвiя не знайшлося.
Вiйсько, здавалось йому, на те й сотворене, щоб руйнувати. I та руйнуюча
сила переважила над тими, що снажились i вибивались зi сил, справною та
твердою рукою тримали стерно гiгантського корабля.
- Кров така,- Казав вiн.- Татарська!..
У Суражi за Шумськом "база поповнення". Тонка одноколiйка зв'язує її з
Острогом. Гарматний говiр не вмовкає. Пiшли "маршовi роти" на
"пополнєнiє". Тилявка на серединi дороги мiж фронтом i запасовою базою.
Майже кожного дня надвечiр дiти зриваються з гамором i женуться пiд
жолобецький лiс.
- Москалi йдуть!..
Знайомi незабутнi слова. А з лiсу висуваються роти - одна за другою,
без крику i пiсень. Це ж не "первi бої". Тепер iдуть бородатi сибiряки,
молоденькi кацапчуки з Рязанi, Вологди, В'ятки, хто знає, з яких країв,
яких земель. Раси, говори, барви...
У Тилявцi нiчлiг. "Квартир'єри" розписують на воротах крейдою: 5, 10,
15, як де. До Матвiєвої хатинки втискали вiд 5 до 12. Менше не можна було,
бiльше не влазить.
По приходi в село "роти" розпочинають торгiвлю. Новенькi "сапагi,
палатки", ватовi "фуфайкi", штани, в'язанi "кальсони". Салдат i душу чорту
продасть! Да! Мiняють на старе, продають, за що тiльки можуть.
- Старiк! Мєняй сапагi!.. Давай какiє-нєбуть, лiш би на ногу абуть...
- А вам же...
- Плювать. У Крем'янце новия дадут. Нє пустять умiрать у старих...
I мiняли. На дрантя, на непотрiб з доплатою "два цєлкових". А роти
виходять зi села, мов ограбованi.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353