О, вiн вже їм про це казав i то не
раз, а все це ще мало. Це мало. Це дуже мало. Треба бiльше, багато i
бiльше... Виразнiше, глибше, сильнiше...
У цей саме час iз-за рогу лiцейного муру, вулицею ректорською, почали
виходити також учнi української гiмназiї... Десь звiдти згори, де там далi
в кiнцi стоїть невеличкий, жовто-рожевий, старий одноповерховий будиночок
- власнiсть мiсцевого торгiвця Лазаря Бакiмера. Це там мiститься та
українська, iм. I. Стешенка, гiмназiя-права, без мiсця, без якої-будь
державної допомоги... А хлопцi i дiвчата, що вiдвiдують її, належать до
мiсцевих сiльських родин, розкиданих по всiй цiй провiнцiї.
- Здоров, Володьку! - чує Володько знайомий голос. О, це ж Олег
Левинський. Бiжить назустрiч з другого хiдника нерiвною кострубатою
вулицею, весь радiсний, лишень трохи зблiдлий, без кашкета, волосся
розкуйовдив вiтер.- Що тут робиш?
- Я? - знiяковiв Володько.- Так собi... От iшов... Був у староствi...
- Зайди до мене,- казав Олег... - Переночуй... Вечором пiдем на гори...
У кiно... Чи маєш грошi? Чого насупився?
Володько хотiв було по-своєму вiдповiсти на це захоплення, але Олег
роззброював його своєю безпосередньою безтурботнiстю, i йому було шкода
нiвечити цю щирiсть. Вони такi рiзнi i такi ще не зiгранi.
- Зайду опiсля,- сказав Володько з ноткою поблажливостi.- Тимчасом маю
справу.
А трохи згодом Володько стукався до старих, вилинялих дверей скляного
ганочка на вулицi Пiдгiрнiй, i йому вiдчинив середнього росту молодий
добродiй у однiй сорочцi без комiрця i в пiдтяжках, не конче старанно
голений. Це був Лазюк. Вiн зрадiв Володьковi, запросив до своєї невеликої,
зi старими меблями кiмнати, де так пронизливо вражав запах якогось
сильного тютюну... Володько сiв на канапi, вiдмовився вiд цигарки, оглядав
стiни зi старими лiтографiями i портретом Шевченка у вiдомiй папасi;
етажерку з українськими, переважно не оправленими книжками, незастелену
постiль, розкиданi речi, убрання. Як i багато iнших, Лазюк належав до
iдейних, заклопотаних справою визволення людей, а тому його побут не
виявляв для нього особливої значення. Володьковi це кидалось у вiчi i йому
здавалось, що в цьому таїться якась, ще незбагнута для нього, кволiє
iстотностi тiла i духа... Але цього вiн ще нiкому не говорi Люди назвали б
це мiщанством, а iнколи ще гiрше, "буржуазним забобоном"...
Володько обережно розповiв Лазюковi пригоди своїх останнiх тижнiв i
нарештi висловив бажання йти до Києва.
- Тепер? - вирвалось у Лазюка. Володько пiдтакнув головою. Лазюк
хвилинку подумав, обличчя його набрало виразу поважностi.
- Я б вам не радив туди... Це не вихiд... Ви думаєте... - вiн пiдiйшов
до заставлених книжками полиць i вийняв кiлька книг... - думаєте, там
Україна? - договорив вiн свою думку.
"А де ж тодi Україна?" - сперечався в думцi Володько, але вголос цього
не висловлював. Тож мiлiони людей... I Днiпро, i Київ... I отi книги... I
державне видавництво...
Але Лазюк вибрав одно мiсце з книги i своїм пальцем з довгим нiгтем
пiдкреслено вказував.
- Ви ось читайте... Ви ось тiльки читайте... Дивiться! I вiн прочитав
кiлька речень, у яких говорилось про пролетарiат, про спiльнiсть його
iнтересiв, про злиття мов, культур... I нарештi про... Лазюк це особливо
наголошував... Про велику мову Ленiна, що на нiй висловленi найбiльшi
правди людства...
- I так,казав Лазюк... - дуже виразнi тi правди... Хоча Володьковi вони
не були аж так виразнi... I десь в душi вiн не погоджувався з Лазюком.
- Це писано, щоб когось дурити... Нас! Мене i вас... - казав далi
Лазюк.
- Я мушу вчитися,- вiдповiв на це спокiйно Володько.- Я десь мушу
вчитися... Я не маю де... Я мушу щось робити... - Володько повiльно
перегортав сторiнки книги, очi мав опущенi... Книга друкована в Києвi.
Рiдною мовою... Чого той Лазюк ще хоче?
- Знаєте, мiй друже,- тут у нас у Крем'янцi дiє Пiлсудський з отими
чотирикутними шапочками... I вiн хоче лиш Польщi "вiд моря да моря". Але
там, у Києвi... Там дiє Лєнiн... I вiн хоче... Все! Весь свiт! Пролетарi
всiх країн, єднайтеся! На мовi Ленiна... Про Україну там не може бути й
мови...
- Але ж ми люди i ми маємо право,- хотiв було вiдповiсти Володько,
одначе вийшло це у нього не досить переконливо...
- Там, мiй голубе, не думають категорiями людей, там думають
категорiями чотирикутних шапочок, або "пролетарi всiх країн"... Це... Мiй
милий! Це епоха! Така епоха... На краю мiж чуттям i глуздом... Ви хочете
вчитися... Наша школа ось тут,- вказав вiн на чоло... I тут,- вказав ще на
серце.- Мусимо самi створити свою школу... Думати треба...
Самостiйно. По-своєму... Їдьте до Праги,- несподiвано закiнчив вiн свою
думку.
Володька ця думка, здавалось, заскочила, вiн хвилину вагається...
- За що? Менi навiть не дадуть пашпорта,- вiдповiв:
Вiдчувалось, що вiн тут сперечається сам зi собою, що I намiри iншi.
- Їдьте до Праги! Без нiчого... Без пашпорта... Iдiть пiшки... Ламайте
закон, але йдiть, I бiльше нiчого. Туди, ще є живий людський глузд.
Шукайте людського глузду, i тут у нас його ще немає. Просто немає!
Пам'ятайте, що одного разу i шапочки, i тi пролетарi полетять до чортової
i матерi, а без глузду не можна! Без Глузду не можна! Раз назавжди це
затямте!
Володько виразно збентежений, вiн не був готовий аж такий вибух саме
такої думки. У ньому вже горить i пече зовсiм щось iнше. Нiби розумiючи
його, Лазюк зненацька пропонує:
- Як можете - ходiть зi мною до кiна. Там якраз дають "Нiбелунгiв".
Варто це бачити.
Володько розумiє тенденцiю Лазюка, вiн вже знає також що таке
"Нiбелунги", i йому справдi хотiлося б це бачити хоч би у кiно, але при
цьому пригадав свої фiнансовi гаразди.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353