Прибiгла,- "дитини вже не
було". Вергла себе в огонь, але вирятували. А чоловiк її у Карпати
пiшов... "Бодай їм, як довго житимуть, в головi карпатало".
Вона протягала руку, благала когось. Хустина злiзла їй на потилицю, а
розбите каре волосся всiвав дрiбненький дощик.
А обози пливуть собi повз байдуже, поволi. Часом коняка яка черевом на
грязюку падає. Били, зводили матюками. Налiпленi стопудовi колеса возiв
сутужно обертають маточинами. Не обiйшлося i без хриплого спiву i
тнриндикання губної гармоньочки.
А Матвiй усе працює. Поле не смiє так лежати. Косить насiнну конюшину.
- Божевiльний,- гомонять сусiди.- I на яку халєру вiн працює... Все
одно пропаде.
Матвiй мiркував: пропаде моя праця тодi, коли мене не буде... А поки
костi мої при купi, доти не смiє пропасти нi одно зерно.
Одного ранку з гуком i криком в'їхав у село обоз армiї "первого
розряда". Наїхало видимо-невидимо. Стали по кущах i садах. Частина
зупинилась на чистому полi, саме на Матвiєвому.
На подвiр'ї повно воячнi. Дверi хати не замикаються. Пiд клунею двi
двоколки, запряженi велетенськими карими кониськами.
Матвiй задумав молотити овес. Може, хоч дещо продасть. А тут дощ не
перестає.
- Еее, дядька! Пошто работает? Всьо равно бросiш!..
- Нiчого. Брошу то брошу, а молотити треба...
I зародило ж, як на тоте... Копа вiвса десять пудiв сипле.
Усi сусiди самi до "фуражирiв" йдуть, просять: - Купiте, гаспадiн!
Харошiй авьос...
I продавали у снопах за безцiн. Продавали все, що могли: свинi, телята,
кури, гуси. Ячменю, пшеницi, жита нiхто не хотiв. "На што? Нашi лошадi й
аавса не жрут больше... На кой чорт ячмєнь..."
I як, прошу вас, будуть жерти? Бiля конов'язi, як глянеш - овес у
снопах. Дощ не дощ - все одно. Конi топчуться по снопах, розгрiбують
копитами.
На возах м'ясо псується, шнури тютюну, що у крем'янецьких мiщан
набрали, гниють. У Матвiя на току купа, пудiв двiстi, вiвса. Солому на
дворi в ожередi дощ перемиває. Який дивак буде тепер вiвсяницею, та ще й
такою грубою, пiклуватися. Хiба Матвiй." Так. Вiн не забув i за солому.
Вояки, мов велетенськi мурахи, стежку через город до соломи вторували.
Кожний в "палатку" потребує для спання. Головне, що її отак розтягнуть по
дорозi i втопчуть в грязюку.
Матвiй i солому рятує. Ходить з вилами по дощi i скидає розволочене на
купу. За овес навiть i не питай... Хiба ж хто чув, хiба ж хто бачив, щоб
за овес тридцять-сорок копiйок платили? Нi. Хай вже краще огонь зжере, як
на галай-балай, отак чортовi нетрудженому в зуби вiддати.
Ну, а як? Того... З вибиранням як? Он село вози маже, буди на лiсковi
обручi з ряден напинає. Все думає рушити. Рушить цей обоз, рушить i народ.
Рушить, як є - селом, повiнню...
- Пiд ряднами думаєте зимувати? Ех!.. Думаєш, один з другим. Бог тобi
пiч з неба скине?
- Але старий." Подумай про дiти... Роби щось. Напни що на вiз i собi!..
Чуєш, як бовхає,- гуторила Настя.
- Ет, дурна ти бабо! Коли б у тебе розуму було, як у курки, то й то
бiльше голова твоя варила б. Куди, до чортової матерi, поїдеш...
Настi лишається одно - плач. I вона використовує хоч це. Сльози, як i
завжди, шукають найглибших зморшок i тихо спливають кiлькома галузками до
тiсно эатиснугвх уст.
Матвiя досада люта, мов iржа, гризе. Серце чує в грудях ствердле, мов
галька крем'яна. Рiзьба чола нагадує майстра, що кохався у величi гнiву
великих богiв великого минулого.
Грязюкою шляху чвалають козаки. Черева коясй тинкованi товстою верствою
землi. Нагаї, чоботи, носи i чуби - грядь, грязь i грязь. Однi очi, мов
пожежа, яку тi люди так покохали, здавалось, все зотлять на попiл, порох i
небуття.
От як конi рвуть копитами з грузької землi, як соковите цмокають i
прудко хльоскають навколо пригоршнi багна. Нiздрi грають i рвуться вiд
шарпкого дихання, бризкають пiну i кров.
- Куда дарога на Жолобкi?
- Пряма... Вот там!.. За лєсам!..
Це пре кур'єр штабу чотирнадцятого корпусу, що зупинився в сусiдньому
селi. З фронту страшний наказ летить - все на шiстдесят верств в ширину
огнем вкрити. Смуга чорна, як чорнозем, хай ляже вiд полудня до пiвночi.
Небо i земля тiльки...
Гуруррр! Гур, гур, гур!..
По бронзовiм пiтнiм тлi неба валун за валуном, мов випар вулкану,
котять хмари. В далечiнь i ширiнь небо згорнуло панцир, здушило повiтря,
стлумило соняшне свiтло, що ввiйшло в пiдземелля. Лишилось iнше свiтло, не
того ясного сонця, що навiки, мабуть, щезло, мов стерта брудною шматою
пляма кровi. Постало й поволi, мов свiтанок, ширилось свiтло попелястої
барви, яке заволiкало їдкою поволокою поля, гори, лiси. Дороги йшли, мов
тунелi. На них литi з чавуну iстоти в загравi далеких пожеж iшли,
котились, чвалали, йокаючи животами... Сто сiмдесят мiльйонiв душ
приносило жертву, i чорний дим закоптив небо. Десь там у сiрих хащах, мiж
золотом i вогнями сам коронований володар тягнувсь багнюкою великої
iмперiї. На пiвнiч! На пiвнiч! В лiси! Обернемо вiсь бiгуна[11] i пустим
планету навскiс у безвiсть бездонну... Кiнець вам!..
Цю метушню нiс Матвiй у черепi, у душi, у очах. Вiн брав пiвпудову
сокиру i тесав буду. Таки, мабуть, пiде. Земля тримає його страшними,
цупкими обiймами, але вiйна сильнiша землi. Одяг, посуд, худоба, свиня з
восьма бiленькими поросюками, годований вепрук, зграя чубатих курок,
широкодзьобих качок.,..
Куди з тим? Все вижени в поле, нажени: гижа, гиля! - i хай сiється по
широкiй землi. Хай iде лiсами i множиться.
Буда вийшла справжня матвiївська. Настя, як побачила, руками сплеснула.
- Та куди такий тягар повезеш? А мiшечок муки, мiшечок круп, боденька
сала, дрантя всяке.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353