Коли б ще дорога рiвна, то ще сяк-так. А то груда замерзла... Кричав, як
скажений.
А Фон-халєра пiдбiг до Володька. То ти, каже, його пхнув i вiн попав
ногою в петельку.
- Брешеш! Я його не пхав! Вiн сам, шалапут дурний, влiз у петельку.
- Нє! То ти! Я бачив! То ти! Хоч, щоб я тобi наклав?..- i замахнувся на
Володька.
А Володько як пiдскочить, як мазне Фона. З одного боку, з другого! А
Антон, що любив такi видовиська, на цiле горло репетує: бий! бий! бий
Гарбузу! Ну й було смiху...
Це ж Ганка на власнi очi бачила.
Але ж. Боже! Сонце не стоїть на небi. Володьку! Вже час до школи.
Бiгли пiд гору, як могли. Душно. Обличчя розбарвились нарожево. Синi
очi такi ж, як i небо. Пiт на чолi, на носi... Фу!.. Скiльки не втирай
рукавом, сочиться, мов з розсохлої бочiвки.
Прибiгли до школи. Увiйшли разом. Очi всiх дiтей направленi на Володька
i Ганку. Учителька серед класу стоїть i смiється. Вона щойно роздала дiтям
старi часописи, пуделка з пасти та коробки вiд пушок, як нагороду за
квiтки. Всi радi, всi вдоволенi.
На кожнiй лавцi велетенськi барвистi паперовi шмати з картинами вiйни,
рекламами годинникiв, музичних iнструментiв, книжок, зубної пасти,
колонської води...
А Володько з Ганкою стоять коло порога, i учителька навiть не каже їм
сiдати на мiсце. Ганка така засоромлена, що зовсiм забула за свої квiтки.
Володько руки спустив, у лiвицi кашкета мне, обличчя палає, очi бiгають по
стелi, по старих ветхозавiтних картинах на стiнах, по помосту...
- Ааа! Ну, мої мандрiвники! Де це ви так забарилися? Ми вже тут
радимося, щоб карету за вами пiслати.
- Ха-ха-ха! - регоче дiтвора.
- А онде-о Антiн впевняє, що наш Володик почав зальотами займатися,
каже, що батько нiби на Трiйцю женити його збирається.
Володько ще такого сорому не переживав, Ганка вже реве, а йому хотiлося
провалитися в землю. Вiн лиш незграбно тупає на мiсцi.
- Ну, ну! Сiдайте вже, прошу ласкаво, на мiсце, але за спiзнення не
дiстанете нiчого з подарункiв.
Володько пiшов i мовчки сiв, його уста суворо i вперто затиснутi. Часом
пробiгає по них ледь помiтне здригання, а зуби так мiцно зацiпнутi, що їх
не то плачем, але й колом не розважив би. Ганка замовкла також i лиш час
вiд часу хлипала.
По лавицях розложенi коробки, пуделка, старi часописи, квiти, бруднi
дитячi руки. Учителька оповiдає про вiйну, з її мови постають картини
далекої карпатської баталiї, де в снiгах, скелях, проваллях кладуть свої
бiлi костi нашi брати , i батьки. Дитячi обличчя горять, очi свiтяться
жарiючими iскорками страху й здивування.
Але що у Володьковiй душi творилося, того не розкаже вiн нiкому й
нiколи. Картини вiйни, присмак слiз, барва сорому, тремтiння соняшного
променя зродили й визвали на кiн його буття велику тайну тайн - незрiвняну
з нiчим в красi i силi...
Весна виробляла свої веремiї, не дивлячись на нiщо. Земля, як i завжди,
пахтiла своїм тяжким п'янливим запахом. Лiс одягався i небо горiло
блакитним огнем.
Пора прощатися зi школою. Он Матвiй на полях чоботиськами грасує, сипле
пригорщами зерно. Жайворонки б'ють в небо, нiби крикливi ракети. Зiнька
хлопця привела, а тепер за плугом, як мужик, ступає.
Володьковi шкода було кидати школу. Ходить до самого кiнця. Ганка також
ходить, але бiльше з нею не балакав. I так осоружнi хлопчиська проходу не
дають. З Фоном знов побився, навiть учителька зауважила, що "наш Володько
балує".
З вiйни доходять чутки, що в руськiй армiї появилися "iзмєннiкi".
- Ота проклята дрань! Ота зволоч! - лаявся Матвiй.- Кров людську
продають. А що робить Нiколай Нiколаєвич? Чому не вивiшує все дотла...
Кажуть, вiйську потрiбнi "снаряди", а вони сухарi печуть. У Карпатах
худоба гине. Коней гнилими снiпками зi стрiх кормлять. А такi конi. Боже,
Боже!..
Вiд Василя знов нема нiяких вiсток. Хто його знас, чи живий. Великдень
цього року, нiби поминальниця. Нема горiлки, нема спiву.
При розговiнню свяченим яйцем, i в Єлисея, i в Матвiя, всi Василя
згадували.
Одарка оповiдала:
- Прийшла я, голуб'ята мої, на всюночну до церкви... Господоньку
Святий! I церква та сама, i свiтла не менше, i спiвають хороше, а на душi
у мене нiби гнiт лежить. У Велику П'ятницю висповiдалась, до Причастя аж у
недiлю пiдступила, два днi рисочки в устах не мала. Стала навколiшки перед
Матiр'ю Божою, молюсь, а молитва не йде на думку. Диявол заволодiв мною.
Кажуть, що то грiх за людинею та побиватися, та ще й у церквi... Але що
дiяти, що чинити. От клянуся, що я не могла за "нього" не думати. Грiх -
грiшний, але не могла... Про Бога треба б, так нi... Вiн, мiй сокiл, мiй
орел, моя кохана дитина, замiсть святого образа стоїть сумний перед моїми
очима.
А як розговлятися почали, Палажка впала на постiль i так, мої людоньки,
зайшлася, так тяжко заголосила. А я стою коло столу, як дерев'яна, офiрку
в руках тримаю, хочу перед образом засвiтити. В очах моїх темно, темно
зробилося, нiби хто мене узяв та й закрутив, а пiсля раптом поставив на
землю. Не можу на лаву звестися, щоб офiрку прилiпити. Вчепилася за рiг
столу, але не вдержалась. Як стояла, так i звалилася до землi. Плакати не
було сили.
Нiде нема радостi в тi днi. Нi на землi, нi на небi. Отже, i дзвони
дзвонили, але звуки їх, мов тiнь вiд густого лiсу, мов траур вiд чорного
серпанку. На цвинтарi дiвки не виводять "кривого танку", анi пiсень не
спiвають. Голови, як i завжди, барвiнком та паперовими квiтами квiтчанi,
але смiху не чути. вивiскувань нема, парубкiв чубатих нема. Є недолiтки,
що тягнуться догори, на пальцi спинаються i плачуть вiд мiцної затяжки
тютюном.
Там десь у Карпатах парубки.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353