..
Три днi пробув Володько у дiда Юхима, у понедiлок його вiдвiз Клим
назад, їхали не впорожнi, на возi лежали якiсь клунки, а мiж тим видно
баньку, що в нiй був мед. Їхали довкруги до Мартинового хутора, пiсля
дорожиною, що веде до Дерманя, а далi знов повернули до Матвiєвого хутора.
Усi тi пакунки i та банька з медом лишилися разом з Володьком дома. Настя
була i щаслива i, якось десь далеко, в собi, нещаслива. Уже не раз дiд
Юхим пропонував Матвiєвi свою помiч, але Настя завжди перечила. На цей раз
не перечила. Може, тому, що була в тяжi, а може, i тому, що її мазун
Володько вернувся сяючим, нiби вiн переродився. У клунках була мука
пшенична, були крупи рiзнi, була дещиця сала. На хуторi повеселiшало.
Матвiя ще не було. Пару днiв була тiтчина Катерина, але вона вiдiйшла.
Дуже жалувала, що Володька не було дома. Настя ходила "на пшеницю", "на
буряки", "на просо". Спiдниця її завжди високо пiдтикана, рукави завжди
закачанi, обличчя завжди спалене. Вона носить ряднами зiлля, осот рiзний,
горошок польовий. Усе то йде на поживу свиням, коровам, коням, їй тяжко
ходити, вона голосно сапає, Володько спостерiгає за нею здаля i все
мiркує, що це з його мамою сталося.
Василь iнодi, коли зiставався самий з Володьком та Хведотом, робив
"псiкуси". Ось вiн витягнув Володька на Горище хати i мало-мало не впустив
його вниз через дверцi у фацiятi даху. Довго тримав хлопця перевiшеного
через перекладину головою вниз - Господи, що за страхiття, як казала
Настя. Володько кричав кричма, на це навинулась мати, i Василевi
дiсталось. Геть-чисто спарила кропивою його сiданку. Але Василевi це не
перешкоджає далi щось таке видумати. Вони залiзли до матiрньої скринi,
дiстали сулiю слив'янки, половину з неї "видудлили", а пiсля обидва лежали
п'янi трупами. Василь i корiв не погнав пасти, i не чув, коли прийшла
мати. Настя знайшла його сонного в соломi, але це не спасло його вiд
прочухана. Володько, розумiється, дiстав також i свою порцiю ляпасiв, один
Хведот, що тим часом прогулявся по городi i знищив пiвгрядки
цибулi-сiянки, був покараний не за пияцтво, а за звичайну шкоду.
Але траплялось, що Василь з Володьком зробили i щось корисного. Так,
наприклад, одного разу, як тiльки Василь пригнав "з роси" корови, вони
пiшли обидва, за дозволом матерi, у заставську соснину i назбирали повний
горщик малин, суниць та чорниць. Володько геть-чисто поколов собi ноги, бо
там багато тернини, шипшини i сухих шишок, але як смачно було споживати
вечором ягоди зi свiжою сметаною. Хведот так обмурзався чорницями, з
Володьковою допомогою, що походив на сажотруса, або на того муринчика, що
його намальовано у Василевiй книзi. I коли йому пiднiс Володько дзеркало,
щоб той побачив "свою пику", вiн так настрашився, що почав ревiти. А
Володько ще й дражниться:
- О! О! Чекай, чекай! Тепер ти завжди такий будеш! Хведот вiд того реве
ще дужче, а мати вiд печi гукає:
- Дiти! Як вiзьму костура, то я вас утихомирю! Але хто там боїться її
костура? Хiба вони не знають, що батька нема дома, а тим самим свобода їх
нiчим не обмежена.

НАЙБIЛЬШЕ ЩАСТЯ
Але ось одного вечора, перед самими жнивами, появився i батько.
Здорожений, брудний, їхалося довго й невигiдно, у найгiрших вагонах, туди
й назад на своїх сухих харчах, лише вряди-годи взялося десь ту склянку
чаю, щоб сухе горло промочити. I був невдоволений. Проїздив гарма-дарма
стiльки грошей, але мовчить. Краще про це, не згадувати, бо пiсля вiд
Настi не вiдчепишся. I так прогризла вона йому голову за тi вiчнi поїздки.
Знов приходили люди послухати, як то воно там у тiй кацапщинi, i знов
Матвiй усе то дуже ганив, нiчого йому там не сподобалось, нi поле, нi
природа, нi села, нi господарка. Знов спав у кацапа, де його цiлу нiч
гризли блощицi.
- Нi, нi,казав.- 3 таких господарiв не буде... Але Знахорцевi все то
бiльше сподобалось, i вiн навiть почав збирати бажаючих переїхати туди на
життя... Настя, розумiється, ще i ще раз забожилася i заклялася, що нiкуди
її з цього мiсця "вiн" не потягне. Тут гарно, тут добре, тут найкраще.
Вона ходила он до Почаєва, iшли три днi, а такого мiсця, як тут, нiде не
бачила.
Зовсiм близько пiдступили жнива. Жито зовсiм половiє, а пшениця, хоч ще
й зелена, одначе її колос уже набряк тугою силою дорiдного зерна. Були
зливи, громи, блискавицi, i мiсцями вони наробили шкоди. У самого Матвiя
вилягло вiд того багато пшеницi. Хоча тi зливи i тi громи дуже подобались
Василевi, Володьковi, Хведотовi. Як приємно, коли, наприклад, на твоєму
власному подвiр'ї стоять цiлi озера i ти можеш досхочу дрипатись у них, а
потiм як чудово, коли цiла природа втихомирюється, а в городi на
розквiтлому маку стоять i переливно горять величезнi краплини прозорої
води. А якi пiсля того ранки, яка соковитiсть i яка духмяна яскравiсть.
Шкода лишень, що такого ранку так гарно спиться, так солодко i так
блаженно, коли нiякi сили не можуть вплинути, щоб звести людину зi сну.
Але одного разу знайшлася сила, що зiрвала Володька раннiм ранком ще до
схiд сонця на ноги. Ще темнувато. Сонце ще за обрiєм, десь там за
лебедським зрубом, на шпоришi подвiр'я, на городi i на всьому довкруги
роса. Над лугом i рiчкою стоїть бiлий туман.
Володько ще спить побiч Хведота на Соломi в клунi, спить мiцно, як i
кожного ранку, майже нечуйно, нерухомо, нiби вiн неживий, i враз ного
будять. Роздер соннi очi - перед ним батько.
- Уставай, як хоч,- каже батько,- поїдемо до Острога.
- Що?!! - вирвалось у Волвдька. До Острога? Нi, нi. Може, це вiн спить
далi i йому сниться.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353