I знов верталися, i знов писали палички. На
щастя, учителька пильнує Володька, дає йому зi своєї збiрки книжечки,
вчить любити "отечество".
- Читай,казала,- з тебе вийдуть люди,- i при тому гладила своєю тонкою,
нiжною, бiлою ручкою по його шорсткiй, розпатланiй головi.
I Володько читав: "Отечественная война I8I2 года". "Цар Освободiтєль".
"Кутузов". "Оборона Малахова кургана". Пiзнавав "родiну", її минувшину, її
славу, а пiсля все то переказував дома.
Дiстав Володько i чоботи, дуже ними радiв, але влазив у них по самi
клуби. I коли замiтало дорогу, вiн ледве сунувся в них по глибокому снiгу.
Як все-таки недобре, що ми вибрались так на поле, думав не раз. А
вернувшись, перемерзлий i голодний, скидає швидко шкарбуни, влазить на
пiч, спускає ноги над розiгрiту плиту, їсть хлiб з олiєю, а наївшись, бере
малу нафтову лампочку на комiнок i там читає або пише.
А взимi Матвiєвi сталася ще одна пропажа.. Пiд ожередою соломи надворi
стояв вiз, i однiєї ночi зняли з нього колеса. Матвiй i це промовчав.
Догадувався, хто це зробив, але терпiв. Крутi, жорстокi днi. Матвiй
зацiплює зуби. Жене вперед! Їде знов до каменю, до лiсу, б'є, рубає, теше,
звозить. На друге лiто мусить конче звести клуню.
Свята минули без святочного, без свiжини, без скоромного взагалi, без
чарки. I єдина святочна рiч: Володько почав ходити до церковного хору.
Його вибрали. Вiн спiвав на Рiздво у церквi "Христос рождається, славiте".

ТАКА ЗЕМЛЯ
Одного дуже морозного передвечора при заходi сонця в сiчнi сталося
надзвичайне видовисько: з того мiсця, куди западає сонце, повставало i
зводилося високо в небо три величезнi, огненно-червонi стовпи, що,
здавалось, пiдпирають цiле залiзно-тяжке небесне склепiння.
З хат виходили люди й дивувалися. Знаходилися й мудрагелi.
- То, чуєте, неспроста! То непримiнно щось станеться. Або вiйна, або
поморок. Кажуть, i в турецьку вiйну таке бачили.
Вечорами довго гуторили про огненнi стовпи. З хати до хати йшла чутка:
- Буде вiйна! Нiчого не поробиш.
- А тут ще й границя пiд боком. Як пiчнеться - одразу на нашу голову.
- Ну! Не пустимо! Го! Що ви думаєте. У нас того войска...
- А он гапонець все-таки диви...
- Гапонець. Де гапонець. До нього хiба доберешся? Якийсь там Сахалин
вiддали - для Росєї все одно - один волос.
Володько й собi мiркує: раз руский цар i шведа побив, i Наполеона, i
туркiв, то що йому якийсь германець. Питав i вчительку:
- Кажуть, що буде вiйна - правда, що ми поб'ємо гер-манця?
Учителька посмiхається:
- Само собою. А хто каже, що буде вiйна?
- Та всi говорять. Дядьки.
Учителька радiє, що її пестун так усе знає, дає i дає йому новi книжки,
а Володько думає, що йому i школи не треба, що в тiй школi - азбука та
азбука, а он прочитав книгу i знаєш стiльки. Учитель менше звертає на
нього уваги, у нього стiльки того, але одного разу i в нього попросив
Володько книжку. Був це повний "Старий Завiт". Учитель ще вагався давати
йому таку тяжку книжку:
- Ти ще малий для такого. Он як будеш в другiй групi... Тодi Володько
звернувся до учительки i та дала одразу.
- Добре,сказала,- але як прочитаєш - розкажеш менi.
Що за чудесна книга! Сотворiння землi! Усього свiта! i за сiм днiв.
Такого ще Володько не знав. "На початку,- каже та книга,- сотворив Бог
небо i землю". "Земля,каже,- i була порожня й не влаштована i темрява
лежала над безоднею; i дух Божий ширяв над водами", "I сказав Бог: хай
буде свiт! I став свiт". I Володько вперше пiзнав, як це сталося, i дуже
дивувався. I взагалi була то чудесна книга. Адам i Єва - першi люди. В
раю. Яблуко добра i зла. Грiхопадiння. Злочин Каїна.
- Каїне, Каїне! Де брат твiй? - питає сам Бог.
- Хiба я сторож мого брата,- вiдповiдає той понуро.
От дивно було тодi. Жити на землi i бачити Бога, чути його голос.
- Тату? А чи були такi часи? - питає батька.
- А як у книзi написано?
- Що були.
- Значить, були. Священнi древнi книги не писали на галай-балай. То
тепер усе лиш побрехеньки пiшли.
Ох же й мав мороки Володько з тiєю книгою, але читав її, уперто читав,
усi вечори читав, i свiтовий потоп, i сини Ноя, i ковчег заповiту, i
багато, багато iншого, а потiм усе то розповiв Володько учительцi, геть
усе чисто, нiчого, здається, не забув. А та йому аж кiлька коробок вiд
сигар, i кiлька велетенських газет "Киевской мислi" для огорнення нового
букваря, того ж "Сєятеля", якого Володько взагалi не вживав, а лиш носив у
торбинцi для вигляду та нотував у ньому, що "на сьогоднi задано".
Час вiд часу отець Клавдiй викладає у школi "Закон Божий", для кожної
групи щось iнше: для першої - молитви i науку "як хреститися", для другої
- "Старий Завiт" - переглянутий i скорочений, для третьої - Катехизис.
Сидить отець у старiй, довгiй рясi, куняє i ставить питання:
- А скажи-но. Фока, скiльки братiв мав Iосиф? Фока третьогрупник, вiн
учить Катехизис, але отець Клавдiй iнодi забуває. Фока встає i мовчить.
Вiн-то, звичайно, колись учив, але ж то було давно. Мiг i забути.
- Ну? Не знаєш? А хто знає? - питає отець цiлий клас.
Пiдносять руки, а мiж тим один першогрупник. Отець Клавдiй зауважує це
i каже:
- Ну, ну, Довбенко? Осором його, сором! Бач, став i, як сич, надувся.
- Дванадцять! - випалює Володько i дуже вдоволений.
- А може, й знаєш, як вони звалися? - питає байдуже отець Клавдiй.
Володько переказує:
- ...Гад, Асир, Iосиф i Венiямин,- закiнчує вiн.
- Добре. Молодець! А що то сталося з Iосифом? - питає далi.
Володько оповiдає. Брати продали його до Єгипту, там снились сни
фараоновi, Iосиф вiдгадав їх, настав голод, прийшли брати по хлiб. Отець
Клавдiй байдуже слухає, не перебиває, Володько оповiдає, всi слухають.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353