Тепер вони є, хоч про них
мовчать i нiхто не хоче вiрити.
Сергiй також нарештi чує себе справжнiм "нащадком козацького роду". Вiн
це любив пригадувати пiсля прочитаної повiстi Вальтер Скотта чи Кащенка.
Тепер вiн переживає це своїми нервами, душею, всiм своїм єством. Вiн
ступає гордо, пружно й обережно. Голова його трохи театрально пiднята.
Слух i зiр напруженi. Тепер вiн не потребує "йти в бандити".
Один Кiндрат сприймає це по-своєму. Шiсть рокiв вiйськової служби -
фронт, атаки, окопи, "катьолки" вибили з нього все, крiм шибеничного,
"наплювательного" погляду на речi. Так то так... Коли б iнакше - було б
iнакше. Але вiн скрiзь на мiсцi, i море йому по колiна. Вiн хоче
побачитись з Йоном, "тим чортом", що задумав конче вмерти на шибеницi.
Кiндрат був проти нього, бо проти нього був Сергiй. Сам Кiндрат без Сергiя
не вмiє думати. Пити горiлку можна й з дiдьком, але думати тiльки з
вибраними людьми. Тепер Серпи з Йоном... Кiндрат вiдставати не любить...
"Коли ми дiйдем? Коли ми дiйдем?" - питає себе весь час Володько. Поле,
кiнець властиво, клин дерманського лiсу, спуст вниз, у ту долину з
розбитим каменем, над яким колись воював з угорщанами, бiля якого клали
багаття й пекли картоплю. Тут ростуть широкi, розлогi кущi лiщини, на яких
ще зеленими обривали горiхи, а потiм восени лазили попiд вiттям навколiшки
й вишукували тi рештки, що випадково залишилися й пiсля самi опали... Далi
сiножать Михайла Турка. Перед нею вiдбитий великий камiнь, що скотився
згори.
Швидко вийшли на протилежну угорщанську гору. Перед березовим запустом
видно багаття. Його полум'я яскраво видiляється на чорному тлi. Деколи
миготять якiсь тiнi. Пiшли просто на багаття. По короткому часi натрапили
на спутанi залiзними путами конi. Одна пара, друга, третя...
- Це угорськi нiчлiжани,- сказав Сергiй.- Стiйте тут... Я зайду до
них... Зараз вернуся...
- Да-а! - протягнув чомусь Кiндрат, при тому сплюнув i почав напомацки
закурювати. Довго монявся з цигаркою, потiм одвернувся од вiтру, черкнув
сiрником, полум'я освiтило на мить його червону, круглу подобу, i цигарка
зажарiла... Мiцно потягнув у себе дим i пружно, шумно випустив.
- Ну, й сучий син вiн... - проговорив нiби сам до себе i чутно виплював
тютюн, що налип йому на уста. Володько не вiдповiв, хоч знав, про кого
Кiндрат думає. Володько уважно вдивлявся в темряву, де зник Сергiй. Час
вiд часу вiн входив у сяйво багаття, i тодi видно було його чорну
постать...
- А ти знаєш... Вже скоро осiнь... Холодно,- проговорив знов Кiндрат.
Вiн, мабуть, не переносить мовчанки. Володько байдуже буркнув у вiдповiдь.
Вiн зовсiм не про те думає.
Збоку пирхають i брязкають путами конi. Десь там далi шумить лiс, але
його не видно.
Володько пригадує референта Лiванського. Ось вiн стоїть собi за високим
бюрком. Тонкi його уста тiсно затисненi. Нижня щелепа трохи вип'ята
вперед. Борода гостра, але з ямочкою. Волосся розчесане дбайливо, й чiткий
продiл пересiкає його з правого боку. Вiн стоїть там кожного дня. У
почекальнi внизу кожного дня чекають люди. Вони приходять туди, чекають,
стоять, сидять. Потiм мандрують на "дубенську рогачку" або вертаються
додому... "Або ви, або ми",- звучать у вухах його слова... А збоку шумить
лiс, спереду миготить яскраве полум'я нiчлiжанського багаття. Далi вправо
i влiво тягнеться велика, оповита темнотою й незнанням земля. По нiй
бiжать свобiдно захiднi, пружнi вiтри. На нiй живуть люди, стоять хати,
ростуть дерева.
- Фi-i-iть! - чути з темноти посвист. Вiтер пiдхоплює його, рве на
шматки й вiдносить. Але кiлька тих шматкiв все-таки долiтає до
Володькового й Кiндратового вуха.
- Кiндрате! Ти вмiєш! Свисни!..
Кiндрат вложив два пальцi пiд язик, i рiзкий посвист пронизав нiч. За
кiлька хвилин з неї Сергiй, але не сам. З ним був ще незнайомий парубок.
- Йдем! - сказав Сергiй не доходячи. Володько й Кiндрат вже йшли без
його наказу. Не питали, хто з ним прийшов. Увiйшли в березовий запуст.
Володько так добре знає цi кущi. Бував тут стiльки разiв... Тiльки тепер
вони мають трохи iнший вигляд. Можливо, це... Ет, знов лiзуть на думку
дивнi згадки й порiвняння. Вiн вже втомлений, але обличчя його пашить вiд
напруження й цiкавостi.
Через деякий час ходи спереду чути слова:
- Стiй! Хто? А потiм:
- Свої!
- Де Карпо з кiньми?
- Там... На Бойковому...
-- Грають дурня?
- Фiльку,чути вiдповiдь.
Далi в кущах заквилила сова. Володько виступив наперед. Йому хотiлося
впевнитись, чи це не запорожець. Нi. То не був запорожець. У темнотi його
мало видно, але все-таки це звичайний нiчлiжанин у великому жовтому кожусi
з виложеним вовнистим комiром. У руцi в нього зложенi обротi. Велика
вовнянка спадає йому майже на очi. Це, мабуть, з Угорська, думає Володько.
Голос хриплий, як у угорщан.
Можливо, колись бився з ними каменюками там, на другому боцi.
Пiшли далi. Кущi все густiшають. Вузька стежка в'ється мiж ними.
Спереду йде обережно угорщанин, за ним Сергiй, далi Володько й Кiндрат.
Ноги майже нечутно ступають по м'якiй землi. Навкруги глибока тиша, тiльки
чути запах диму.
Володьковi нерви помiтно починають грати. Все-таки зустрiч ця не
звичайна. Уявляє собi Йона, все, що було мiж Володьком i ним. Вже наперед
чує його сердиту мову, уривнi, короткi слова. Вже бачить той блискучий,
гострий погляд... Про що будуть говорити? Що скаже та незвичайна людина?
Де вiн був i звiдки прийшов?
Прийшли несподiвано. Мiж густими кущами тлiє багаття, Навкруги в
кожухах, у гуньках, ледве помiтнi при землi, лежать люди. Хтось тихо
розмовляє, хтось коротко кашляє, хтось курить, i його цигарка пiд носом то
розгоряється, то знов гасне.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353