..
- Бо дурниця! - казав вiн рiшуче й сердито.- Вистава! Велике дiло!
Поможе це нам, як мертвому кадило.
- Але ж, Йоне! Хiба ти не бачив, що творилось минулої осенi? Ту
радiсть, те захоплення... То не була вистава... То було свято. Ти ж
бачив...
- Ну, й що ж?.. Бачив! Тобi свято... Нам гнуть карка, а ти свято... - I
Йон презирливо глянув на Володька.
- Йоне. Кажу тобi! - рiшуче проговорив Володько.- Це людей ушляхетнює,
вчить. Люди бачать, крiм будня, щось iнше. їх думки збуджуються, голови
думають...
Йон розреготався.
- Ушляхетнює... Ха-ха-ха! Нам не шляхетностi, а сили треба. Сили! Не
розумiєш? А ще й вчився!
- Ну, як собi хоч... Я не можу вiдняти народовi крихту розради. Це
роблять всi... Хочу сказати, всi народи, що звуться культурними. А з тим
самим народ росте! Так, так... Можеш не кривитися. Росте й потужнiє!
Вростає в силу...
Так i розходились. Володько на своєму, Йон на своєму. Не розумiлися.
Йон вiдмовився грати на сценi. Добре. Може не грати. Натомiсть Йон все
ходить до Крем'янця та збирає бiля себе рiзних хлопцiв. Вiн щось говорить
з Никоном. Никон приходить раз до Володька й швидко, спльовуючи через
зуби, розповiдає:
- Знаєш? Той Йон... (чвиркнув). Вiн менi говорить: заложiм комунiстичну
ячейку. "Що за ячейка?" - Така, кажу. каже, мала група людей. Як ти
думаєш? Сергiй не хоче...
- I я не хочу,- просто вiдказав Володько.
- Ну, але... (Никои мнеться). Там, за границею... Йон там був...
- Йон був там? - швидко запитав Володько.
- Але ти мовчи. Вiн менi сказав так собi... Просив мовчати... А може,
правда... Володьку? Ти подумай: там все-таки нашi. Нi? Нашi ж... Як щось -
до кого звернешся? А там, знаєш, таке... Йон принiс цiлу купу. Газети -
ось такi! (Никон широко розвiв руками). По-українськи. Їй-бо'! Книжки.
Шевченко. Листа показував. Дивись, каже: марка наша. У всiх, каже, школах
по-українськи... Ну, а це ж що?.. А там...
Володько не знав i тут, що сказати. Вiн нiчого не знає Звiдки вiн може
знати, що там i як там? Границя близько, але вона зачинена. Заходив до
пана Глiба. Глiб був рiшуче проти:
- Не вiрте! Москвi не вiрте нiколи. Де Москва, там не може бути
України! Ось поговорiть ви з нашим Сашою...
- Саша чорносотенець.
- Не чорносотенець, а москаль! - рiшуче казав пан Глiб.- Цей тiльки
дурний, а там розумнiшi...
Це все Володька мучило. Де правда? А що, коли б так пiти та все
власними очима побачити? Та сходити всю Україну вздовж i впоперек? Та
доторкнутися ран її? Та вiдчути її цiлим нутром? Приваблива думка.
Володько не може з нею розстатися. Бачити Київ! Київ! Над Днiпром!
Справжнiй Київ! При цьому в нього загорялися очi, нiби в малого хлоп'яти.
В цей також час Матвiй розпочав будову нової хати. Копали фундамент,
прийшли мулярi, рух, гармидер. Цiле подвiр'я завалене цеглою, дошками,
колодами. Володько в подертих, заляпаних штанах, без сорочки, у патинках
на босу ногу мiшає вапно, пiдвозить цеглу, носить з батьком дошки, будує.
риштування. Прийшли гарячi днi. Сонце смажить, обпiкає спину, руки,
обличчя. Шкiра стала гнiдою, волосся вилиняло, щоки запали. Вiн зовсiм
змiнився. Став костистим, худим, витягнутим. Спина гнучка, випинається
хребет i ребра.
Але все-таки вiн щасливий. Так. Вiн весь заповнений. Не чує часу. Ось
вiн дiстав якусь книжку. Передав йому її Лазюк з мiста. Спецiально йому...
Нiкому iншому. Хай прочитає й поверне. Написав листа. "Ця книжка дечому
вас навчить i допоможе розв'язати питання, що вас сьогоднi хвилюють".
Володько читає. Пiд час снiдання, в обiд, у перервах. Всi -дивляться на
нього, як на дивака. Але вiн весь у тiй книзi.- Англiя. Вiсiмнадцяте
столiття. Невелике приморське мiсто. Море рибалки, пiрати, кораблi, бруднi
шинки й сильнi, суворi люди. На вiтрильних кораблях вони пливуть через
океан у всi кiнцi свiту Для них вiдкрита Канада. Для них доступна Iндiя.
Крок за кроком вони пiдгортають Африку... Пiдгортають собi, мов купу
виграних грошей.
У тому мiстечку живуть два приятелi: Джонатан Блек i Горацiо Нельсон.
Обидва ще малi хлопцi. Перший не має батькiв. Вiн прислуговує в шинку
своєї старої й сварливої тiтки. Другий є сином поважного морського
старшини, й вiн ходить до школи. У школi вчать його не так граматики, як
почуття гiдностi, обов'язку й витривалостi. Сварлива тiтка часто
нагороджує Блека стусанами, але вiн на це не зважає. Вiн дуже захоплений
гостями, що приходять до шинку, придивляється до них, прислухається до їх
розмови. Туди заходять матроси з далекого плавання. Вони оповiдають цiкавi
пригоди. Мiж ними трапляються пiрати. Одного разу Блек пiдслухує розмову
таких пiратiв. Довiдується, що на рейдi стоїть корабель з вантажем золота.
Власник корабля намовив пiратiв перенести золото на другий корабель, а той
затопити. За нього можуть дiстати вiд забезпечельнi Лойд десять тисяч
фунтiв.
Ця справа приголомшує малого Блека. Вiн не може прийти до себе. Пiрати
дали йому фальшивi грошi, але вiн того не помiчає. Тiтка б'є його за
недогляд i викидає на вулицю. Але й це його не пригноблює. Вiн весь пiд
враженням новини. Бiжить з цим до свого приятеля. Але той у школi.
Викликав його через вiкно й оповiв все, що знав.
- Поїдеш зо мною? - питає.
- Куди?
- На той корабель.
- Не можу. Джонатане. Мене не пустять...
- А пам'ятаєш нашу умову? - каже Блек. Кожний з них мусить один одного
послухати. Не послухає, дiстане бокс.
Горацiо пригадує умову й погоджується. Йдуть. Беруть чужого човна й
пiдвечiр виїжджають на море. Гребуть по черзi. По часi знаходять корабель
i по линвах видряпуються на нього.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353