Одна тiльки мить.... Ось вона вже поправила коси й обернулась,
хитнула головою...
Пiсня скiнчилась.
- Хлопцi! Оброку! - крикнув котрийсь.
- Давай!
- Хай буде обрiк.
- Сип! Хто кормить? Терешку! Тримай шапку! - кричав Антiн.- А ви,
шушвалля, набiк! - крикнув на менших хлопцiв, що коло судника.
"Шушвалля" розсипалось, куди могло. Терешко вмощувався коло судника й
тримав на колiнах шапку.
- Хто лягає? - кричав далi Антiн.
- Бий! Чорт з ним,- сказав Демид, заклав руки назад, нагнувся й сховав
обличчя у Терешковiй шапцi.
Парубки збились всi позаду нього. "Бий",- показував мiнами Антiн, але
сам вже розмахнув своєю здоровенною, як лопата, долонею. Зробив собi мiсце
для вiдступу, два рази розмахнувся й чалапнув, у Демидовi щось йойкнуло, а
Ангiн швидко пару крокiв вiдступив. Його заступили iншi хлопцi. Демид
поволi пiдвiвся, весь червоний...
- Ну. Це, їй-Богу, Антонова робота,- сказав i подивився на Антона, що
стояв, як мур, непорушне. Зав'язане його чоло вiдкидало на припiчок
велику, балухату тiнь.
- Сукин син!! - проговорив вiн добродушно й без найменшого спротиву
схилився до шапки.
Парубки замахали руками. Кожний хотiв вдарити, але Демид не бажав
дарувати свого. "Розступiться",- показав мiною, блискавично мазнув рукою й
припiк Антоновi обрiк. Той увiгнувся.- Мiг би краще, Демиде, - сказав вiн
встаючи.- Лягай!
- Бачив,казав Демид лягаючи.
- Твою бабу в запiчку! - вiдповiв Ангiн.- Не бачив, але руку пiзнав
одразу. Як копитом.
На цей раз захотiв спробувати сили Володько. "Я!" - показав пальцем на
свої груди, розмахнувся й впiк щосили.
- У-у! - загув Демид.- А хто це? - дивився по всiх обличчях. Якась
свiжа рука. Чи не Володько?
- Вiн i є! - сказав Володько, виступив, сховав обличчя в шапцi, вiдчув
запах поту й чекав на удар. Пройшло трохи часу. Терешко тримав мiцно його
обличчя. Нiчого не чув i не бачив. Чекав: ось-ось хтось припече. Бах!
Володькiв зад увiгнувся, нiби на нього звалилася цiла хата. Не подав
нiякого вигляду, звiвся й глянув на парубкiв.
- Цiкаво, чия це була довбня,- казав, дивився всiм у вiчi. Всi були
спокiйнi, тiльки Йон холов, нiби його тiльки що викинули з жару,- Ти! -
тикнув пальцем на Йона.
Йон захитався направо й налiво та виступав наперед.
- Лягай, лягай! - говорив Iлько.- Ще й я мушу раз стукнути. Тiльки
тримайся цупко.
Били, аж гуло. Входили в запал. Долонi кожного горiли. Клались,
вставали, знову клались... Дiвчата дивилися на своїх дужих, здорових
хлопцiв. Не боялись їх, анi їх страшної гри. При кожному ударi реготалися,
й чим був удар сильнiший, тим сильнiшав регiт. Ганка реготалась також,
бiгала, вертiлася. Була така весела, що, здавалось, це їй пошкодить.
Володько почувався дуже добре. Чув весь час на сой чиїсь очi, хотiв
показати себе зо всiх бокiв, чув силу в собi, кров грала, блищали очi,
голос дзвенiв особливо.
Ось Ганка протиснулась i вийшла в сiни. Пройшов деякий час, а вона не
верталась. Володько також виступив з юрби й пiшов у сiни. Дверi на двiр
вiдчиненi а в одвiрках чиясь постать.. Розгорнув руку й опустив її, нiби
крило, на чиєсь плече...
- Ого! Хтось має тяжку руку,- сказала Ганка.
- Це ви? - обiзвавсь Володько.
- Господи! Невже ви? - нiби здивувалась,- Сама не вiрю.
- I тепер не вiрите? - запитав i обняв її обома руками. Вона
затремтiла, розп'яла руки й хустку. Вiдчув її тепло, її груди, її
тремтiння. Замовкла, голова її опала на його груди, пригорнулась.
- Ще не вiрите? - вже зовсiм пошепки говорив Володько й все мiцнiше
горнув її до себе. Вона кивнула головою.
- Вiрю! - зашептала вона, вiдхилила швидко голову... Вiн вiдчув її
гаряче дихання, трошки схилився й доторкнувся своїми устами її палаючих,
трiпотливих уст.
- 0-ох, Боже! - вiдриваючись вирвалось у Ганки. Вона хотiла тiкати.
Ноги млiли пiд нею, тремтiли руки, сильно до болю билось серце.- Пустiть
мене! Володю! Не втримаюсь...
Ноги Володька також пiдгиналися, в очах туман, все перемiшалося, але
вiн все-таки тримався мiцно й тримав її в обiймах. У хатi все сипали
обрiк. Час до часу виривався регiт. Рипнули дверi, i хтось вийшов. Ганка й
Володько розступилися. Стояли обоє, мов двi непорушнi, чорнi тiнi. Це
вийшла господиня хати, набрала води й знову пiшла. Знову темно, тихо й
безлюдно. Володько знову пiдступив ближче до Ганки, знайшов її.руки, взяв
i мiцно стиснув. Вiдчув такий саме сильний потиск.
- Як шкода, що я вас не бачу,- сказав вiн i зовсiм близько нахилився до
неї. Дивилась просто йому в обличчя, чув її дихання.
- Нi. Дуже добре,- шептала вона.- Я зараз, напевно, дуже смiшна.
Володю? Невже це ви? Не вiрю. Нiяк не вiрю. Володю? Господи! Як чекала я
на вас. Вчора навмисне ходила побачити Сергiя... Казав вiн вам?
- Казав,тихо проговорив Володько.
- А я все не хотiла вiрити. Сьогоднi прийшла до нас тiтка. Я не хотiла
йти на досвiтки... Зiсталась дома. Оце недавно... Вже ми хотiли лягати...
Чую, хтось у вiкно: тук-тук-тук! Нахилилась. Хто там? - кажу. А вийди
сюди, чую Дарчин голос. У менi одразу забилось серце. Одразу за вас
подумала. Не знаю, що таке... Щось чула. Накинула теплу хустку й вийшла.
Ходи, каже. Вiн прийшов. Володько? - перепитую ще. Ну, певно! Я кажу:
бiжи, а я прийду. Думала, що б його тiтцi сказати. Вони пiшли спати, а я
за хустку й сюди! Але ходiм звiдси. Тут весь час ходять. Переступили через
порiг, зачинили дверi. Перед ними чорна, глупа нiч i вiтер. Рве з Ганки
хустку, вона горне її до себе. Володько не знає нi подвiр'я, нi
мiсцевостi. Вона кудись потягнула його. Якась дерев'яна стiна, пiддашшя.
Вiтер сердито шмагає, але там за стiною.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353