Обличчя
його всипане великими краплинами поту, волосся розпатлане, й кiлька
мокрих, злиплих пасем спадає на чоло. На поясi у нього револьвер.
Вiн бiжить до дiвчини. Та кидається в його обiйми, але знесилена
заточується й падає непритомна. Мужчина пiднiмає її, мов дитину, мiцно
тисне до своїх грудей i, розгортаючи чагарник, несе кудись... М'язи його
рук напруженi. Мiцно ступає по землi дужими ногами. Уста його розтягнутi й
щiльно затиснутi. Вiн зникає у тiм самiм напрямку, куди побiг лев.
Картина мiняється. Пiщана, безмежна пустиня. На обрiї з'являється
вiддiл арабiв, їх конi мчать щосили, розвiваються бiлi одяги, вилискують
кривi шаблi. Вони мчать просто на лiс, що виднiє далеко перед ними.
Пiд'їхали до пралiсу й спинились. Веде їх дужий, страшний, чорний, з
лев'ячою головою вождь. Розмахуючи енергiйно руками, вiн дає верхiвцям
накази. Одна мить - i всi з обличчям хижакiв зникли у хащавинах. Лишилось
тiльки кiлька коло коней.
Рух, напруження. Скiльки у тих людей сили, яке чудове довкiлля.
Пустинi, пралiси, великi рiки, височезнi гори. Високi, стрункi пальми,
чорнi люди й лютi звiрюки. А ось знову мiсто з кам'яними, бiлими будовами,
пласкими стрiхами. Готель, музика, фокстрот мiж пальмами. Грає водограй. У
басейнi золотi рибки. Пiд'їжджають i вiд'їжджають блискучi авта, з них
виходять стрункi, у бiлому жiнки, так само мужчини. Йдуть швидко по
мармурових сходах, зустрiчаються зi знайомими, вiтаються, розмовляють,
смiються. Там знову танцюють, вигинаються чарiвнi жiночi постатi. П'янi
коханням очi дивляться у саму душу, а уста самi складаються до поцiлунку.
А до всього музика, що виривається з темноти, оповиває уяву, бере легко її
в теплi обiйми й вiдносить у безвiсть, нiби немовля.
Це i є той чудовий, величезний свiт. Пiти й завоювати його, пiзнати
його красоти, випити його солодощi, пережити його вибагливi химери. Не
бути там, не знати його - марно жити тодi на землi, де нема нi пишних
палацiв, нi великих мiст, нi широких рiк, нi високих гiр. Все сiре, все
маленьке, все спокiйне й ледаче... Ах, як мучить жагуча туга за повним
життям!
I тiльки на вулицях мiста прокидається Володько вiд своїх снiв та
помiчає, що вiн все-таки тут, на цiй землi. Бруднi, обдертi жидiвськi
хижки, нерiвнi хiдники, вузькi, хвилястi, нiби їх хто навмисне погнув,
вулички. Вже краще тодi село, нiж оця купа бруду, безладдя, що зветься
мiстом.
Вже пiзно. З заходу повiває й крутиться по вузьких завулках вiтрець.
Ноги ступають по нерiвних каменюках, час вiд часу ковзаються. Майже темно,
тiльки де-не-де манячить лiхтар.
Володько й Лазюк деякий час йдуть мовчки. Лазюк вже не смiється, вiн
щось думає. Володько також увесь поринув у думки. В очах його все ще
бiгають сильнi, енергiйнi, суворi люди, що, здається, тримають свою долю у
мiцно затисненiм кулацi. Вiн хоче щось говорити, але не знає, звiдки
почати.
Розговорилися аж на помешканнi Лазюка. Випили прохололий чай, Лазюк
закурив, пропонував Володьковi, але той вiдмовився.
- Так, так! Дорогий мiй! - почав Лазюк, нiби продовжуючи свою думку.-
Вiд нас самих залежить, чи виплутаємося ми з цього стану, в якому тепер
опинились, чи залишимось i надалi оцiм порожнiм на планетi мiсцем, що його
сьогоднi репрезентуєм. Я над цим думав, ви, мабуть, також думали, всi ми
думаєм. Не раз i не два стукалася менi до голови думка: звiдки й як
почати? З села? З мiста? Вiд "хлопа"? Вiд iнтелiгента? З "Просвiти" чи з
бомби? I прийшов до одного висновку: звiдки б його не починати, нам усiм
бракує одного - знання.
Треба йти й учитися Треба не боятися ризику! Треба здобути своє всiма
засобами! Треба братися тiльки за те, до чого прагне душа! Треба пiзнати
великий, Божий свiт! Треба пiзнати себе, нас, кожного дядька! Нас є
досить. Ми є також не дурнi, не слiпi й не глухi. Нашi голови створенi
також не тiльки для того, щоб добре за них нас вiшати, а також для того,
щоб думати й розумiти. Ми мусимо йти у свiт i мусимо бути тут! Ми мусимо
наповнити собою всi краї, всi народи. На кожному кроцi мусимо, мов крапля
камiнь, довбати вперто й послiдовно людську байдужiсть - тут у нас i там у
свiтi. I всi нашi починання мусять бути великi розмiром, глибокi думкою,
вiдповiднi до величi народу нашого. Сорок п'ять мiлiонiв! Сорок п'ять
мiлiонiв голiв! Сорок п'ять мiлiонiв сердець! Вдумайтесь, чоловiче, у те
число. Уявiть собi його. Сядьте, напишiть собi його на паперi й розложiть
в уявi на сорок п'ять мiлiонiв людських одиниць. Зважте їх фiзичну силу,
зрозумiйте масу, їх думки, вiдчуйте биття їх сердець. Боже мiй! Таж ви,
коли ви маєте хоч зерно"уяви, ви мусите жахнутись вiд величi народу, до
якого належите! Обiймiть уявою мiсце, що той народ займає на землi. Боже
мiй! Та ж це велич!
Володько вже не раз слухав мову цiєї людини. Тi слова, тi звуки... Вiн
знає їх напам'ять. Одначе вiн слухає далi... Слухає, бо треба це чути... У
вухах мусить завжди звучати та болюча музика... "Розшарпаний народ"... Як
часто вiн вживає цi вирази. Але що зробити? Куди вiд них втекти?
Границi... Навкруги границi...
Сидiли один проти одного, а в обох однi думки. Часом Лазюк вставав,
часом ходив. Рухами рук витичував перед своїм молодим гостем його життєву
дорогу.
Заснули пiзно. На другий день Володько вертається додому. Було гарно,
соняшно, тихо. В деяких мiсцях вiтер позносив з пiль снiг, в iнших знову
лежали хвилястi замети. Нерiвна дорога тiкала з-перед очей i десь далеко
на обрiю зникала.
Володько мав час передумати все, що чув i що бачив за цi два днi.
Перебiгав у думцi слова й враження, мiркував над ними й розкладав кожне в
належне йому мiсце.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353